Іваное Бономі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іваное Бономі
італ. Ivanoe Bonomi
Ivanoe Bonomi.jpg
Ім'я при народженні італ. Ivanoe Bonomi
Народився 18 жовтня 1873(1873-10-18)[1][2]
Мантуя, Ломбардія, Королівство Італія[3]
Помер 20 квітня 1951(1951-04-20)[3][1][2] (77 років)
Рим, Італія[3]
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy.svg Італія
Діяльність політик, дипломат, журналіст, адвокат
Володіє мовами італійська[1]
Учасник Друга світова війна
Членство National Council[d]
Посада Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], член Палати депутатів Королівства Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], minister of Public Works of the Kingdom of Italy[d], minister of Public Works of the Kingdom of Italy[d], minister of Treasury of the Kingdom of Italy[d], minister of War of the Kingdom of Italy[d], minister of War of the Kingdom of Italy[d], minister of Maritime and Railway Transports of the Kingdom of Italy[d], minister of Italian Africa of the Kingdom of Italy[d], сенатор Італії[d] і member of the Constituent Assembly of Italy[d]
Партія Італійська соціалістична партія, Italian Reform Socialist Party[d], Q4004901?, Демократична партія праці і Італійська демократична соціалістична партія
Нагороди
Вищий орден Святого Благовіщення Knight Grand Cross of the Order of Saints Maurice and Lazarus knight grand cross of the order of the crown of italy

Іваное Бономі (італ. Ivanoe Bonomi; 18 жовтня 1873, Мантуя, Королівство Італія — 20 квітня 1951, Рим, Італія) — італійський політичний діяч-соціаліст.

Біографія[ред. | ред. код]

Від 1909 року член палати депутатів від Мантуї, один з лідерів правого крила Італійської соціалістичної партії. У 1912 році виключений із ІСП разом з Леоніда Біссолаті[it]. Бономі і Біссолаті заснували реформістську соціалістичну партію, яка підтримала участь Італії у Першій світовій війні на боці Антанти. У 1916—1917 роках Бономі — міністр громадських робіт, в 1920 році — військовий міністр (був одним з підписантів Рапалльського договору з Югославією), пізніше — міністр фінансів. З 4 липня 1921 — прем'єр-міністр Італії (перший соціаліст на цій посаді). Очолював коаліцію лібералів і реформістів, яка розвалилася в 1922 році, і 26 лютого пішов у відставку. У жовтні до влади приходить Беніто Муссоліні, і Бономі йде з політики.

Від 1940 року бере участь в Русі Опору, від 1943, після повалення фашизму — один з лідерів цього руху, очолює італійський антифашистський Комітет національного визволення. У цей період Бономі бере участь у створенні Демократичної партії праці. 18 червня 1944 знову став прем'єр-міністром замість маршала П'єтро Бадольйо, а також міністром закордонних справ, керуючи країною на заключному етапі війни проти фашизму. У листопаді подав у відставку, але прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль переконав його залишитися прем'єром і міністром внутрішніх справ. 19 червня 1945, після закінчення війни, склав з себе прем'єрські повноваження, продовжуючи активно працювати в комітеті Конституційної асамблеї з мирних договорів, до 1946 року представляв Італію на засіданнях глав МЗС. У 1946 році обраний депутатом Установчих Зборів Італії.

Після розпуску в 1948 році Демократичної партії праці, переходить у нову Італійську демократичну соціалістичну партію, де стає почесним головою. 8 травня 1948 обраний головою Сенату Італії (першим після його створення), і залишався на цій посаді до кінця життя.

Література[ред. | ред. код]

  • AA.VV., Storia d'Italia, DeAgostini, 1991.
  • Luigi Cortesi, Ivanoe Bonomi e la socialdemocrazia italiana: profilo biografico, Salerno, Libreria Internazionale, 1971.
  • Silvio Lanaro, Bonomi Ivanoe, in: Franco Andreucci — Tommaso Detti (a cura di), Il movimento operaio italiano. Dizionario biografico, Roma, Editori Riuniti, 1975—1979.
  • Alessandro Prefaut, Il Riformismo di Ivanoe Bonomi, in: Tempo Presente (Roma), n. 133—134 del gennaio-febbraio 1992.
  • Luigi Cavazzoli (a cura di), Ivanoe Bonomi riformatore, Manduria, Piero Lacaita Editore, 2005 (Atti del convegno tenuto a Mantova nel 2004).
  • Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Strumenti per lo studio di Ivanoe Bonomi, Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2005.
  • Gabriella Fanello Marcucci, Ivanoe Bonomi dal fascismo alla Repubblica. Documenti del Comitato Centrale di Liberazione Nazionale (dicembre 1942-giugno 1944), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2005.
  • Guido Quazza, Bonomi Ivanoe, in: AA.VV., Grande Dizionario Enciclopedico UTET, vol. II, Torino, UTET, 1955.
  • Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti giornalistici (1894—1907), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2007.
  • Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti giornalistici (1908—1951), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2008.
  • Luigi Cavazzoli — Stefano B. Galli (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti storici (1924—1953), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2010.
  • Carlo G. Lacaita (a cura di), Bonomi e Omodeo. Il governo delle acque tra scienza e politica, Manduria-Bari-Roma, , Piero Lacaita Editore, 2010.
  • Alessandro Prefaut, «Ivanoe Bonomi e la ‘tradizione’ riformista nella sinistra italiana» in: «L'Almanacco. Rassegna di studi storici e di ricerche sulla società contemporanea», (Reggio Emilia) n. 55 — 56 del Dicembre 2010.

Примітки[ред. | ред. код]