Єльне
| село Єльне | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Рівненська область |
| Район/міськрада | Рокитнівський |
| Рада/громада | Томашгородська сільська рада |
| Код КОАТУУ | 5625087402 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1760 |
| Населення | 772 |
| Площа | 144,8 км² |
| Густота населення | 5,33 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 34273 |
| Телефонний код | +380 3635 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°27′06″ пн. ш. 27°08′06″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
162 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 34244, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, с. Томашгород, вул. Богдана Хмельницького тел. 47-2-42 |
| Карта | |
  Єльне | |
 Єльне | |
| Мапа | |
Є́льне — село в Україні, в Рокитнівському районі Рівненської області. Населення становить 772 осіб.
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
Село Єльне (до 1952 р. — Єльно) входить до складу Томашгородської сільської ради. Розташоване в північно — західній частині за 32 км від районного центру і залізничної станції Рокитне-Волинське, 22 км від залізничної станції смт. Томашгород. З історичних джерел відомо, що села Єльне вперше згадано у 1811 році. Назва походить від навколишнього лісу, молоді ялини тут називають «єльник». На північ від села стоять красиві пірамідальні ялинки, мовою місцевих жителів, єліни. Поселення розмістилося серед «єльніку», а тому і одержало назву Єльне.[1]
До 1959 року село входило до складу Клесівського району. У 1959 році Клесівський район був ліквідований і село ввійшло до складу Рокитнівського району. В 1985 році до села висипали шосейну дорогу і відкрили рейс Єльне — Рокитне.
Населення[ред. | ред. код]
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 768 осіб[2]. 100 % населення вказали своєї рідною мовою українську мову[3].
Освіта та культура[ред. | ред. код]
Загально-освітня школа[ред. | ред. код]
На початку 30-х років жителі, тоді ще хутора Єльно, відвідували маленьку хатину-школу, де учнів навчав грамоти і молитов польський ксьондз. Всі ходили в один клас.
В 1940 році було збудовано нову початкову школу. 1945 року були створені маленькі школи по хуторах, поблизу села. У 1950 році у Єльно була побудована нова початкова школа з світлими кімнатами, директором цієї початкової школи був Репенко Дмитро Львович. У 1956 році була створена Єльнівська семирічна школа (з 1963 року — восьмирічна). У 1971 році, побудували нову школу, в якій навчаються учні і зараз.[4] Зараз у школі майже всі вчителі є вихідцями із рідної школи. В 2004 році відкрито комп'ютерний клас. На даний час[коли?] в школі працює 16 педагогічних працівників. З них 5 вчителів вищої категорії. Навчається 102 учні.
Сільський клуб[ред. | ред. код]
Перший клуб відкрився в 1940 році, завідувачем клубом був Ілля Рацкевич. Наступний клуб будувався 5 років і був в дії з 1952 аж до 1971 року. Поточний клуб був відкритий в 1974 році.
Публічно-шкільна бібліотека[ред. | ред. код]
Шкільна бібліотека була організована в вересні 1949 року. Єльнівська приклубна бібліотека була заснована в лютому 1950 року. Спочатку бібліотека знаходилась в хаті–читальні і займала тільки одну шафу. Видавав книжки завідуючий клубом.
В 1974 році було завершено будівництво клубу і для бібліотеки виділено дві кімнати. Першим бібліотекарем була Іваненко Надія Іванівна, наступним — Чорнобай Олена Степанівна. З січня 2003 року бібліотеки (сільська і шкільна) реорганізовані в публічно–шкільну бібліотеку. В ній працює один працівник.[5]
Промисловість[ред. | ред. код]
На території села функціонує Єльнівське лісництво, яке відноситься до ДП «Клесівське лісове господарство» Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Релігія[ред. | ред. код]
В селі діє молитовний будинок Християн віри Євангельської та молитовний будинок Християн Баптистів. А також Святомихайлівська українська православна церква МП.
Медицина[ред. | ред. код]
Послуги по охороною здоров'я в селі надає працівник фельдшерько-акушерського пункту.
Сфера послуг[ред. | ред. код]
В селі функціонує 5 приватних магазинів.
Персоналії[ред. | ред. код]
Нахаба Василь Кирилович (1911—1996), народився у селі Зазірськ (Глухівський район Сумської області). В липні 1941 року призваний по мобілізації Шосткінським РВК Сумської області. Служив в 4-у танковому корпусі водієм-механіком танка. В лютому 1943 року був поранений під Калугою, з боями дійшов до Житомира, де знову отримав контузію. Після лікування воював в тилу. По закінченню війни деякий час працював у Клесові, пізніше був направлений на роботу до Єльного головою сільської ради, де одружився і залишився назавжди. За бойові заслуги нагороджений орденами та медалями.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини: наук.– пізнав. посіб. / В. Н. Коханевич. — Рокитне, 2005. — с. 34-37
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - 056 РОКИТНІВСЬКИЙ РАЙОН , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 2 лютого 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 РОКИТНІВСЬКИЙ РАЙОН, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 2 лютого 2019.
- ↑ Басич С. І. З історії мого села. — Єльне, 2008. — с.4
- ↑ Джерела, що наповнюють життя: історія розвитку бібліотечної справи Рокитнівщини.-Рокитне,2004.-с43-44
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР .Т 26 т. Ровенская область. — К.: Голов. Ред. Укр.рад.енцикл. АН УРСР,1973.- с.541
- Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини: наук.– пізнав. посіб. / В. Н. Коханевич. — Рокитне, 2005. — с. 34-37
- Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини. — Л.: Світ,1990.- с. 79
- Басич С. І. З історії мого села. — Єльне, 2008. — с.4
- Джерела, що наповнюють життя: історія розвитку бібліотечної справи Рокитнівщини.-Рокитне,2004.-с43-44
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
