Єллоустоун (гаряча точка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Єллоустон (гаряча точка))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єллоустоун
44°30′ пн. ш. 110°24′ зх. д. / 44.500° пн. ш. 110.400° зх. д. / 44.500; -110.400Координати: 44°30′ пн. ш. 110°24′ зх. д. / 44.500° пн. ш. 110.400° зх. д. / 44.500; -110.400
Країна  США
Регіон Вайомінг
Тип Гаряча точка[1]
Єллоустоун. Карта розташування: США
Єллоустоун
Єллоустоун
Єллоустоун (США)
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Єллоустоун.

Єллоустоунська гаряча точка — вулканічна гаряча точка в США, що відповідає за масштабний вулканізм в Айдахо, Монтані, Неваді, Орегоні та Вайомінгу. Ймовірний напрямок руху гарячої точки — ENE, при цьому Північно-Американська плита рухається у напрямку WSW над нерухомим «дном» гарячої точки.[2].

Утворення кальдер[ред. | ред. код]

Схема гарячої точки та кальдери.

Гаряча точка сформувала східну частину плато Снейк-рівер декількома виверженнями, що утворювали кальдери, серед них — Айленд-Парк, Генрис-Форк та Бруно-Джарбідж[en]. Точка в даний час лежить під Єллоустоунською кальдерою.[3] Найновіше виверження, відоме як виверження Лава-Крік, відбулося 640 000 років тому і створило туфову формацію Лава-Крік та останню кальдеру Єллоустоун. Гаряча точка Єллоустоун — одна з небагатьох вулканічних точок, що лежать під Північно-Американською плитою; Інші є: Анагайм[en] та Ратон[en].

Плато Снейк-рівер[ред. | ред. код]

Шлях Єллоустоунської гарячої точки за останні 17 млн років

Східна частина плато Снейк-рівер — топографічна западина, яка прорізає структури провінції долин та хребтів, більш-менш паралельно руху Північно-Американської плити. Під новітніми базальтами розташовані ріолітові лави та ігнімбрити, які були вивержені, коли літосфера проходила над гарячою точкою. Молодші вулкани, що спалахнули після проходження над точковою точкою, накрили рівнину молодими потоками базальтової лави, серед них кратери Національного парку «Місячні кратери».

Центральна частина плато Снейк-рівер схожа на східну частину, але відрізняється тим, що має товсті ділянки міжвузлових озерних (озерних) та річкових (потокових) відкладень, включаючи викопні відкладення Гагермана[en].

Невадо-Орегонські кальдери[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що вулканічне поле Макдермітта на межі Невади та Орегону часто демонструють як місце первинного виверження Єллоустоунської гарячої точки, нові геохронологічні та картографічні дослідження демонструють, що площа, уражена цим вулканізмом у середньому міоцені, значно більша, ніж раніше оцінювали.[4] Три кремнієві кальдери були нещодавно ідентифіковані на північному заході Невади, на захід від вулканічного поля Макдермітта.[5] Ці кальдери, поряд з кальдерами Вірджинської долини та Макдермітта[en], були утворені за короткий проміжок 16,5–15,5 мільйонів років тому, на стадії припинення базальтової вулканічної повені Стінс[6]. Кальдери північного заходу штату Невада мають діаметри 15–26 км, вивергали високотемпературні ріоліти та ігнімбрити, що покрили площу понад 5000 км².

Кальдера Бруно-Джарбідж[en] вибухнула між 10-12 мільйонами років тому, вивергнув велику хмару попелу і утворивши широку кальдеру. Тварини задихнулися та згоріли у пірокластичних потоках за 100 миль від вулкану, також багато тварин загинуло від повільної задухи та голоду набагато більшій площі, особливо у місці розкопок Ешфолл-Фоссі-Бедс[en], розташованої за 1000 миль на північному сході штату Небраска, де хмара попелу осіла. Там у двох метрах вулканічного попелу збереглися двісті скам'янілих носорогів та багато інших тварин. Подія, що спричинила це випадіння вулканічного попелу, була найменована Бруно-Джарбідж. Попіл з цього виверження знаходять на величезній території Великих рівнин.

