Іванов Микола Кузьмич
| Іванов Микола Кузьмич | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Інші імена | італ. Nicola Ivanoff | |||
| Народився |
22 жовтня 1810 Полтава, Російська імперія або Вороніж, Воронізька волость, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
19 липня 1880 (69 років) Болонья, Італія[1] | |||
| Поховання | цвинтар Чертозаd | |||
| Національність | українець | |||
| Громадянство |
.svg){kind=small} Російська імперія | |||
| Діяльність | оперний співак | |||
|
| ||||
Іванов Микола Кузьмич, народжений Микола Карбаченський (сценічне псевдо — італ. Nicola Ivanoff) (*22 жовтня 1810, с. Вороніж, Глухівський повіт, Російська імперія — 19 липня 1880, Болонья, Італія) — український оперний співак, тенор. Співав у оперних театрах Італії, Франції, Швейцарії, Великої Британії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився Микола Карбаченський 22 жовтня 1810 року в багатодітній селянській родині в селі Вороніж, що на Сумщині. Початки своєї вокально-хорової освіти здобув у славетній Глухівській співочій школі, звідти був відібраний, як носій яскравих вокальних даних, і силоміць забраний (не пізніше 1820 року) до Імператорської Придворної співацької капели, якою на той час керував славетний краянин Карбаченського, геніальний Дмитро Бортнянський.[2] Як відомо, за часів керівництва капелою Дмитром Бортнянським її склад становили практично самі українці, позаяк, саме українська земля була знаною на просторах імперії незрівняними співочими голосами. У березні 1826 року керувати капелою було призначено нового директора — Ф. П. Львова, автора віршованих і прозових творів, співака-аматора, який раніше знався з поетами Г. Державіним і В. Капністом. У навчанні і праці співаків мало що змінилося порівняно з минулим. Микола Карбаченський продовжував співати на церковних відправах і відкритих для публіки концертах. У цей час йому доручають сольні партії. Перше документальне свідчення його виступів у цій ролі відтворено в листі Ф. П. Львова від 30 грудня 1827 року до міністра двору князя П. М. Волконського, в якому він висловловив клопотання про заохочення трьох кращих співаків капели, в тому числі і Миколи, які: «не тільки винятковістю голосів, а й знанням та здібністю до співу не поступаються італійським співакам». Клопотання було задоволено: юнаки отримали по 200 рублів асигнаціями.[3]
У цей період імператорський двір, не шкодував коштів на вишколення найталановитішої молоді у найпрестижніших навчальних закладах Європи для підняття рівня культури, мистецтва, науки в імперії. Завдяки непересічному співочому таланту Миколі Карбаченському пощастило потрапити до когорти вибраних українців, яких відправили на навчання в Європу за казенний кошт. 1830 року у віці 20 років Карбаченського під опікунством композитора та викладача вокалу Михайла Глінки відправляють на навчання в Італію. При цьому з легкої руки чиновника імператорської канцелярії незручне для вимови прізвище Карбаченський трансформують в прізвище Іванов.
В Італії Микола, вже Іванов, потрапив на навчання до одного із найвідоміших тогочасних італійських співаків та вокальних педагогів Еліодоро Б'янкі[it], який вів свою вокально-педагогічну практику у Мілані. На переконання Б'янкі Миколі, який володів рідкісним типом найвищого за звучанням чоловічого голосу — контра-тенором і тембром з барвами від металевого блиску до найтонших тонів оксамитових відтінків, після завершення вокального вишколу стане посильним виконання будь-якого оперно-тенорового репертуару на найпрестижніших оперних сценах світу. І це передбачення після трирічного удосконалення техніки співу у класах таких відомих педагогів, як Жозефіни Фодор-Менвьєль та Генріха Панофки справдилося. Уже у 1832 році Миколі Іванову доручають виконання сольної партії в кантаті Джовані Пачінні Вірний Іменей. Блиск і широчінь діапазону співака під час виступу у цій опері вразила, навіть, найдоскіпливіших знавців співу. Як наслідок, — ще зовсім незнаному співакові пропонують карколомну у його кар'єрі пропозицію — дебют на сцені неаполітанського «Сан-Карло», одного із найпрестижніших в Європі оперних театрів, в партії Річарда Персі в опері «„Анна Болейн“» Гаетано Доніцетті.[4]
Коли Микола Іванов неочікувано для себе, отримує вимогу про негайне повернення назад в Росію, він вирішує назавжди залишатися в Італії, вигадуючи різні причини неможливості повернення (необхідність лікування від заразної та невиліковної хвороби тощо).
