Єрихонка

Єрихо́нка, ієрихо́нка чи єрихо́нська ша́пка — тип шолому, який використовувався в країнах Західної Азії та Європи в XVI—XVIII століттях^[1].

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Єрихонка складається з залізної чи сталевої тулії з загостреним верхом, із елементами для захисту вух, пласким козирком, наносником, який ковзає (вузька залізна смужка, яка захищала обличчя від поперечних ударів), часто — пластинчастим напотиличником^[2]. Вухові пластини і напотиличник кріпилися до тулії за допомогою шкіряних ременів або, рідше, ланцюжків^[1].

Історія та походження[ред. | ред. код]

Шоломи-єрихонки набули поширення в XVI—XVIII століттях. На Московію вони прийшли з Туреччини та Ірану, а звідти потрапили на захід — в Польщу, Угорщину, Литву та інші країни^[1].

Походження назви «єрихонка» точно невідоме. За однією версією, це спотворене слово «югренський», або «грузинський». За іншою — від слова «єрихонитись», тобто пручатися^[3]. Втім, деякі дотримуються думки про походження від назви міста Яркенд, або, що найочевидніше, але сумнівно — від назви палестинського міста Єрихон^[4].

Азія[ред. | ред. код]

Куполоподібні шоломи, як і шоломи з елементами захисту вух і потилиці, відомі з часів до нашої ери. Наносник, що ковзає, з'явився у XIV столітті. Але даний тип шолому склався в XV-XVI столітті в Туреччині в результаті додавання додаткових захисних елементів до двох різних типів шоломів — напівсферичних шишаків і турецьких шишаків сфероконечної форми. В результаті турецькі єрихонки могли відрізнятися як сферокінечною, так і напівсферичною формою тулії. Подібні шоломи в Туреччині називали «шишак» (тур. çiçak), або, у випадку напівсферичної тулії, «муваама» (тур. muwa`ama).^[5]

Під турецьким впливом єрихонки потрапили в Іран, Єгипет і в інші країни. Тулії шоломів, як правило, цільноковані. У країнах Азії козирок був, зазвичай, з гострим виступом вперед посередині. Напотиличник міг бути не тільки сегментний, але, частіше — з однієї пластини. Збоку від наносника на козирку або на тулії часто кріпилася втулка для плюмажу — металевої трубки, в яку вставлялися пір'я або розфарбований кінський хвіст. Це була не тільки прикраса, але і відзнака. Зокрема, такі шоломи носили найзнатніші яничари, турецька знать, полководці і султани. Подібні шоломи часто пишно прикрашалися. В окремих країнах Азії єрихонки зберігали, переважно, церемоніальне значення до XIX століття.

Московія[ред. | ред. код]

В Московію єрихонки використовувалися, в основному, знатними людьми — царями і воєводами, тому прикрашалися золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Московські єрихонки цього періоду робилися відповідно до азійських зразків, а нерідко і були імпортними. Самі ж шоломи могли бути зі сталі, булату, дамаску. Наприклад, в Оружейній палаті зберігається булатна єрихонка царя Михайла Федоровича Романова.

Російські єрихонки мали сфероконічну форму тулії, яка часто була рифленою, у вигляді ребер жорсткості. У XVII столітті під західним впливом в Московії набувають поширення єрихонки з напівсферичними туліями, проте подібні шоломи, як правило, називали шишаками. Напотиличник міг бути і сегментним, і одинарним, а козирок, переважно, рівним або з кутом посередині. Наносник проходив через козирок («полку») і тримався за допомогою гвинта («шурупець»), тому міг підніматися і опускатися^[7]. Схожу природу мали і наносники іноземних єрихонок.

Як в Азії, так і на територої Московії, застосовувалися і дешевші, не прикрашені шоломи, які за формою і конструкцією мало чим відрізнялися від єрихонок, але виготовлені з міді або томпаку. Вони називались мідні шапки. Їх використовували відносно небагаті люди, але і захищали ці шоломи гірше. Мідними шапками, однак, могли називати і шоломи іншої форми та конструкції, зроблені з цього ж матеріалу^[7].

Шапки-єрихонки російських царів[ред. | ред. код]

В Оружейній палаті Кремля в Москві зберігається 6 парадних царських шоломів-єрихонок.

В їх числі — булатна Шапка єрихонська Михайла Федоровича (що іноді помилково приписується Олександру Невському), зроблена в 1621 році майстром Нікітою Давидовим, можливо, на основі арабського шолома, прикрашена золотою насічкою, емаллю, діамантами, рубінами, смарагдами і перлами^[8].

Європа[ред. | ред. код]

У країнах Східної Європи існували й інші форми. Зокрема, у польських гусарів набули поширення турецькі напівсферичні єрихонки^[9]. В угорців побутували конічні шоломи^[10]. Характерно також те, що у Польщі в XVI столітті мали місце гібридні з капеліною форми — єрихонки, які замість козирка були забезпечені полями і азивались «Капалін» (пол. kapalin). У цьому регіоні напівсферичні єрихонки отримали з кінця XVI — початку XVII століття дуже широке поширення і використовувалися кавалерією як частина обладунків. На них перейшла і польська назва «Капалін», і східне «Шишак» (пол. Szyszak).^[11]

Польські єрихонки XVII століття іноді забезпечувалися наносником, який лопатоподібно розширювався до низу, майже повністю закриваючи таким чином обличчя. Вони відрізнялися напівсферичною тулією, яка могла бути як гладкою, так і увінчаною напівкруглим гребенем, або «крилами» чи ще чим-небудь^[11]

З Польщі єрихонки потрапили в Саксонію, а з Угорщини — в Австрію і Баварію^[12]. Під впливом Речі Посполитої, в інших країнах Європи цей тип шолома став відомий як Capeline і був переважно польсько-турецької напівсферичної форми. На початку XVII століття ці шоломи почали використовувати і виробляти в Німеччині, але під східною назвою «Шишак» (нім. Zischagge)^[13]. Незабаром вони набули поширення по всій Європі, в тому числі навіть в Португалії^[14]. Європейські шоломи практично завжди були з сегментним напотиличником і рівним козирком.

Єрихонські шоломи давали хороший захист від ударів такої зброї, як шабля, особливо — зверху. Крім того вони забезпечували хороший огляд.

В кінці XVII століття почали виходити з ужитку в Європі і в Московії у зв'язку із загальною відмовою від захисного озброєння; проте в ряді країн зберігалися до XVIII століття включно.