Івангород (Христинівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Івангород
Ivangorod(Khrystynivka).JPG
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Христинівський район
Рада/громада Івангородська сільська рада
Код КОАТУУ 7124682501
Облікова картка картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Івангород
Основні дані
Населення 1003 особи (2007)
Поштовий індекс 20040
Телефонний код +380 4745
Географічні дані
Географічні координати 48°48′10″ пн. ш. 29°48′09″ сх. д. / 48.80278° пн. ш. 29.80250° сх. д. / 48.80278; 29.80250Координати: 48°48′10″ пн. ш. 29°48′09″ сх. д. / 48.80278° пн. ш. 29.80250° сх. д. / 48.80278; 29.80250
Середня висота
над рівнем моря
233 м
Найближча залізнична станція Івангород
Місцева влада
Адреса ради 20040, с.Івангород, тел. 98-3-22
Сільський голова Удовенко Любов Степанівна
Карта
Івангород is located in Україна
Івангород
Івангород
Івангород is located in Черкаська область
Івангород
Івангород

CMNS: Івангород на Вікісховищі

Іванго́род — село в Україні, у Христинівському районі Черкаської області. У селі мешкає 1003 особи (2007). Село розташоване на обох берегах річки Кублич. Біля села проходить залізниця Христинівка-Вапнярка, зупинка Івангород, за 14 км від райцентру і залізничної станції Христинівка. Село знаходиться на автошляху Умань-Вінниця.

Історія[ред.ред. код]

Давня історія[ред.ред. код]

Івангород — давнє поселення, доказом чого є розташоване у центрі села, на найвищій точці, городище з валами, яке збереглося до наших днів. Точний вік городища поки що не встановлено, але, ймовірно, його слід відраховувати від часу поселень трипільської культури (IV століття до н. е.). Згідно з переказами, у давні часи тут був спостережний пункт. Так, у часи нападу номадів (тобто кінних кочівників, напр., татар), рух у степу був помітний здалеку через куряву, що її здіймали коні. Помітивши напасників, на городищі запалювали багаття, за допомогою чого повідомляли, як по ланцюжку, інші поселення й найближче укріплення, що, ймовірно, знаходилося в Умані.

Ймовірно, що село Івангород було засноване наприкінці XVI — на початку XVII століть, після занепаду Золотої Орди, коли на українських землях запанував відносний мир і почався розвиток господарства. Через усе село, по його головній вулиці, колись проходив чумацький шлях із Києва до Криму. Назва, за версією краєзнавців, походить від імені засновника села — Івана. Здавна тут був Іванів Хутір, який, з виникненням торгівельних відносин, був відносно швидко заселений. Люди йшли чумацьким шляхом поблизу укріплення, городища, города, тобто Іванового города. Звідси й пішла назва поселення — Івангород (подібно, як і давня назва Христинівки — Христигород, тобто місце, де відбувалось Хрещення).

Поблизу Івангорода віднайдено двоє давніх поселень, що є археологічними пам'ятками України.

Залишки поселення черняхівської культури I—V ст. виявлено у північному напрямку від села.

Давньоруське поселення Х-ХІІІ ст. знаходилось за 1,5 км на захід від села.

Час зростання[ред.ред. код]

Метричний запис про народження дитини в Миколи Козака з Запоріжжя. Містечко Івангород 1775 рік.

У ХІV-XVIII століттях, після битви на Синіх Водах у 1363 році, коли об'єднані війська Великого князівства Литовського і Руських земель на чолі з литовським князем Альґірдасом (Ольґердом) завдали безповоротного розгрому Золотій Орді і після чого остання занепала, південні землі України аж по річку Мурафа стали належати до Великого князівства Литовського (повна історична назва — Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське). Мешканцями поселення у ті часи ставали представники різних народностей, про що свідчать нинішні прізвища івангородців, серед яких, окрім очевидно притаманних українцям, можна вирізнити й угорські (похідні від Шандор — угорськ. Олександр), польські (із закінченням на -ський) та інші коріння. Самі мешканці ставали представниками різних прошарків тодішньої держави як на її заході — у Литві, Польщі, так і в центрі — Києві. Але найбільше мешканців Івангорода, очевидно, потрапляло у козацтво, яке як значима військова і політична сила почало зростати наприкінці XV і на початку XVI століть саме на південних кордонах — для захисту від нападу татар і турків.

Івангород, порівняно з іншими поселеннями, мав свої переваги. Зручне місце розташування на колишньому чумацькому, а пізніше — торговому шляху сприяло виникненню в містечку базарів, на яких відбувалася жвава торгівля, тож поселення і його значення зростало. Про це свідчить той факт, що у 1647 році магнат Калиновський віддав містечко в оренду за 27 тисяч злотих. З 1649 року Івангород — центр козацької сотні Уманського полку, сотником якого був Василь Бублик.

Наприкінці XVIII століття, після Третього поділу Республіки Обох Народів (відомої також як Річ Посполита — від пол. Rzeczpospolita) у 1795 році, її південні землі разом з Брацлавським воєводством, до складу якого входив Івангород, що на той час мав статус містечка (про це свідчать польські архіви), відійшли до Російської імперії.