Єллоустоунське плато[ред. | ред. код]

Вулканічне поле Єллоустоунське плато[en] складається з чотирьох кальдер, що межують. Озеро Вест-Тамб утворене меншою кальдерою, що мало виверження 174 Кілороки тому. Кальдера Генрис-Форк в Айдахо було утворено в результаті виверження понад 280 км³ 1,3 мільйона років тому і є джерелом утворення туфової формації Меса-Фоллс.[7] Кальдера Генрис-Форк розташована всередині кальдери Айленд-Парк.

Історія вивержень[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б W. Jason Morgan, Morgan J. P. Plate velocities in the hotspot reference frame // Geological Society of America Special Papers — 2007. — Vol. 430. — ISSN 0072-1077; 0072-1077 — doi:10.1130/2007.2430(04)
  2. ↑ Yellowstone Caldera, Wyoming - USGS. Cascade Volcano Observatory. United States Geological Survey. 22 січня 2003. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 30 грудня 2008.
  3. ↑ Yellowstone Caldera, Wyoming. USGS. Архів оригіналу за 24 березня 2005.
  4. ↑ Brueseke, M.E.; Hart, W.K.; M.T. Heizler (2008). Chemical and physical diversity of mid-Miocene silicic volcanism in northern Nevada. Bulletin of Volcanology. 70 (3): 343—360. Bibcode:2008BVol...70..343B. doi:10.1007/s00445-007-0142-5.
  5. ↑ Matthew A. Coble; Gail A. Mahood (2008). New geologic evidence for additional 16.5–15.5 Ma silicic calderas in northwest Nevada related to initial impingement of the Yellowstone hot spot (PDF). Earth and Environmental Science 3. 3 (1): 012002. Bibcode:2008E&ES....3a2002C. doi:10.1088/1755-1307/3/1/012002. Процитовано 23 березня 2010. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |last-author-amp= (довідка)
  6. ↑ Brueseke, M.E.; Heizler, M.T.; Hart, W.K.; Mertzman S.A. (15 березня 2007). Distribution and geochronology of Oregon Plateau (U.S.A.) flood basalt volcanism: The Steens Basalt revisited. Journal of Volcanology and Geothermal Research. 161 (3): 187—214. Bibcode:2007JVGR..161..187B. doi:10.1016/j.jvolgeores.2006.12.004.
  7. ↑ а б в г Yellowstone. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 31 грудня 2008. (англ.)
  8. ↑ The Great Rift Zone. Digital Atlas of Idaho. Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 16 листопада 2019.
  9. ↑ Hell's Half Acre. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 21 серпня 2008. (англ.)
  10. ↑ Shoshone Lava Field. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 27 березня 2010. (англ.)
  11. ↑ Craters of the Moon. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 27 березня 2010. (англ.)
  12. ↑ а б в г д Lisa A. Morgan; William C. McIntosh (March 2005). Timing and development of the Heise volcanic field, Snake River Plain, Idaho, western USA. Geological Society of America Bulletin. 117 (3–4): 288—306. Bibcode:2005GSAB..117..288M. doi:10.1130/B25519.1. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |name-list-format= (довідка)
  13. ↑ а б в г Supplement (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2010. Процитовано 16 березня 2010. to P.L. Ward (2009). Sulfur dioxide initiates climate change in four ways. Thin Solid Films. 517 (11): 3188—3203. Bibcode:2009TSF...517.3188W. doi:10.1016/j.tsf.2009.01.005.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м Mark H. Anders. Yellowstone hotspot track. Columbia University, Lamont-Doherty Earth Observatory (LDEO). Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 16 березня 2010.

Посилання[ред. | ред. код]


Антарктична плита
Африканська плита
Євразійська плита
Індо-Австралійська плита
Плита Наска
Північноамериканська плита
Тихоокеанська плита
Південноамериканська плита
Пропоновані механізми: Мантійний плюм · Теорія плит [en]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єллоустоун_(гаряча_точка)&oldid=42196412