Єрусалим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єрусалим
івр. ירושלים
Герб Прапор
Герб Єрусалима Прапор Єрусалима
Панорама міста, ринок у Старому місті, Мамілла, Кнессет, Купол Скелі, Вежа Давида та Стіна плачу
Панорама міста, ринок у Старому місті, Мамілла, Кнессет, Купол Скелі, Вежа Давида та Стіна плачу
Розташування міста Єрусалим
Основні дані
31°46′45″ пн. ш. 35°13′25″ сх. д. / 31.77917° пн. ш. 35.22361° сх. д. / 31.77917; 35.22361Координати: 31°46′45″ пн. ш. 35°13′25″ сх. д. / 31.77917° пн. ш. 35.22361° сх. д. / 31.77917; 35.22361
Країна Ізраїль Ізраїль
Регіон Єрусалимський округ
Засновано 4 тисячоліття до н.е.
Населення 933 200 (2012)
Агломерація 1 124 300
Площа міста 125,1556 км²
Поштові індекси 91000–91999[2]
Телефонний код  972 2
Часовий пояс UTC+2
Висота НРМ 650—840 м
Міста-побратими Прага, Нью-Йорк, Аябе
Міська влада
Адреса 1 Safra Square
Веб-сторінка Офіційний веб-сайт[1]
Мер міста Нір Баркат

CMNS: Єрусалим на Вікісховищі

Portal:Jerusalem[d]

Єрусали́м (івр. יְרוּשָׁלַיִםЄрушала́їм, араб. القدسаль-Кудс, у перекладі «священний») — стародавнє близькосхідне місто, розташоване на вододілі між Середземним та Мертвим морями, на висоті 650—840 м, одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій — юдаїзму, християнства й ісламу, столиця стародавнього Юдейського царства. Історично є в коліні Юди. Місто було засноване понад 3700 років тому і зараз його архітектура є сумішшю пам'яток історії різних культур і народів.

Єрусалим — офіційна столиця держави Ізраїль, у ньому перебувають всі урядові заклади, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний значною частиною міжнародного співтовариства. Населення: 865 тис. осіб, переважно євреї та араби (2016). 

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Єрусалима
 Історія Єрусалима
Emblem of Jerusalem.svg
Єрусалим
Старе місто
Східний Єрусалим
Західний Єрусалим

Портал «Єрусалим»

Заснування та давня історія[ред.ред. код]

Ізраїльське та Юдейське царства станом на 830 до н. е.

Єврейська традиція приписує походження назви Єрусалима царю Давиду (роки життя: кін. 11 ст. — бл. 950 до н. е.). За єврейс. традицією, 12–11 ст. до н. е. були в історії євреїв періодом, коли єврейські племена після виходу з Єгипту завоювали південну частину Ханаану (стародавня назва території Палестини, Сирії та Фінікії). Тоді Єрусалим мав назву Ієвус і був центром одного з ханаанських племен. 1000 до н. е. Ієвус захопив і проголосив столицею своєї держави цар Давид. Серед причин, які спонукали Давида зробити Єрусалим столицею, історики виділяють перш за все вигідне (у контексті планів царя — об'єднати всі єврейські племена в одній державі) географічне розташування міста — на межі розселення кількох єврейських племен. Давид побудував у Єрусалимі скинію, де зберігалися священні реліквії юдаїзму — Ковчег Завіту та Менора (семисвічник). На справжню столицю Ізраїльсько-Юдейського царства Єрусалим перетворив цар Соломон (правив 967—928 до н. е.; 967—965 до н. е. разом зі своїм батьком — Давидом). Він побудував 1-й храм в Єрусалимі (Перша книга царів 6:1–18, 7:1–51). Після смерті Соломона царство розпалося на Ізраїльське царство та Юдейське царство (столицею останнього залишився Єрусалим).

