Ібн Кайїм аль-Джаузія
| Ібн Кайїм аль-Джаузія | |
|---|---|
| араб. إبن قيّم الجوزية | |
| Релігія: | іслам суннітського толку |
| Дата народження: | 29 січня 1292 |
| Місце народження: | Дамаск |
| Дата смерті: | 16 вересня 1350 (58 років) |
| Місце смерті: | Дамаск |
| Основні інтереси: | хадисознавствоd, Фікх і Тафсір  |
| Вчителі: | Список |
| Послідовники: | |
| Праці: | Список
|
 Ібн Кайїм аль-Джаузія у Вікісховищі | |
Шамсуддін Абу 'Абдуллах Мухаммад ібн Абу Бакр ад-Дімашки, більш відомий як Ібн Кайїм аль-Джаузійя (араб. ابن قيم الجوزية; 29 січня 1292, Дамаск — 16 вересня 1350, там же) — ісламський тлумач Корану та видний представник ханбалійського мазхабу
Прізвисько «ібн Каййім аль-Джаузія» закріпилося за Шамсуддіном, тому що він був сином опікуна медресе Джаузія в Дамаску (арабське слово «каййім» (араб. قـيّم;) можна перекласти українською мовою як «уповноважений» або «опікун»).
Його повне ім'я: Абу 'Абдуллах Шамсуддін Мухаммад ібн Абу Бакр ібн Айюб ібн Са'д ібн Харіз ібн Маккі Зайну-д-дін аз-Зур'і ад-Дімашки. Народився в Дамаску сьомого числа місяця сафар 691 по хиджрі[1].
Він ріс і виховувався в будинку глибоко віруючих людей в атмосфері побожності та благочестя. Знання він почав отримувати ще в дитинстві, будучи менше семи років від народження. Початкову освіту Ібн Каййим отримав від батька у Дамаску. Потім навчався праву, каламу, арабській мові та літературі у відомих вчених-богословів Дамаска[1]. На той час це місто славилося своїми вченими-богословами. Пізніше молодий Шамсуддін вирушив у пошуках знань до Єгипту.
Ібн Кайїм був різнобічно утворений[2]. Так, знання хадісів він набував у судді Такіуддіна ібн Сулеймана, Ісмаїла ібн Мактума, Фатіми бинт Джаухар та інших. Арабською мовою він навчався у Алі ібн Абу аль-Фатх Баалі і під його керівництвом вивчав книги «аль-Мулаххіс» Абу-ль-Бака'а, «Джаржанія», «Альфію ібн Маліка», а також такі книги, як «аль-Кафія уа-ш-Шафія» та «Аль-Кафія уа-ш-Шафія». Знання усуль (основ) і фікха він набував у таких шейхів, як Сафіуддін аль-Хінді та ібн Таймія, а також у шейха Ісмаїла ібн Мухаммада аль-Харані, під керівництвом яких вивчав книги « ар-Рауда » Ібн Кудами, «аль-Ахкам» Амідія та інші.
Ім'я Ібн Каййіма нерозривно пов'язане з Ібн Таймією[1]. З ним він не розлучався від початку проповідницької діяльності останнього в Єгипті в 712 році хіджри. У вони обоє були ув'язнені. Ібн Каййим був відпущений тільки після смерті Ібн Таймії в 728 році за хіджрі[2]; в період свого ув'язнення Ібн Каййім займався читанням Корану, розмірковуючи над ним[3].
У 1340 році за григоріанським літочисленням він здійснив паломництво до Мекки[2]. У 1342 Ібн Каййім аль-Джаузія провів свою першу лекцію в медресе ас-Садрійя в Дамаску, в якій він потім викладав аж до своєї смерті в 1350[2].
Серед його учнів називаються:
- Ібн Раджаб — хафіз, імам, вчений, аскет, автор книг про хадиси, фікх, історію; він був нерозлучним з ібн Кайїмом аж до його смерті;
- Ібн Касир — хафіз, історик, хадісоведа, автор багатьох книг, з яких найвідоміші — «Тафсир ібн Касіра» ( тлумачення Корану) і книга "аль-Біда уан-Ніхая" («Початок і кінець»);
- Файрузабаді — укладач тлумачного словника арабської мови «аль-камус аль-мухіт».
Ібн Каййім вважається найвідомішим учнем ібн Таймії з числа його сучасників[2]. Він усіма силами намагався популяризувати праці Ібн Таймії, майже у всіх питаннях слідував Ібн Таймії[1]. Завдяки йому ідеї Ібн Таймії набули широкого поширення[2]. Він багато дізнався від свого вчителя, але вважав найважливішим наступне: його заклик до книги Всевишнього Аллаха та достовірної сунні пророка Мухаммада; керівництво ними у повсякденному житті; розуміння Корану і сунни так, як їх розуміли праведні попередники; заперечення всякого роду нововведень у релігії та очищення її від тих нововведень (біда), які вживали мусульмани з власної ініціативи, ґрунтуючись на помилкових переконаннях протягом попередніх століть - століть занепаду, застою та сліпого наслідування.
