Єрмоленко Світлана Яківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Світлана Яківна Єрмоленко
Світлана-Єрмоленко.jpg
Народилася 30 жовтня 1937(1937-10-30) (81 рік)
Уссурійськ, Далекосхідний край, РРФСР
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність лінгвістка
Alma mater Київський університет ім. Шевченка
Сфера інтересів Інститут української мови НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Член НАН України

Світла́на Я́ківна Єрмо́ленко — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1984, професор з 1990, член-кореспондент НАН України з 2009. Працює в галузі лінгвостилістики, стилістики слов'янських мов, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури мови, правопису, українознавства, славістики.

Один з керівників робочої групи Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року. Керівник робочої групи Української національної комісії з питань правопису, затвердженої КМУ 2015 р.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Світлана Єрмоленко (Скляр) народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ Приморського краю, Росія.

Світлана Скляр, випускниця 1954 року, стала першою медалісткою Козинської школи (нині Козинський колегіум) Радивилівського району.[1]

Закінчила 1959 Київський університет.

З 1959 працювала в Інституті мовознавства1987 — завідувач відділу культури мови), з 1991 — в Інституті української мови НАН України (завідувач відділу стилістики та культури мови).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Праці з лінгвостилістики, синтаксису, мови фольклору, правопису, культури мови:

  • індивідуальні монографії — «Синтаксис віршової мови» (1969), «Синтаксис і стилістична семантика» (1982), «Фольклор і літературна мова» (1987), «Нариси з української словесності (стилістика і культура мови)» (1998), «Мова і українознавчий світогляд» (2007), «Мовно-естетичні знаки української культури» (2009).
  • колективні монографії та монографії у співавторстві — «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (1973), «Мова і час» (1977), «Життя слова» (1978), «Складні випадки українського правопису» (1980), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989), «Культура української мови. Довідник» (1990), «Новий російсько-український словник-довідник» (1996), «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (1998), «Словник епітетів української мови» (1998), «Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (2001), "Літературна норма і мовна практика" (2013)[2], "Територія мови Тараса Шевченка" (2016) та ін.

Керівник української групи проекту Najnowsze dzieje języków slowiańskich (координатор С. Ґайда; Ополе, Польща), що відбувався під егідою Міжнародного комітету славістів. Результатом стало колективне дослідження «Українська мова 1945—1995 pp.» (1999 р.). С. Я. Єрмоленко — керівник проекту відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України «Українська лінгвостилістика ХХ — початку ХХІ ст.: система понять і бібліографічні джерела» (2007) (виконавці — С. Я. Єрмоленко (керівник), С. П. Бибик, Т. А. Коць, Г. М. Сюта, С. Г. Чемеркін та ін.)

Разом з Олександром Тараненком керувала робочою групою Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року.[2]. Входила також до складу наступних комісій з правопису.

Автор підручників з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (співавтори — В. Т. Сичова, М. Г. Жук).

Редактор збірника «Культура слова». Член редколегії і один з авторів енциклопедії «Українська мова».

Науковий редактор третього тому академічного тлумачного «Словника української мови» у 20-ти томах.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]