У 701 до н. е. Є. намагалися завоювати ассірійці, але не змогли. У 586 до н. е. місто було захоплене вавилонським царем Навуходоносором II, храм був зруйнований, а всіх мешканців забрали до Вавилонії (вавилонський полон). Після завоювання Вавилонії персами цар Кір II дозволив євреям повернутися до міста. Протягом 520—515 до н. е. вони побудували в Єрусалимі 2-й храм, який символізував початок нової епохи в єврейській історії[3].

Античний період[ред.ред. код]

У 332 до н. е. Єрусалим був завойований Александром Македонським, а після його смерті (323 до н. е.) місто більше ніж на сто років стало частиною держави Птолемеїв (царська династія в Єгипті 305–30 до н. е.). У 198 до н. е. Єрусалим перейшов під контроль Селевкідів (династія, яка правила в державі Селевкідів). Політика еллінізації, яку проводили Селевкіди, спричинила повстання хасмонеїв. У 164–63 до н. е. місто — столиця Хасмонейського царства. У 63 до н. е. Єрусалим був взятий військами римського полководця Гнея Помпея й став адм. центром римського протекторату.

Картина Франческо Айеца «Руйнування Єрусалимського Храму».

За свідченням Євангелія від Луки, напередодні святкування єврейської Пасхи близько 30 р. до Єрусалима в'їхав на осляті Ісус Христос. Як свідчать тексти Євангелій, народ міста вітав Ісуса Христа, устилаючи йому дорогу пальмовими гілками. У п'ятницю перед Пасхою, як свідчить Євангеліє від Іоанна (19 : 14), за наказом прокуратора Юдеї Понтія Пілата римські солдати розіп'яли Ісуса Христа на околиці міста.

У 2-й пол. 1 ст. невдоволення римськими порядками вилилося у повстання (1-ша Юдейська війна 66–73 рр.), яке призвело до цілковитого розгрому міста військами Тіта Флавія у 70 р. Місто й храм були зруйновані (зберігся лише фрагмент західного муру, відомий як Стіна Плачу. Нині найбільша релігійна та національна святиня євреїв), населення або знищене, або взяте в рабство. В єврейській традиції ці події називаються закінченням епохи 2-го храму. Через 60 років імператор Публій Елій Адріан вирішив збудувати на руїнах нову колонію — Елія Капітоліна. Це стало причиною повстання Бар-Кохби (2-га Юдейська війна 132—135), яке закінчилося виселенням євреїв та забороною їм селитися в місті.

У 324 Єрусалим захопив імператор Костантин I Великий. У 325, за пізнішими переказами, мати Костянтина — цариця Єлена — знайшла гроб, у якому свого часу перебувало тіло Ісуса Христа, та хрест, на якому Він був розп'ятий, і побудувала на цьому місці церкву Гробу Господнього, яка є найдорожчою християнською святинею. Кожного року до Гробу Господнього у Велику (Страсну) Суботу напередодні Пасхи сходить Благодатний вогонь (світло небесне).

За часів імператора Юліана Відступника (361–63) євреям було дозволено оселитися в місті та відбудувати храм. У 638 Єрусалим був завойований арабами. За часів правління династії Омейядів були побудовані мечеті: Куббат ас-Сахра, відома як мечеть Омара, та Ель-Акса, які є святинями для всіх мусульман[3].

Новий час[ред.ред. код]

У 1099 році учасники Першого хрестового походу захопили Єрусалим і знищили все його мусульманське населення. Місто стало столицею Єрусалимського королівства. У 1187 році, після нетривалої облоги, Єрусалимом оволоділи війська єгипетського султана Салах ад-Діна (європейці називали його Саладіном). Всі церкви міста, крім храму Воскресіння, були звернені на мечеті. У 1229 році Фрідріху II вдалося на короткий час повернути Єрусалим християнам, проте у 1244 році Єрусалим захопили хорезмійці.