Ібн Каййим був фахівцем у галузі тлумачення Корану, знавцем хадісів та їх методології, чудово знав калам та тонкощі арабської мови. У його працях можна знайти положення, близькі до антропоморфізму (ташбіх-таджсім). Визнавав поділ єдинобожжя (таухід) на три види (улюхійа-рубубійа-асмава сифат) — єдність Аллаха як Творця (таухід ар-рубубіййа), як єдиного об'єкта для поклоніння (таухід аль-улюгіййа) і як Облада ва-с-сифат)[1].
Вважав забороненим спеціальні відвідування (зіярат) до могили пророка Мухаммада, угодників та праведників (авлія). Багато його положень піддалися жорсткій критиці з боку ортодоксальних сунітів. Як і Ібн Таймія, відкидав сліпе дотримання релігійних авторитетів і з різних віровчальних і правових проблем вважав за необхідне посилатися тільки на очевидні докази з ісламських першоджерел; водночас широко використав методику ханбалітської правової школи. Заперечував правочинність іджми[1].
Відмінною особливістю вчення сунітського ісламу вважав його «середнє становище» без крайнощів. Ібн Кайїм надавав великого значення духовності та її ролі в релігії[1]. На відміну від Ібн Таймії, він відчув на собі значно сильніший вплив суфізму[2].
Результатом різнобічних наукових досліджень вченого стало багато книг. Ібн Каййим є автором книг з тлумачення Корану, праву, Хадіс, каламу. Відомо близько 100 його творів. Ось лише деякі з них:Шаблон:Refbegin2
- «Благодатный дождь прекрасных слов» (араб. الوابل الصيب من الكلم الطيب, кириліз.: Аль-Ва́биль ус-сэ́ййиб мин аль-калим ит-таййиб)
- «Болезнь и лекарство» (араб. الداء والدواء, кириліз.: Ад-Да ва ад-дава)
- «Большие грехи»
- «Высокий минарет (для различения) достоверных и слабых хадисов» (араб. المنار المنيف في الصحيح والضعيف, кириліз.: Аль-Мана́р уль-муни́ф фис сахих вад да’иф)
- «Дух» (араб. الروح, кириліз.: Ар-Рух)
- «Исцеление для больного. Вопросы предопределения, его мудрости и причины» (араб. شفاء العليل في مسائل القضاء والحكمة والقدر والتعليل, кириліз.: Шифа́ уль-али́ль фи маса́иль иль-када́ валь хикма валь кадр ват та’али́ль)
- «Исчерпывающий исцеляющий ответ про Спасенную группу» (араб. الكافية الشافية في الانتصار للفرقة الناجية, кириліз.: Аль-Кафи́ят уш-ша́фия филь интиса́р лиль фи́ркат ин-на́джия
- «Ключ к Обители счастья» (араб. مفتاح دار السعادة, кириліз.: Мифта́ху да́р ис-са’а́да)
- «Мудрости» (араб. الفوائد, кириліз.: Аль-Фава́ид)
- «Описание рая и наслаждений его обитателей»
- «Оружие терпеливых и припасы благодарящих» (араб. عدة الصابرين وذخيرة الشاكرين, кириліз.: ’У́ддат ус-сабири́н ва захи́рат уш-шакири́н)
- «Письмо в Табук» (араб. الرسالة التبوكية, кириліз.: Ар-Риса́лят ут-табуки́йя)
- «Притчи Корана» (араб. الأمثال في القرآن الكريم, кириліз.: Аль-амса́ль мин аль-Кур’а́н иль-кари́м)
- «Провиант будущего мира»
- «Путь двух переселений и врата двух счастий» (араб. طريق الهجرتين وباب السعادتين, кириліз.: Тари́к уль-хиджратайн ва баб ус-са’адатайн)
- «Сад влюбленных и отдохновение увлеченных» (араб. روضة المحبين ونزهة المشتاقين, кириліз.: Ра́вдат уль-мухибби́н ва ну́зхат уль-муштакин)
- «Спасение отчаявшихся от сетей Сатаны» (араб. إغاثة اللهفان من مصائد الشيطان, кириліз.: Ига́сат уль-лягфа́н мин маса́ид иш-шайта́н)
- «Степени идущих» (араб. مدارج السالكين, кириліз.: Мада́ридж ус-салики́н)
- «Целительное письмо о нормах двух последних глав Корана»
- «Экстракты мудрости» (араб. بدائع الفوائد, кириліз.: Бада́и уль-фава́ид).
 | Цей розділ потребує доповнення. |