Ємельянов Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ємельянов Василь Семенович
Народився 30 січня (12 лютого) 1901
Хвалинськ, Саратовська губернія, Російська імперія
Помер 27 червня 1988(1988-06-27) (87 років)
Москва, СРСР
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство Росія Росія, СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність науковець
Alma mater Московська гірнича академіяd
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад Московська гірнича академіяd
Членство Академія наук СРСР і Американська академія мистецтв і наук[1]
Партія КПРС
Діти Yury Emelyanovd
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 3-го ступеня Сталінська премія

Василь Семенович Ємельянов (нар. 12 лютого 1901(19010212), місто Хвалинськ Саратовської губернії, тепер Саратовської області, Російська Федерація — 27 червня 1988, місто Москва, Російська Федерація) — радянський діяч, вчений-атомник, голова Державного комітету Ради міністрів СРСР із використання атомної енергії. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Доктор технічних наук. Член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню технічних наук (металургія) (з 23.10.1953). Почесний член Американської Академії наук і мистецтв (1965). Герой Соціалістичної Праці (4.01.1954).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині робітника-теслі. У дитинстві переїхав разом із родиною в селище Балахани під Баку, куди батько перебрався в пошуках заробітку. Закінчив реальне училище в селищі Сурахани. З 1914 по 1918 рік працював розсильним на Бакинських нафтопромислах.

Брав активну участь у революційних подіях і в громадянській війні в Закавказзі. З 1917 року — боєць загону Червоної гвардії в Азербайджані, потім — у збройних загонах Бакинської комуни. Після падіння Радянської влади в Баку з 1918 року працював помічником монтера Бакинської телефонної станції, брав участь в роботі радянського підпілля в Баку.

Член РКП(б) з 1919 року.

Після захоплення радянськими військами Азербайджану в 1920 році — служив у Червоній армії, червоноармієць 1-го Комуністичного піхотного полку в місті Баку. У 1920—1921 роках працював у Народному комісаріаті продовольства Азербайджанської РСР.

У 1921 році переїхав до Москви і вступив до Московської гірничої академії, яку закінчив у 1928 році та здобув фах інженера-металурга. Одночасно з 1923 року працював лаборантом Московської гірничої академії.

У 1928—1931 роках — завідувач лабораторії Центрального науково-дослідного інституту з технології машинобудування, асистент кафедри електрометалургії Московської гірничої академії.

У 1931—1932 роках — заступник технічного директора тресту «Спецсталь» в Москві, доцент Московського інституту сталі. Розроблений Ємельяновим технологічний процес виробництва феромарганцю був покладений в основу проєкту Запорізького заводу феросплавів.

У 1932—1934 роках — уповноважений Народного комісаріату важкої промисловості СРСР на заводах Круппа в місті Ессені (Німеччина). У 1934—1935 роках — уповноважений Народного комісаріату важкої промисловості СРСР на заводах Круппа в місті Берліні (Німеччина).

З травня 1935 по 1937 рік — технічний директор Челябінського заводу феросплавів.

У 1937—1939 роках — заступник головного інженера, головний інженер, начальник 7-го Головного управління із науково-дослідних робіт (броньова сталь) Народного комісаріату оборонної промисловості СРСР.

У 1939—1940 роках — начальник 3-го головного управління Народного комісаріату суднобудівної промисловості СРСР.

З липня 1940 по 1943 рік — заступник і 1-й заступник голови Комітету стандартів при Раді народних комісарів СРСР, у 1942 році виконував обов'язки голови Комітету стандартів.

У січні 1943 — 1946 року — голова Комітету стандартів при Раді народних комісарів СРСР.

З жовтня 1945 року брав активну участь в «атомному проєкті» СРСР і до 1946 року працював за сумісництвом в Першому головному управлінні Ради народних комісарів СРСР головою комітету із використання атомної енергії.

У 1946—1949 роках — начальник науково-технічного відділу — начальник 3-го управління в Першому головному управлінні Ради міністрів СРСР. Брав активну участь у створенні першої атомної бомби СРСР, успішно випробуваної в 1949 році.

У 1948—1984 роках одночасно перебував на викладацькій роботі — завідувач кафедри спецметалургіі Московського механічного інституту боєприпасів, яка в 1955 році стала кафедрою металургії спеціальних і радіоактивних матеріалів Московського інженерно-фізичного інституту.

У 1949—1953 роках — заступник начальника Першого головного управління Ради міністрів СРСР. На цій посаді був одним з керівників робіт зі створення першої радянської водневої бомби.

У 1953—1955 роках — начальник науково-технічного управління Міністерства середнього машинобудування СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1954 року (з грифом «секретно») за виняткові заслуги перед державою при виконанні спеціального завдання уряду Ємельянову Василю Семеновичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1955—1957 роках — заступник із нової техніки міністра середнього машинобудування СРСР.

З 1955 року одночасно перебував на дипломатичній роботі, також пов'язаної із атомною специфікою. З 1955 по 1965 рік — член Науково-консультативного комітету при Організації Об'єднаних Націй. Також з 1957 по 1959 рік — постійний представник СРСР при Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ) у Відні.

У 1957 — червні 1960 року — начальник Головного управління із використанню атомної енергії при Раді міністрів СРСР. Займався як забезпеченням робіт із ядерного озброєння, так і керівництвом мирними атомними програмами (будівництво АЕС, виробництво атомних реакторів і науково-дослідних установок).

3 червня 1960 — 14 лютого 1962 року — голова Державного комітету Ради міністрів СРСР із використання атомної енергії.

14 лютого 1962 — 1966 року — заступник голови Державного комітету Ради міністрів СРСР із використання атомної енергії (з 1963 року — Державного комітету СРСР із використання атомної енергії).

З 1966 року — персональний пенсіонер союзного значення в місті Москві.

З 1966 року — голова Комісії з наукових проблем роззброєння Академії наук СРСР. У 1978—1988 роках — член Державного комітету СРСР з науки і техніки.

Під його головуванням була організована III Женевська конференція з мирного використання атомної енергії, був членом Всесвітньої Ради Миру, активним діячем Пагуошського руху вчених. Написав підручник «Металургія ядерного пального», що вийшов двома виданнями в СРСР і був виданий в США. Автор великої кількості наукових праць і статей з електрометалургії сталі та феросплавів, проблем атомної енергії і захисту миру. Автор мемуарів «Про час, про товаришів, про себе» (1968), «На порозі війни» (1971), «З чого починалося» (1979).

Помер 27 червня 1988 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі (ділянка № 1).

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]