У 1517 році Єрусалим був захоплений османськими турками. У 1850-ті роки виникають перші постійні поселення за межами стін Старого міста.

Сучасність[ред.ред. код]

Ізраїльські солдати біля Стіни плачу після її захоплення

Після закінчення Першої світової війни у 1920 році Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Адміністративним центом утворення став Єрусалим. Після закінчення Другої світової війни ситуація остаточно вийшла з-під контролю британців, що змусило Велику Британію звернутися в лютому 1947 до Організації Об'єднаних Націй з проханням розглянути палестинське питання[4].

День Перемоги в Європі, 1945. Місто прикрашене британськими прапорами.

Ізраїль був утворений 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 29 листопада 1947 про скасування мандату на управління Палестиною й поділ її території на дві незалежні держави: єврейську й арабську. Єврейській державі відводилася територія в 14,1 тис. км2 (56 % території колишньої Палестини), арабам — 11,1 тис. км2 (43 %). Єрусалим виділили в самостійну адміністративну одиницю з міжнародним статусом. Арабські дежави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 року війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну Ізраїлю. Розпочалася арабо-ізраїльська війна 1948–49, в ході якої Ізраїль приєднав 6,7 тис. км² території, передбаченої для утворення арабської держави.

До кінця 1948 року, коли бойові дії в районі вщухли, місто складалося з двох частин: Західний Єрусалим знаходився під контролем Ізраїлю, а Східний, включаючи Старе місто — під контролем Йорданії (Трансйорданії). 13 грудня 1948 року Східний Єрусалим в складі Західного берега річки Йордан був анексований Трансйорданією.

У грудні 1949 року Прем'єр міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон оголосив «Єврейський Єрусалим» органічною і невід'ємною частиною держави Ізраїль і запропонував перенести столицю держави з Тель-Авіва до Єрусалиму, що і було зроблено. У 1967 році, під час Шестиденної війни, Йорданія відступила із Західного берега річки Йордан, і східна частина Єрусалима перейшла під контроль Ізраїлю.

Статус Єрусалима[ред.ред. код]

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародного співтовариства, а органи влади Палестинської автономії взагалі ніколи не перебували в Єрусалимі. Статус Єрусалима — предмет гарячих дискусій. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 181 від 29 листопада 1947, відома за назвою «Резолюція про розділ Палестини», припускала, що міжнародне співтовариство візьме під свій контроль майбутнє Єрусалима після закінчення британського мандата (15 травня 1948).

В 1950 році Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею; всі гілки влади ізраїльського уряду розташовуються в Єрусалимі. У 1950 році, коли місто було поділено між Ізраїлем і Йорданією, цей статус поширювався тільки на західну частину міста.

Після перемоги в Шестиденній Війні 1967 року Ізраїль одержав контроль над всією територією міста, законодавчо відокремив Східний Єрусалим від західного берега ріки Йордан й оголосив свій суверенітет над Єрусалимом. Законом про Єрусалим від 30 липня 1980 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю єдиною й неподільною столицею. У Єрусалимі перебувають Кнесет, всі державні й урядові заклади Ізраїлю[5].

ООН і всі його члени не визнають однобічної анексії Східного Єрусалима. Майже всі держави розміщають свої посольства в районі Великого Тель-Авіва, за винятком Болівії[6] (до 2009) й Парагваю[7], чиї посольства розташовуються в околицях Єрусалима Мевасерет-Ціон. Конгрес США ще в 2000 році ухвалив рішення щодо переносу посольства в Єрусалим, однак уряд США постійно відкладає виконання рішення[8].

15 серпня 2006 року уряд Коста-Рики оголосив про перенесення свого посольства з Єрусалима в Тель-Авів[9], а 25 серпня того ж року — уряд Ель-Сальвадору[10], і в наш час в Єрусалимі більше не залишилося посольств іноземних держав.

У Східному Єрусалимі розташовуються консульства США й деяких інших країн, що здійснюють контакти з Палестинською автономією.