У 1801 році князь Чорторийський, якому тоді належав Івангород, розподіляючи свої маєтки між синами, дочками і родичами, віддав містечко родичу Севастьяну Сабанському, а той передав своєму сину Олександрові. Оскільки Олександр Сабанський брав участь у першому, Листопадовому повстанні 1830-31 рр. поляків і литовців — вільних громадян колишньої Республіки Обох Народів — проти утисків уряду Російської імперії, що заволоділа їхнім краєм, то його маєток у 1830 році російським урядом було конфісковано і передано в казну. На згаданій території у 1832 році виникли військові поселення, які у 1839 році імперським урядом були ліквідовані. У 1859 році землі були передані в користування селян по 4 десятини на душу, з цього часу скасована барщина. У період військового поселення євреї були виселені з Івангорода, але з 1863 році знову стали поселятися тут. Православних українців в Івангороді налічувалось тоді 2654 особи, мешканці займались землеробством. Євреїв було всього 350.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред.ред. код]

У другій половині XVIII століття у Івангороді, рахунком казни Республіки Обох Народів була збудована кам'яна церква. З тієї причини її ще називали «казьонною». Дзвони церкви, як стверджують старожили, було чутно навколо на 5 сіл. Вона, як і більшість побудованих у той час на Брацлавщині церков, належала до Унійної (Греко-католицької) Церкви. Церква у Івангороді мала свого двійника — така ж церква до наших часів збереглася у селі Гранів Гайсинського району. Назву церкви можна досить легко встановити за однією давньою християнською традицією. Той день, коли відзначалося церковне свято (у церковній мові — Празник), іменем якого називалася церква, був Храмовим Празником у селі. Церква, збудована у найвищій точці села, у часи колективізації була зруйнована (тепер на її місці — пам'ятник загиблим воїнам). Але традиція Храмового Празника у селі, як і у всіх селах України, де були християнські церкви, збереглася через майже століття. Сам Празник у селі припадає на 21 вересня, що за церковним календарем є днем святкування Різдва Пресвятої Богородиці. Тож, очевидно, саме таку назву і мала церква в Івангороді. Точні дані про назву церкви, час її заснування надає відомий дослідник сакральних пам'яток Поділля Микола Жарких: «Містечко Івангород. Храм засновано: 1783 р. Церква Різдва Богородиці перетворена з уніатської на православну в 1794 р. Нова церква Різдва Богородиці збудована у 1843—1849 рр. — цегляна двоверха хрещата, разом з дзвіницею. Церкви нема» (див. Жарких М. І., Храми Поділля. http://www.myslenedrevo.com.ua).

В часи СРСР[ред.ред. код]

У 1924 році в Івангороді було утворено перше колективне господарство ім. Шевченка. Головою обрали Нижника Миколу Трохимовича. У 1929 році організовано артіль «Незаможне», потім у 1930 році ще дві артілі — «Перемога» і «Пролетарія». Пізніше, у 1950 році артілі об'єднались в один колгосп — «Промінь Ілліча».

Голодомор 1932—1933 рр.

Під час Голодомору 1932—1933 років років за офіційними даними голодною смертю померло 125[1], за даними «Національної книги пам'яті жертв голодомору в Україні» (Черкаська область) — 290, а за неофіційними даними — близько 600 мешканців, тобто половина села. Пам'ятника жертвам Голодомору в селі поки що немає.

Репресії 1935-1937 рр.

Політичних репресій совєтської влади зазнали ще 43 жителі села. Національний банк репресованих України (http://www.reabit.org.ua) на даний час містить дані про 14 осіб, що народились або мешкали в Івангороді і які потерпіли від репресій (п'ятьох з них — Станіслава Білобрижського, Костянтина Дятлова, Григорія Хворостяного, Якова Чумака і Михайла Шандера (Шиндора) — було розстріляно).

Друга Світова війна та інші військові дії

У боротьбі проти німецьких воїнів у роки Другої Світової війни брали участь 624 жителі села, з них 197 полягли смертю хоробрих, 177 нагороджені бойовими орденами і медалями. Під час війни в селі існували єврейське гетто та концтабір для військовополонених, які будували дорогу Умань-Вінниця. Воїнам і односельцям, які загинули в роки війни, в селі встановлено пам'ятник невідомому солдату та обеліск Слави з переліком загиблих. Три мешканці села брали участь у воєнних діях на території інших держав. Один з них — Бондар Микола Вікторович — загинув 1983 року у Афганістані.

Сучасність[ред.ред. код]

Головним видом зайнятості мешканців Івангорода є вирощування сільськогосподарської продукції. На території села діють загальноосвітня школа, бібліотека з фондом у 18 тисяч книг, амбулаторія, аптека, поштове відділення, філія банку, 6 торгових точок, три фермерських господарства, СВК «Промінь», ТОВ «Зернопродукт». Поряд села знаходився польовий військовий аеродром, який вже припинив своє існування. У 1986 році, коли трапилася трагедія на Чорнобильській АЕС, 15 жителів села були ліквідаторами аварії.

Переписи Івангорода[ред.ред. код]

Метричні книги Гайсинського повіту, що зберігаються в Державному архіві Хмельницької області

В українських архівах зберігається масив документів після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році. До цього року величезна кількість матеріалу знаходиться у відділі рукописів в бібліотеці фундації князів Чарторийських в Кракові. В цій колекції є багато люстрацій маєтків Грановщини, включаючи Севастянівку. Тут можна знайти багато переписів мешканців приблизно з 1720 по 1790 роки разом із загальними документами з історії села.

Персоналії і назви[ред.ред. код]

Персоналії

Серед вихідців з Івангорода:

Назви на честь Івангорода

Цікаво, що іменем Івангорода у центрі сусіднього району — Умані (нар. Гумані), давно було названо вулицю і нещодавно — площу. Такий спосіб утворення назв вулиць на честь інших топонімів характерний для давніх часів, початку поселення. Очевидно, вулиця такої назви вказувала напрям подальшої подорожі з Умані — на Івангород і далі у Крим.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.