Єльці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єльці
(пол. Jelce)
POL COA Leliwa.svg
Герб Леліва (пол. Leliwa)
Опис герба: В синьому полі золотий півмісяць рогами догори, над яким розташована золота 6-променева зірка. В нашоломнику хвостове віяло павича, на тлі якого, як і на щиті, зображено золотий півмісяць і зірку. Намет щита синій, підбитий золотом.

Родоначальник: Іван Єлець (XV століття)
Місце походження: Велике князівство Литовське

Єльці (пол. Jelce) — давній русько-український шляхетський рід герба Леліва, одного походження з Вороничами (пол. Woronicz, Woronowicz) герба Клямри. Предок їх, Іван Єлець, був наприкінці XV століття київським землевласником (зем'янином)[1].

Герби[ред.ред. код]

Рід Єльців також використовував відміни шляхетського герба Леліва:

1. герб Єльці — у нашоломнику дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, як на гербі Хоругви Кмітів (інша назва Радван Щедрий);
2. герб Єльці ІІ — у полі над зіркою дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, а в нашоломнику дві срібні клямри у вигляді діагонального (Андріївського) хреста, як на гербі Клямри.

У Берестейському воєводстві Великого князівства Литовського та Підляшші рід Єльців використовував герб Порай[2].

Представники[ред.ред. код]

Іван Єлець мав двох синів, Федора та Яцка, яким король Казимир IV повернув маєтки Лучин, Турбів та інші. Від цих братів походять дві гілки сім'ї. Перша оселилася в Литві, друга успадкувала маєтки у південній частині краю.

Київська гілка[ред.ред. код]

Родовим гніздом цих старих київських землевласників був Лучин, над річкою Турбівка (до річки Ірпінь), що належав їм ще з XV століття[5].

З 1507 року в Овруцькім повіті на річці Кам'янці, правому притоці річки Уж, володіли Литвиновичами, яким згодом було надане ім'я Ксаверів; з 1511 року — Козаровичами в чорнобильських околицях вище гирла річки Ірпінь, що король Сигізмунд I Старий надав своїм привілеєм Яцку Єльцю разом із землями над річкою Тетерів:

…з усіма людьми, з податками медовими і грошовими, з землями пахотними, з ловами звіриними, з річками і правом розширення, осадження людей; також зі звільненням цієї землі від служб осочницьких.

Оригінальний текст (пол.)

…ze wszystkimi ludźmi, daninami miodowemi i groszowemi, z ziemiami pasznemi, z łowy zwierzynnemi, z rzekami i z prawem rozszerzania, przybawiania i ludźmi osadzania; tudzieź z uwolnieniem tejźe ziemi od słuźb osoczniczych.

Kozarowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV : Kęs — Kutno. (пол.)

Епітафія на честь Яна Єльця та інформація про інших членів роду, похованих у Києво-Печерському монастирі. З праці Атанасія Кальнофойського «Тератургіма», 1638 рік.

1545 року Єльцям вже належать землі, починаючи з півдня: старе їх гніздо Лучин у верхів'ях річки Ірпінь в київських околицях; малинський маєток біля овруцького кордону у пониззі річки Ірші площею 5,20 квадратні милі; Народичі над самою річкою Уж, в гирлі річки Жерев; Ремези[ru] (зараз Єльський район Гомельської області, Білорусь) за річкою Словечна, над річкою Чертень біля мозирського кордону. 1552 року в чорнобильських околицях додалися Левковичі на річці Вересня (до річки Уж).

Це значне, хоча і розпорошене, майно ще на початку XVII століття здебільшого належало роду Єльців.

1625 року київський хорунжий Федір Єлець (якийсь час також мав уряд київського підвоєводи за Томаша Замойського[6]) був призначений «королем Його Милістю і Річчю Посполитою» одним із комісарів «для приведення до належного стану Війська Запорозького і оголошення йому королівської волі» при укладенні Куруківського договору[7].

У трактаті ченця Києво-Печерської лаври Атанасія Кальнофойського «Тератургіма або дива…», який був виданий 1638 року польською мовою у Києві, поряд з описами 64 див, які відбувалися між 1594 та 1638 роками, розміщено 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі. Так під двадцять третім надгробком поховані представники роду Єльців — київські нобілі Ян (поет) та Дмитро (писар земський київський) разом з дружиною, Філіп (підстолій київський) «зі своїми попередниками лежать»[8].