Населення[ред.ред. код]

На 2010 рік з 780 200 жителів, 65 % — євреї, 32 % — араби, 2 % — християни. 35 % населення це діти у віці до 15 років. Ріст населення становить 1,1 % у рік.

Населення Єрусалима в різні часи:

рік євреї мусульмани християни всього
1525 100 18 900 - -
1538 115 19 750 - -
1553 163 20 850 - -
1562 200 21 450 - -
1844 712 35 000 3 390 39 102
1876 1200 37 560 5 470 44230
1896 2811 39 760 8 750 51 320
1922 3400 44 400 14 700 62 500
1931 21 200 51 900 19 300 92 400
1944 57 000 59 600 29 400 146 000
1948 - - - 84 000
2010 507 000 250 000 15 600 780 200

Культура та наука[ред.ред. код]

До найвідоміших установ освіти міста належить заснований у 1918 році Єврейський університет, заснована у 1959 році Академія наук Ізраїля, Єврейська національна й університетська бібліотека, Національна бібліотека Ізраїлю. У місті знаходяться чисельні релігійні дослідницькі та освітні інституції. До них належать відкриті у 1890 році французькі École Biblique та École Archéologique Française та відкрита 1927 року Папський біблійний інститут та Інститут юдейської релігії (1963).

Релігійне значення[ред.ред. код]

Мечеть Аль-Акса, священна для мусульман

Єрусалим священне місто юдаїзму впродовж 3 тис. років, християнства — 2 тис. років, ісламу — 1400 років. Статистичний щорічник Єрусалима наводить список 1204 синагог, 150 церков і 73 мечетей, розташованих у місті[11]. Незважаючи на зусилля, спрямовані на забезпечення мирного співіснування релігій, деякі місця поклоніння, наприклад, Храмова гора, були й залишаються джерелом тертя й суперечок.

Єрусалим священний для євреїв, відколи цар Давид проголосив місто своєю столицею в 10 ст. до Христа. У Єрусалимі були зведені Храм Соломона і Другий Храм[12]. Місто згадується у Біблії 632 рази. Сьогодні Стіна Плачу — залишки стіни, що оточувала Другий Храм — для євреїв є святинею, другою тільки після Святої святих Храмової гори[13]. Синагоги у всьому світі традиційно споруджуються так, щоб свята арка була обернута до Єрусалима[14], а арки в єрусалимських синагогах обернуті до Святої святих[15]. Як велить Мішна, й як кодифіковано у Шулхан арух, щоденні молитви виголошуються обличчям до Єрусалима й Храмової гори. Багато євреїв мають спеціальну табличку, міцрах, вдома, яка позначає напрямок молитви.

Для християн Єрусалим священний не тільки в зв'язку з історією, записаною у Старому Заповіті, але й тому, що місто пов'язане з життям Ісуса Христа. У Новому Заповіті розповідається про те, що Ісуса принесли в Єрусалим незабаром після його народження[16]. Він повернувся в Єрусалим пізніше й прогнав міняйл із Храму[17]. Верхні покої, де проходила таємна вечеря, розташовані на горі Сіон, в тому ж будинку що й гріб царя Давида[18][19]. На горі Голгофі Ісуса розп'яли на хресті. Євангеліє від Івана повідомляє, що гора була за межами Єрусалима[20], але сучасні археологічні знахідки свідчать про те, що Голгофа була неподалік від мурів Старого міста, в межах сучасного Єрусалима[21]. За найпопулярнішою з версій на місці Голгофи було зведено Храм Гробу Господнього, до якого приходять християнські паломники впродовж останніх двох тисяч років[21][22][23].

