Єрихон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єрихон
івр. יְרִיחוֹ
араб. أريحا
Південна частина сучасного Єрихона
Південна частина сучасного Єрихона
Основні дані
31°51′19″ пн. ш. 35°27′43″ сх. д. / 31.8554444° пн. ш. 35.4621806° сх. д. / 31.8554444; 35.4621806Координати: 31°51′19″ пн. ш. 35°27′43″ сх. д. / 31.8554444° пн. ш. 35.4621806° сх. д. / 31.8554444; 35.4621806
Країна Палестинська держава Палестинська держава
Регіон Західний берег
Засновано біля 8 тисячоліття до н.д.[2]
Статус міста 1994
Населення 26 948 осіб (2014)[1]
Площа міста 59 км²
Телефонний код  (+970) 02
Часовий пояс +2
Висота НРМ -275 м
Міста-побратими Піза[3], Кампінас[4], Крагуєваць, Іліо[5], Calipatria[d], Ясси[6], Lærdal[d][7], Еґер, Сан-Джованні-Вальдарно[8], Ліон, Алессандрія[8], Нант і Санта-Барбара[4]
Міська влада
Веб-сторінка jericho-city.org
Мер міста Хассан Салех

CMNS: Єрихон на Вікісховищі

Єрихон (івр. יְרִיחוֹ‎, араб. أريحا‎) — місто в Палестині, що розташоване на Західному березі ріки Йордан, за 10 км на північний захід від Мертвого моря, в оазі. Населення близько 26 948 жителів (2014 р.)[1]. Біблійний Єрихон знаходиться приблизно за 1,5 км на північний захід від центру сучасного Єрихону. За допомогою систематичних розкопок в 1930–1936 роках і в 1952–1961 рр. встановлено, що поселення людей на місці біблійного Єрихону з'явилося близько 10 тис. років тому[2].

Історія[ред.ред. код]

Біблія розповідає про частину історії міста Єрихон: Книга Ісуса Навина 6 розділ (Старий Заповіт), вірш 26 в 6-ому розділі.

Ось як описує Біблія руйнування стін Єрихону під час облоги міста народом Ізраїлю: „Тоді загукали люди і затрубили священики в труби. Як же люд почув, що трублять, тоді загукали всі страшенним криком, і мури міста впали руїною; нарід же ринув у город, кожен звідти, де стояв; сим робом опановано місто” (Кн. Ісуса Навина, 6:20).

Новітня історія[ред.ред. код]

Після Шестиденної війни у 1967 році Єрихон перейшов під владу Ізраїлю. Він був першим містом у 1994 році, що згідно з угодою в Осло, перейшло під контроль Палестинської автономії. У період ізраїльської реадміністрації 16 березня 2005 року Єрихон знову повернувся до складу Палестини.

Археологія[ред.ред. код]

  • У 1868 році перші археологічні розкопки поселення проводив Чарльз Уорен.
  • У 1907–1909 та 1911 роках німецькі вчені Ернст Зелін та Карл Ватцинґер проводили розкопки «Тель Ес-Султану» та «Тулул Ель-Алаїку».
  • У 1930–1936 роках проводив розкопки Джон Ґерстенґ.
  • У 1952–1958 роках археолоґом Кетлін Кеньйон були проведені більш обширні дослідження з використанням сучасніших технолоґій.
  • У 1997 році Лоренцо Ніґро та Ніколо Маркеті провели обмежені розкопки. Трохи пізніше у тому ж році доктор Браянт Вуд відвідував історичний пам'ятник, щоб впевнитися у результатах попередньої експедиції.

Тель Ес-Султан[ред.ред. код]

Найперше поселенння знаходилося на місці сучасного «Тель Ес-Султану» (або Тель Султану), за декілька кілометрів від безпосереднього центру міста. У перекладі з арабської «тель» означає «насип» — послідовні шари житлових споруд, які засипали по проходженню часу. Засипання житлових споруджень було характерним для давніх поселень Близького Сходу та Анатолії. Єрихон це типове поселення епохи докерамічного неоліту «A» і «B».

Існування Єрихону поділяють на кілька періодів:

Натуфійський період[ред.ред. код]

Протонеоліт — будування споруд вочевидь почалося тут ще до винаходження землеробства, з кам'яних споруджень натуфійської культури, які з'явилися раніше 9 тисяч років до нашої доби.

