Іванов Павло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Івано́в Павло́ Микола́йович (листопад 1901, Харків — 7 жовтня 1967, Харків) — український прозаїк.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Харкові в сім'ї прикажчика. По закінченні комерційної школи (1917) працював економістом Вукоопспілки в Ізюмському повіті на Харківщині. Протягом 1922–1925 служив у Червоній армії. Член КП(б)У, виключений у 1935. Учасник Другої світової війни, у 1943 втратив на фронті руку. Після демобілізації на пенсії як інвалід війни. Працював директором середньої школи в селі на Харківщині, інспектором в обласному управлінні лісового і лісозаготівельного господарства, друкувався в обласній газеті «Красное знамя». Помер і похований у Харкові.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувався з 1924. Належав до Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923–1925), ВАПЛІТЕ (1925–1928), «Техно-мистецької групи А» (1928–1929), Спілки радянських письменників України (з 1934).

ВАПЛІТЕ, Павло Іванов стоїть п'ятий зліва

Видання[ред. | ред. код]

  • Навколо праці: Оповідання. — Х.: Книгоспілка, 1925. — 130 с.
  • Партизанова смерть: Оповідання. — [Х.]: ДВУ, 1928. — 72 с.: іл.
  • Ніч і день: Новели. — Х.—К.: ДВУ, 1930. — 232 с.
  • Непорушний закон. Піонерам про хлібоздавання. — Х.—Одеса: Молодий більшовик, 1933. — 40 с. (Серія «Колгоспній піонерії»).
  • Микола Юр'єв. — Х.-Одеса: Дитвидав, 1934. — 40 с.
  • Сон. — Х., 1934.
  • З історії ХТЗ (Уривки). — [Х.], 1934.