Храмова гора

Єрусалим вважається третім за значенням священним містом мусульман-сунітів[джерело не вказане 2301 день]. Він був центром кібли, напрямку молитви мусульман, приблизно рік, перш ніж вона була перенесена до кааби в Мецці[24]. Однак, найбільше значення для ісламу Єрусалим має тому, що з ним пов'язана ніч сходження пророка Магомета на небеса. Мусульмани вірять, що одної ночі Магомет був чудодійно перенесений з Мекки до Храмової гори в Єрусалимі, звідки він зійшов на небо, щоб зустрітися з попередніми пророками ісламу[25][26]. Перший вірш сури Корану аль-Ісра повідомляє, що пунктом призначення мандрівки Магомета була найдальша мечеть[27], і вважається, що вона знаходилася в Єрусалимі. Сьогодні на Храмовій горі розташовані дві ісламські святині, присвячені цій події — мечеть аль-Акса, що означає найдальша, та Купол Скелі, зведений над Каменем основи, з якого Магомет здійнявся в небо[28].

Єрусалим входить до числа чотирьох святих для євреїв міст (Єрусалим, Хеврон, Тверія і Цфат)[29]

Старе місто Єрусалима[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Єрусалима
Старе місто Єрусалима
і його оборонна стіна
Old City of Jerusalem and its Walls *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Old City (Jerusalem).jpg
31°47′00″ пн. ш. 35°14′00″ сх. д. / 31.78333° пн. ш. 35.23333° сх. д. / 31.78333; 35.23333Координати: 31°47′00″ пн. ш. 35°14′00″ сх. д. / 31.78333° пн. ш. 35.23333° сх. д. / 31.78333; 35.23333{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Країна Єрусалим (Об'єкт запропонований Йорданією)[30]
Тип Культурний
Критерії ii, iii, vi
Об'єкт № 148
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1981 (5 сесія)
Під загрозою 1982—

CMNS: Єрусалим на Вікісховищі

Історична частина Єрусалима — Старе місто займає площу близько 1 км2[31]. З середини 16 ст. до 1860 р. власне цією територією було ціле місто Єрусалим оточене оборонним муром. Оборонний мур Єрусалима побудований в 1538 р. османським султаном Сулейманом Пишним. Його протяжність становить близько 4,5 км, та він має висоту від 5 до 15 метрів і товщину до 5 метрів. У Старому місті розташовуються ряд святих місць для християн, мусульман та юдеїв: Храмова гора,Стіна Плачу, Храм Гробу Господнього, Купол Скелі та мечеть Аль-Акса. До Старого міста також справедливо відносять і Гору Сіон з Храмом Успіння Пресвятої Богородиці, територія яких не увійшла з фінансових причин при будівництві оборонного муру султаном Сулейманом І Пишним. Старе місто поділяється на чотири квартали, уявні межі яких були впорядковані тільки у 19 столітті: Мусульманський квартал, Християнський квартал, Єврейський квартал та Вірменський квартал.

Галерея[ред.ред. код]

Панорама[ред.ред. код]

Панорама Єрусалима з Оливкової гори

Міста-побратими[ред.ред. код]