Докерамічний неоліт A[ред.ред. код]

8350 — 7370 роки до н.д.. Іноді називають «султанійським періодом». Поселення займало 40000 м² і було захищено кам'яними мурами, з кам'яною вежею посередині одного з мурів. Це найдавніші з усіх відкритих археологами кам'яних стін. У місті розташовувалися круглі будинки з сирої цегли, поки що без планування вулиць. Жителі (приблизно 400–2000 чоловік) вирощували окультурену пшеницю, ячмінь і боби, та займалися полюванням на диких тварин.

Докерамічний неоліт B[ред.ред. код]

7220 — 5850 роки до н.е (але дати отримані радіовуглецевим методом вказують на давніші часи). Розширився діапазон окультурених рослин. Можлива доместикація вівці. Культ, що включає поховання людських черепів у глиняних масках, які відтворюють контури обличчя, та у деяких випадках з мушлями в очницях.

Після неоліту «A» поселення на кілька сторіч обезлюдніло, потім у пошкодженій поверхні телю були знайдені спорудження докерамічного неоліту «B». Його архітектура складалася з прямолінійних домів з сирої цегли на кам'яному фундаменті. На поверхні цеглин спеціально лишали заглибини від пальців, щоб краще прилягав з'єднувальний розчин. Зазвичай, групи з кількох кімнат розташовували навколо внутрішнього подвір'я. В них була одна велика кімната (6.5x4 м та 7x3 м) з внутрішнім розділенням, решта маленьких кімнат використовувалася, як сховища для припасів. Підлогу обмазували глиною червоного, кремового, світло-рожевого або білого кольорів.

Інші знахідки[ред.ред. код]
  • Кремінь: наконечники стріл, зазубрені вкладиші серпів, різці, скребки, та кілька вирізаних сокир. Одновідсотковий обсидіан, цифтлік, та зелений обсидіан з невідомого джерела.
  • Камінь: ручні млини, зернотерки, кілька сокир з вулканічних порід. Тарілки та чаші, вирізані з вапняку.
  • Кістка: спатули та свердла.
  • Стилізовані фіґурки людей з гіпсу, майже у натуральну величину.
  • Фіґурки людей та тварин з глини.
  • Малахітові та черепашкові намиста.

Керамічний неоліт «A» і «B»[ред.ред. код]

Кінець IV тисячоліття до н.е. Простежується культура другої половини неоліту, і загальний характер знахідок вказує на зв'язок з іншими поселеннями другої половини неоліту у Західній Сирії та Межиріччі. Прямолінійні будинки з сирої цегли та гіпсовими дахами. Присутнє планування вулиць.

Бронзова доба[ред.ред. код]

Мури Єрихону та середньовічні уявлення в християнській та гебрейській традиціях[ред.ред. код]

У біблейській «Книзі Ісуса Навина» (гл.6) надано нарис міста із єдиним муром. Однак гебрейська середньовічна традиція зображує його в оточенні семи мурів, які можливо символізують сім ханаанських народів, які не змогли підкорити місто - на відміну від євреїв (гл. 24:11 у «Книзі Ісуса Навина», інтерпретація відома з твору рабі Еліезера Вормського, Eleazar of Worms, близько 1176–1238).

Перші згадки про сім мурів Єрихону відомі з сирійського християнського літопису 6 ст., який стверджує, що місто було побудовано сімома царями, кожний з котрих додавав місту власний мур. Ймовірно, що ця традиція зазнала впливу елліністичного нарису про те, що сім мурів та план лабіринту мала Троя. На зв'язок із останнім мотивом також вказують середньовічні зображення лабіринту-Єрихону у християнській традиції. До гебрейської вони входять у 13-15 ст., та зникають із вжитку у 19 ст.

Згідно біблейському нарису, падіння Єрихону було спрчинене семикратним обходом мурів міста. Гебрейська традиція на згадку цієї події предписує 7 раз обходити синагогу на сьомий день свята Суккот (т.з. "Велика осанна" Hoshana Rabbah). Давню культурну паралель до цієї практики маємо також у мусульманському ритуалі Таваф. [9]

Тулул Абу Ель-Алаїк[ред.ред. код]

Поселення, що існувало у елліністичний, ново-заповітний та ісламський періоди, від якого залишилися насипи у «Тулул Ель-Алаїку», за 2 км на заході від сучасного Єрихону. Є припущення, що поселення постійно зазнавало нападів.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 327–329 (рос.)
  • Дорошевич В. М. // «В земле обетованной. Иерихон». — г. Москва: изд. Товарищество И. Д. Сытина, 1900 г. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Палестина Це незавершена стаття з географії Палестини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.