В наступні роки київська гілка роду Єльців переходить у жіночу лінію родів Байбузів (Анна — дружина Михайла, мати гетьмана реєстрових козаків Тихона Байбузи[9]), Слоцьких, Дефрессів і Красицьких. Ця гілка вважається остаточно згаслою з 1780 року[2].

Відбитки особистих печаток[ред.ред. код]

Особисті печатки XVI — XVII століть представників роду Єльців за матеріалами київських архівосховищ[10]:

Волинська губернія[ред.ред. код]

Рід Єльців внесений до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Волинської губернії на 1906 рік[11], герб Леліва[12]:

1. Людвік-Іосиф — син Якова Антонова (указ Урядуючого Сенату Російської імперії № 5150 від 30 червня 1845 року);
1.1. Генріх-Станіслав (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);
1.1.1. Павлина-Марія (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.2. Іосиф (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.3. Петро (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.4. Микола (указ № 610 від 21 лютого 1898 року).
1.2. Станіслав-Мартін (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);

Гродненська губернія[ред.ред. код]

Єлець Іван — дворянин Гродненської губернії Пружанського повіту; учасник Польського повстання 1863—1864 років. 1864 року був визнаний політичним злочинцем та позбавлений судом прав на майно, яке підлягало конфіскації в казну. Засуджено на заслання до Тобольської губернії[13].

Рід Єльців внесений під № 968 до списку родів без позначення родовідної книги у дворянську родовідну книгу Гродненської губернії на 1900 рік[14].

Списки дворян
Списокъ дворянъ Волынской губерніи, 1906.djvu 1900 Spisok dwor Grodn gub.djvu
Волинська губернія, 1906 рік Гродненська губернія, 1900 рік

Примітки[ред.ред. код]

  1. Елец, дворянский род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  2. а б «Der polnische Adel und die demselben hinzugetretenen andersländischen Adelsfamilien. General-Verzeichniss», Vol. 1. — Hamburg, 1900. — S. 376. (нім.)
  3. а б Герби роду Єльців // Gajl T., Milewski L. «Herbarz Polski» (пол.)
  4. Герб «Єльці ІІ» // Gajl T., Milewski L. «Herbarz Polski» (пол.)
  5. Jabłonowski A. «Źródła dziejowe. Tom XXII. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław)», dział III. — Warszawa, 1897. — S. 593. (пол.)
  6. Н. Білоус. Павел Пачинський — київський намісник… // Альманах соціальної історії 2010. Випуск 9. – С. 251.
  7. Мемуари до історії Південної Русі. Вип. 2 (перша половина XVII ст.). — Дніпропетровськ: Січ, 2006. — 439 с. — С. 146. — ISBN 966-511-294-5.
  8. Kalnofoysky Athanasius «ΤΕΡΑΤΟΥΡΓΗΜΑ lubo cuda…» — Kijow: Z drukarni Kijowopieczarskiey, 1638. — s. 43 (пол.),
    Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей . — К: Типография Е. Я. Федорова, 1874. — отдел ІІ. — С. 38. (рос.),
    Войтович Л. «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль». — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
  9. Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona …— Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — Т. 1. — 406 s. — S. 54. (пол.)
  10. Алфьоров О., Однороженко О. А. «Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ». — Харків: Просвіта, 2008. — 200 с. — С. 49-50. — ISBN 966-7409-51-X.
  11. «Список дворян Волынской губернии». — Житомир: Волынская губернская типография, 1906. — 478 с. — С. 45 (рос.)
  12. Seweryn Uruski «Rodzina. Herbarz szlachty polskiej», tom VI. — Warszawa, 1909. — str. 48 (пол.)
  13. «Списки политических преступников, лишенных по суду прав состояния, имущество коих подлежит конфискации в казну». 1864 (рос.)
  14. «Алфавитный список дворянских родов Гродненской губернии, внесенных в дворянскую родословную книгу». — Гродно: Типография Э. И. Мейлаховича, 1900. — с. 17, № 968 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Heraldiikkatynkä.svg Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.