Партнери[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Italian Wikivoyage — 2007.
  2. http://www.geopostcodes.com/Jerusalem
  3. а б ЄРУСАЛИМ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-08-09. 
  4. ІЗРАЇЛЬ, ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-08-09. 
  5. Сайт Кнессета на русском языке www.knesset.gov.il/main/ru. Основной закон: Иерусалим – столица Израиля. 
  6. http://mfa.gov.il/MFARUS/AboutUs/DiplomaticMissions/Pages/MissonsAbroad.aspx
  7. Парагвай вновь открывает посольство в Израиле. Девятый канал. Процитовано 2017-08-09. 
  8. Members of Congress call on Trump to move embassy to Jerusalem. The Jerusalem Post | JPost.com. Процитовано 2017-08-09. 
  9. Посольство Коста-Рики будет перенесено из Иерусалима в Тель-Авив. NEWSru.co.il. Процитовано 2017-08-09. 
  10. Посольство Сальвадора будет перенесено из Иерусалима в Тель-Авив. NEWSru.co.il. Процитовано 2017-08-09. 
  11. Guinn, David E. (2006-10-02). Protecting Jerusalem's Holy Sites: A Strategy for Negotiating a Sacred Peace (вид. 1st). Cambridge University Press. с. 142. ISBN 0521866626. 
  12. З 10 століття до Христа:[v]
    • «Ізраїль був уперше зібраний у єдину націю Єрусалимом приблизно 3000 років тому, коли цар Давид коронувався й об'єднав дванадцять навколишніх племен… Впродовж 1000 років Єрусалим був центром єврейського суверенітету, місцем царів, законодавчих рад та судів. У вигнанні єврейський народ став ідентифікуватися з містом, що було його стародавньою столицею. Євреї, де б вони не були, молилися за його відновлення.» Roger Friedland, Richard D. Hecht. To Rule Jerusalem, University of California Press, 2000, p. 8. ISBN 0-520-22092-7
    • «Зв'язок євреїв з Єрусалимом ніколи не переривався. Впродовж трьох тисячоліть Єрусалим був центром єврейської віри, зберігаючи своє символічне значення впродовж тисячоліть.» Jerusalem- the Holy City, Israeli Ministry of Foreign Affairs, February 23, 2003. Accessed March 24, 2007.
    • «Центральна роль Єрусалима в юдаїзмі настільки потужна, що навіть світські євреї виражають свою відданість місту й не можуть уявити без нього сучасну державу Ізраїль… Для євреїв Єрусалим священний просто тому, що він існує… Хоча святість Єрусалима йде в глибину віків на три тисячоліття…». Leslie J. Hoppe. The Holy City: Jerusalem in the theology of the Old Testament, Liturgical Press, 2000, p. 6. ISBN 0-8146-5081-3
    • «Відколи цар Давид зробив Єрусалим столицею Ізраїлю 3000 років тому, місто відігравало центральну роль у існуванні єврейства.» Mitchell Geoffrey Bard, The Complete Idiot's Guide to the Middle East Conflict, Alpha Books, 2002, p. 330. ISBN 0-02-864410-7
    • «Для євреїв місто було найвищим фокусом духовного, культурного та національного життя протягом трьох тисячоліть.» Yossi Feintuch, U.S. Policy on Jerusalem, Greenwood Publishing Group, 1987, p. 1. ISBN 0-313-25700-0
    • «Єрусалим став центром єврейського народу приблизно 3000 років тому». Moshe Maoz, Sari Nusseibeh, Jerusalem: Points of Friction — And Beyond, Brill Academic Publishers, 2000, p. 1. ISBN 90-411-8843-6
    • «Єврейський народ нерозривно зв'язаний з містом Єрусалим. Жодне інше місто не грало такої значної ролі в історії, культурі, релігії, національному житті й свідомості жодного народу, яку відігравав Єрусалим для єврейства та юдаїзму. Відколи цар Давид установив місто як столицю єврейської держави приблизно за 1000 років до нової доби, воно служило символом і найглибшим вираженням ідентичності єврейського народу як нації.» Basic Facts you should know: Jerusalem, Anti-Defamation League, 2007. Retrieved March 28, 2007.
  13. What is the Western Wall?. The Kotel. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-06. 
  14. Goldberg, Monique Susskind. Synagogues. Ask the Rabbi. Schechter Institute of Jewish Studies. Архів оригіналу за 2008-01-31. Процитовано 2007-03-10. 
  15. Segal, Benjamin J. (1987). Returning: The Land of Israel as Focus in Jewish History. Jerusalem, Israel: Department of Education and Culture of the World Zionist Organization. с. 124. Процитовано 2007-03-10. 
