Перейти до вмісту

Ємець Максим Михайлович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ємець.
Максим Ємець
Максим Михайлович Ємець
 Підполковник (посмертно)
Загальна інформація
Народження21 вересня 1994(1994-09-21)
Старий Косів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть4 лютого 2025(2025-02-04) (30 років)
Донецька область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma MaterІвано-Франківський фінансово-комерційний коледж імені Степана Граната, Одеська військова академія, Воєнно-дипломатична академія імені Євгенія Березняка
Псевдо«Єнот»
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Формування
 10 ОГШБр
 24 ОМБр
Війни / битви
Командування
 10 ОГШБр
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»

Максим Михайлович Ємець (позивний «Єнот»; 21 вересня 1994, с. Старий Косів, Івано-Франківська область — 4 лютого 2025, Покровський напрямок, Донецька область) — український поет, військовослужбовець, майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022). Герой України (2025, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Максим Ємець народився 21 вересня 1994 року в селі Старому Косові, нині Косівської громади Косівського району Івано-Франківської области України.

У дитинстві брав участь у військово-патріотичних організаціях — УНА-УНСО і «Тризуб» імені Степана Бандери. Згодом був учасником громадського руху «Народний контроль»[1].

Виховували Максима матір Надія Ємець, бабуся Марія Ємець та дідусь Валентин Ємець [2].

Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, потім — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната[3].

На фронті від початку російсько-української війни. Спочатку служив у батальйоні «Айдар», а з 4 серпня 2014 — навідником-оператором 54-го окремого розвідувального батальйону[1]. Брав участь у боях за Іловайськ і Дебальцеве в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової та 24-ї окремої механізованої бригад[4].

У 2018 році, після завершення навчання на курсах лідерства в Одеській військовій академії, отримав офіцерське звання «молодший лейтенант».

Повномасштабне вторгнення застав на посаді командира розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Пройшов бої за Попасну[3].

8 березня 2022 року під час перших днів оборони Попасної отримав важке поранення — була пробита легеня та втрачена частина шлунка[3].

1 червня 2022 став командиром мотопіхотного батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». На той момент він вів бої у Сіверськодонецьку. Після оборони Сіверськодонецька перевівся у загальновійськову частину ГУР МО. Там брав участь в операціях на різних напрямках фронту[3]. Долучився до створення плану та реалізації військових операцій зі звільнення Харківської області, Балаклійського прориву та деокупації Куп'янська у 2022 році[3].

Декілька разів був поранений, мав групу інвалідності[1][3].

Долучився до вироблення плану та реалізації оборони Харківщини у 2024 році, де керував оборонними операціями. Зокрема, у селі Стариця. Там ГУР спільно з підрозділами 42 ОМБр розгромили противника, не давши окупанту просунутися далі[3]

Продовжував навчання та влітку 2024 року був слухачем лекцій у Воєнно-дипломатичній академії імені Євгенія Березняка[3].

З грудня 2024 перебував на Покровському напрямку. Він працював над організацією та координацією військових операцій з оборони, зокрема, на околицях Покровська, Піщаного. Завдяки злагодженим діям 425-го окремого штурмового полку «Скала» та 32-ї окремої механізованої бригади звільнили село Піщане[3].

Загинув 4 лютого 2025 року на Покровському напрямку на Донеччині від артобстрілу. У пам'ять про коханого Оксана Рубаняк пообіцяла видати його збірку поезій[3]

Похорон відбувся 11 лютого 2025 року в Івано-Франківську. Похований на Алеї героїв на міському кладовищі в селі Чукалівка[3].

Особисте

[ред. | ред. код]
  • У жовтні 2018 року одружився з Тетяною Петрів, а в листопаді 2019 року в них народилася донечка Квітослава. У лютому 2023 подружжя розлучилось.
  • Максим був заручений з українською поетесою, письменницею, громадською активісткою, військовослужбовицею та командиркою роти Збройних сил України Оксаною Рубаняк[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

У 2025 році посмертно вийшла збірка віршів «Наше ратне діло та роздуми про вічне» Максима Ємеця, над якою працювала наречена Оксана Рубаняк «Ксена»[6].

Твори Максима надруковані у французькому журналі «La Règle du Jeu» (2025)[7], альманасі військового мистецтва «Метаромантика» (2025)[8].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2025, посмертно)[9]
  • орден «За мужність» III ступеня (13 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[10];
  • медаль «За військову службу Україні» (2 листопада 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11];
  • медаль «Хрест бойових заслуг» (посмертно)[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Ірина Каразуб (5 лютого 2025). «Я розкажу про тебе світу». На війні загинув воїн з Івано-Франківщини Максим Ємець на позивний «Єнот». Суспільне Тернопіль.
  2. ↑ Рубаняк Оксана. Пам'яті Максима Ємця «Єнота». Рубрика. 4 березня 2025.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Ірина Каразуб (4 березня 2025). 11 років війни Максима «Єнота» Ємця: пам'яті прикарпатця, який із солдата став старшим офіцером ГУР. Суспільне Івано-Франківськ.
  4. ↑ Вікторія Андрєєва (5 лютого 2025). «Міг списатись зі служби, але віддав життя»: на фронті загинув офіцер та поет Максим Ємець. УП Життя.
  5. ↑ «Забери мене до себе». Захисниця Оксана Рубаняк написала щемливе послання загиблому коханому, військовому Максиму Ємецю. NV. 7 лютого 2025.
  6. ↑ Із передмовами Залужного і Ліни Костенко. Вийшла збірка загиблого на війні захисника та поета Максима Ємця. NV. 24 червня 2025.
  7. ↑ Maksym Yemets : le chant interrompu d’un soldat-poète. La Règle du Jeu. 10 червня 2025.
  8. ↑ Збірка військового мистецтва «Метаромантика». Balak.
  9. ↑ Каразуб, Ірина (25 червня 2025). Зеленський присвоїв звання «Герой України» старшому офіцеру ГУР Максиму Ємцю. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 25 червня 2025.
  10. ↑ Указ Президента України від 13 березня 2022 року № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  11. ↑ Указ Президента України від 2 листопада 2016 року № 481/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. ↑ Вони загинули за Україну. Підполковник Максим «Єнот» Ємець. Репортер. 4 березня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ємець_Максим_Михайлович&oldid=46565458