Єретик (поема)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Єретик — поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датується за автографом в окремому зошиті: присвята «Шафарикові» — 22 листопада 1845 р., Переяслав; поема — 10 жовтня 1845 р., с. Мар’їнське.

Історія написання[ред. | ред. код]

Задум поеми, очевидно, виник після зустрічі й розмови Шевченка з О. М. Бодянським наприкінці березня 1845 р. у Москві. Від О. М. Бодянського Шевченко довідався про національно-визвольний рух чехів, словаків, про наукову діяльність П.-Й. Шафарика, якому присвятив поему. О. С. Афанасьєв-Чужбинський свідчив: «Шевченко розповідав мені, що прочитав всі джерела про гуситів і епоху, що їм передувала, які тільки можна було дістати, а щоб не наробити промахів проти народності, — не давав спокою жодному чеху, який зустрічався в Києві та інших містах, у яких розпитував топографічні та етнографічні подробиці»[1].

Поему переписано з невідомого автографа до збірки «Три літа» під назвою «Єретик» у квітні — червні 1846 р. у Києві, а пізніше, очевидно, М. І. Стороженко, який 1893 р. виявив в архіві департаменту поліції виконавчої і описав справу III відділу 1847 р. «О художнике Шевченко»[2], відокремив її від збірки «Три літа», і таким чином виник автограф в окремому зошиті. Зошит з того самого грубого паперу, що й збірка «Три літа», той самий у нього формат, так само розлінійований, той самий почерк, те саме чорнило. Як свідчать дати, вступ написано пізніше, ніж поему, але переписано його до збірки «Три літа» одночасно з поемою. Автограф має незначні виправлення під час переписування поеми до збірки «Три літа» та дещо пізніші виправлення чорним олівцем і чорнилом, зроблені, можливо, в Седневі на початку 1847 р., коли поет готував друге видання «Кобзаря», яке не вдалося здійснити.

Після арешту поета, налякані можливим обшуком у них, В. В. Тарновський і його родина заховали малюнки, вірші й листи Шевченка, а коли тривожний час минув, Н. В. Тарновська відкопала із землі заховані папери. «Віддаючи завжди, і після повернення Шевченка із заслання, усі листи і малюнки його одному палкому збирачеві всього що стосується Шевченка, — писав В В Тарновський, — .. Цих виритих із землі паперів вона не віддала, і той нічого не знав про їх існування до смерті Н. В. Тарновської, коли виявилось, що вони нею були віддані одній родичці, яка в даний час не може їх відшукати в себе. Не так шкода втрати справжніх малюнків і рукописів Шевченка, як того, що між цими рукописами, можна припустити, знаходилося закінчення відомого тільки на початку, ніде не можуть знайти і написаного саме в той час твори Шевченка „Іван Гус“»[3].

На другий день після повернення із заслання до Петербурга, 28 березня 1858 р., Шевченко одержав від М. Максимовича через Г. П. Ґалаґана неповний список «Єретика» (рядки 1 — 227). Цього числа він занотував у щоденнику: «Зайшов до готелю Клея і знайшов там Григорія Галагана, що приїхав щойно з Москви. Він передав мені лист Максимовича з його віршами, читали їм за обідом 25 березня, записку на отримання „Руської бесіди“ і мого… „Єретика“, тобто „Яна Гуса“, якого я вважав без вороття загиблим». Мова йде про список, розшуканий у Москві істориком і бібліофілом П. І. Бартенєвим. Він написаний невідомою рукою, походить від автографа у збірці «Три літа» (тепер окремого зошита), але до виправлень у ньому пізнішого часу (за винятком виправлень чорним олівцем). У листі до М. О. Максимовича Шевченко писав 5 квітня 1858 р.: «Єретик» мій не весь, тут його й половини нема. Подякуй за мене Бартенєва і попроси його, чи не достане він де-небудь другу половину, а то я без неї нічого не вдію". Другої половини поеми не розшукано.

Шевченко працював над поемою далі за списком тільки частини її. Його виправлення мали переважно лексичний характер і не стосувалися ані композиції, ані ідейного спрямування твору. Оскільки у списку на початку поеми і після вступу-посвяти був заголовок «Єретик», Шевченко на початку червоним олівцем закреслив заголовок, посвяту «До Шафарика» виправив на «Шафарикові».

Перші 87 рядків з виправленнями Шевченка опубліковано у празькому «Кобзарі» 1876 р. з додатком споминок М. Костомарова і М. Микешина (с. 29 — 31). Два уривки поеми за списком, розшуканим П. І. Бартенєвим, поет подавав у складі збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» до цензури. Збірку розглядав член Головного управління цензури від міністерства внутрішніх справ О. Г. Тройницький. В його висновку є таке місце: "Я признавал бы нужным исключить вовсе: 7-мь стихотворений под общим заглавием: «Отрывки из неоконченных и утраченных штук» на стр. 83 и 94… по резкости проникающего все эти отрывки сожаления об исчезновении вольностей Украйны и по превознесению, в последних двух стихотворениях, идей всеславянства и реформатора Гуса, называемого «святым»[4].

Сюжет[ред. | ред. код]

Спалення Яна Гуса

Поема оповідає про останні години життя чеського релігійного діяча Яна (Івана) Гуса, про його боротьбу з католицьким духовенством в Чехії. Він один з небагатьох, хто не побоявся сказати правду про лицемірство всього духовенства загалом, про продаж булл, індульгенцій, про «куплені» церковні посади й несправедливу канонізацію. Католицькі священики оголошують Яна Гуса єретиком та вирішують провести Інквізиційний суд під час Констанцького собору, а на його аутодафе Гусу виносять смертний вирок — через спалювання. Гус покірно приймає свою кару, просячи Господа простити людям, які «не розуміють, що роблять». Поет говорить, що на цих людей зійде страшніша кара:

...Ченці і барони
Розвернулись у будинках
І гадки не мають —
Бенкетують та інколи
Te Deum співають.
Все зробили... Постривайте!
Он над головою
Старий Жижка з Таборова
Махнув булавою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 13
  2. Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 460–469
  3. Тарновский В. В. Мелочи из жизни Шевченко // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 32
  4. Тарас Шевченко. Документи та матеріали. — С. 329

Посилання[ред. | ред. код]

«Єретик» в «Ізборнику»