  16. From the King James Version of the Bible: «And when the days of her purification according to the law of Moses were accomplished, they brought [Jesus] to Jerusalem, to present him to the Lord;» (Luke 2:22)
  17. From the King James Version of the Bible: «And they come to Jerusalem: and Jesus went into the temple, and began to cast out them that sold and bought in the temple, and overthrew the tables of the moneychangers, and the seats of them that sold doves;» (Mark 11:15)
  18. Boas, Adrian J. (2001-10-12). Physical Remains of Crusader Jerusalem. Jerusalem in the Time of the Crusades. Routledge. с. 112. ISBN 0415230004. «The interesting, if not reliable illustrations of the church on the round maps of Jerusalem show two distinct buildings on Mount Zion: the church of St Mary and the Cenacle (Chapel of the Last Supper) appear as separate buildings.» 
  19. Endo, Shusaku (1999). У Richard A. Schuchert. A Life of Jesus. Paulist Press. с. 116. ISBN 0809123193. 
  20. From the King James Version of the Bible: «This title then read many of the Jews: for the place where Jesus was crucified was nigh to the city: and it was written in Hebrew, and Greek, and Latin.» (John 19:20)
  21. а б Stump, Keith W. (1993). Where Was Golgotha?. Worldwide Church of God. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-11. 
  22. Ray, Stephen K. (October 2002). St. John's Gospel: A Bible Study Guide and Commentary for Individuals and Groups. San Francisco, CA: Ignatius Press. с. 340. ISBN 0898708214. 
  23. O'Reilly, Sean; James O'Reilly (2000-11-30). PilgrFile: Adventures of the Spirit (вид. 1st). Travelers' Tales. с. 14. ISBN 1885211562. «The general consensus is that the Church of the Holy Sepulchre marks the hill called Golgotha, and that the site of the Crucifixion and the last five Stations of the Cross are located under its large black domes.» 
  24. Cordesman, Anthony H. (2005-10-30). The Final Settlement Issues: Asymmetric Values & Asymmetric Warfare. The Israeli-Palestinian War: Escalating to Nowhere. Praeger Security International. с. 62. ISBN 0275987582. 
  25. Peters, Francis E. (2003-10-20). Muhammad the Prophet of God. The Monotheists: The Peoples of God. Princeton University Press. с. 95–6. ISBN 0691114609. 
  26. Sahih Bukhari. Compendium of Muslim Texts. University of Southern California. Процитовано 2007-03-11.  (from an English translation of Sahih Bukhari, Volume IX, Book 93, Number 608)
  27. From Abdullah Yusuf Ali's English translation of the Qur'an: «Glory to (Allah) Who did take His servant for a Journey by night from the Sacred Mosque to the farthest Mosque, whose precincts We did bless,- in order that We might show him some of Our Signs: for He is the One Who heareth and seeth (all things).» (17:1)
  28. The Early Arab Period – 638–1099. Jerusalem: Life Throughout the Ages in a Holy City. Bar-Ilan University Ingeborg Rennert Center for Jerusalem Studies. March 1997. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-04-24. 
  29. Современный Израиль. 
  30. Територія східної частини Єрусалима контролюється Ізраїлем в результаті анексії, на предмет правомірності існують різночитання в світовому співтоваристві. Статус східної частини Єрусалима є однією з проблем ізраїльсько-палестинського конфлікту.
    У перелік Об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Старе місто внесене без назви Ізраїлю або Палестинської держави, як державного представника, в окремий розділ «Єрусалим», з позначкою про Йорданію як країну, яка ініціювала внесення об'єкта до переліку.
  31. Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - Decision - 40 COM 7A.13. whc.unesco.org (en). Процитовано 2017-08-09. 
  32. New York City Global Partners. 2013-08-14. Процитовано 2017-08-09. 
  33. Partnerská města HMP (Oddělení cestovního ruchu). 2013-06-25. Процитовано 2017-08-09. 
  34. Site, Kyoto Prefecture Web. International Exchange: List of Sister Cities. Kyoto Prefecture (en-us). Процитовано 2017-08-09. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]