Тріумфальний дебют Миколи Іванова відкрив перед ним двері до сцен найпрестижніших театрів Європи — в Парижі і Лондоні, Неаполі і Мілані, Венеції і Генуї, Болоньї і Римі, Марселі і Відні, Палермо і Турині, Флоренції і Трієсті тощо. В ансамблі з ним виступали найкращі італійські співаки і співачки «золотої доби бельканто» Джованні Рубіні, Антоніо Тамбуріні, Енріко Тамберліка, Поліна Віардо-Гарсіа, а також артисти і музиканти Австрії, Англії, Ірландії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Сербії, Угорщини, Франції, Чехії, Швеції[5].
З Миколою Івановим товаришували і співпрацювали найвидатніші творці музики ХІХ ст. — Вінченцо Белліні, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді і Джоаккіно Россіні. Творчим злетом Миколи Іванова стала партія Арнольда в опері Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль»". Під час опери у залі театру знаходився автор музики, який від миті, коли вперше почув голос співака, вже не відпускав його з-поза своєї уваги ні на мить, пишучи з розрахунку саме на його вокальні дані свої нові опери. Джузеппе Верді, почувши вперше українця у головній партії в опері «Ернані», спеціально для його виконання написав вставну арію «Odi il voto grande iddio». А постановку своєї опери «Аттіла» в Трієсті, а згодом і в Турині, Верді вже не уявляв без участі у ній саме Миколи Іванова.
В період з 1833 по 1837 роки Микола Іванов — провідний соліст Лондонської Королівської опери «Ковент-Гарден». Мистецтво співака сягає такого розголосу і визнання, що найвищим повелінням королеви Великої Британії йому надають британське підданство.[4]
Джузеппе Мадзіні, один із керівників італійського національно-визвольного руху та міжнародної спілки демократів «Молода Європа» (італ. «Giovine Europa»), назвав Миколу у есе «Філософія музики»[6] серед тих, хто вже демонстрував на театральній сцені ідею «соціального мистецтва», місію музики у «релігійному і патріотичному вихованні людських мас»[7].
Двадцять років свого творчого життя Микола Карбаченський-Іванов віддав оперній сцені Європи і, тим самим, ще за життя перетворив своє ім'я у справжню живу легенду. Він завжди називав Україну своєю батьківщиною, а у театрах публіка вітала його як «співака-козака», «народженого під козацьким небом». Упродовж усього свого життя, засвоївши провідні європейські мови, співак не володів російською. Своєю ж рідною українською великий співак не переставав мислити, співати та, навіть, спілкуватися, коли траплялася така нагода. Останок своїх днів великий співак провів у власному будинку в Болоньї[2], де любив поратися у городі, безупинно наспівуючи про себе піснф, які запам'ятав із свого дитинства. Якось, великий французький композитор Гектор Берліоз, навідавшись до нього та почувши вперше у своєму житті у живому виконанні співака саме ці постійно наспівувані ним українські народні пісні, залишився вельми зворушеним і ще довго після цих відвідин не йняв віри, що десь на земній кулі, окрім Італії, може жити такий музично обдарований народ.[4]
Микола Карбаченський-Іванов помер в Болоньї 19 липня 1880 року в віці 69 років.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Н. С. Иванов, Николай Козьмич // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIа. — С. 763.
- ↑ а б Іванів Микола [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 523. — 1000 екз.
- ↑ Варварцев М. М. Життя і сцена Миколи Іванова: історія українця в італійському Рісорджименто.— К., Ін-т історії України НАН України, 2011.— С. 19—20.
- ↑ а б в Роман Береза. https://www.facebook.com/groups/1414410548613541/?hoisted_section_header_type=recently_seen&multi_permalinks=6143484839039398
- ↑ Варварцев М. М. Життя і сцена Миколи Іванова: історія українця в італійському Рісорджименто.— К., Ін-т історії України НАН України, 2011.— С. 129.
- ↑ Надрукована 1836 року у журналі «L'Italiano», заснованому в Парижі політичними емігрантами з Апеннінського півострова
- ↑ Варварцев М. М. Життя і сцена Миколи Іванова: історія українця в італійському Рісорджименто.— К., Ін-т історії України НАН України, 2011.— С. 7.
Джерела[ред. | ред. код]
- Варварцев М. М. Життя і сцена Миколи Іванова: історія українця в італійському Рісорджименто.— К., Ін-т історії України НАН України, 2011.— 188 с., іл. (Наукове видання) ISBN 978-966-02-6155-6
- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.164
- Роман Береза. https://www.facebook.com/groups/1414410548613541/?hoisted_section_header_type=recently_seen&multi_permalinks=6143484839039398
Посилання[ред. | ред. код]
- Іванов Микола Кузьмич // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 180.
- Іванів Микола [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 523. — 1000 екз.
- Іванов (Ivanov) Микола Кузьмич // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.172-173
- Ганна Черкаська. Кращий тенор італійської опери з України [Архівовано 28 грудня 2015 у Wayback Machine.]
|
