Івано-Франківськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Івано-Франківськ
Ivano-Frankivsk Coat of Arms.png Ivano-Frankivsk flag.svg
Герб Івано-Франківська Прапор Івано-Франківська
Історичний центр Івано-Франківська
Ратуша (мур.) Івано-Франківськ вул. Галицька, 4а.JPG
Колегіальний костел Присвятої Діви Марії.jpg
Історичний центр Івано-Франківська
Івано-Франківськ на мапі України
Івано-Франківськ на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Івано-Франківська міська рада
Код КОАТУУ 2610100000
Засноване 1662
Магдебурзьке право 1662
Статус міста з 1662 року
Населення  230 929 (01.01.2016) [1]
Площа 83,73[2] км² [3]
Густота населення 2758 осіб/км²
Поштові індекси 76000-76490
Телефонний код +380-342
Координати 48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д. / 48.92278° пн. ш. 24.71056° сх. д. / 48.92278; 24.71056Координати: 48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д. / 48.92278° пн. ш. 24.71056° сх. д. / 48.92278; 24.71056
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма р. Бистриця Надвірнянська, Бистриця Солотвинська
День міста 7 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До Києва
 - фізична 453 км
 - залізницею 716 км
 - автошляхами 552 км
Міська влада
Адреса 76004, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., +38(0342)55-65-15
Веб-сторінка Івано-Франківська міська рада, виконком Івано-Франківської міськради
Міський голова Руслан Марцінків

Commons-logo.svg Івано-Франківськ у Вікісховищі

Іва́но-Франкі́вськ (МФА: Аудіо [iˈβ̞ɑno frɑnˈkifsʲk]опис файлу) (раніше — Станиславів, Станіслав[4])  — обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини.

Зміст

Назва[ред.ред. код]

Печатка магістрату Станіслава

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів (пол. Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (нім. Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка. Більшість мовознавців і жителів міста відзначає, що нова назва міста була дана радянською окупаційною владою з порушенням правил української мови і за політичними мотивами. Тодішня партійна номенклатура не хотіла, щоб назва міста асоціювалася із іспанським диктатором Франсіско Франко, який був ворогом СРСР.

Повсякденно скрізь вживається скорочена назва Франківськ та зменшувальна Франик.

Географія[ред.ред. код]

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3 % території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники, Хриплин.

Івано-Франківськ має велику кількість парків та скверів для відпочинку, серед яких Парк культури та відпочинку ім. Шевченка (в минулому — Парк цісаревої Ельжбети); Парк «Воїнів — Інтернаціоналістів» (в минулому — «Піонерський», вул. Василіянок); Парк на Молодіжній (вул. Молодіжна); Меморіальний сквер (в минулому — міський цвинтар, так званий Станіславівський некрополь, вул. Степана Бандери); Сквер Слави (вул. Лепкого); Привокзальний сквер (пл. Привокзальна).

Мікрорайони[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний. Середня температура: січня — −5 °C, квітня — +12 °C, липня — +19 °C, жовтня — +2 °C.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Івано-Франківська
Докладніше у статті Станіславська фортеця
План міста Станиславів 1792 року

Польський період[ред.ред. код]

Місто утворилося на місці двох сіл — Заболоття (1437) та Княгинина (1449).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста.

1654 року краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький викупив землі нинішнього міста в родини Жечковських для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту на Галицькій землі. Його іменем і назвали місто. Син Станіслава «Ревери» — Анджей — обніс місто валами та муром. Він запросив в місто вірменських купців з Молдови і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі.

Макет Станиславівської фортеці

Місто-фортецю спорудили в 16611662 за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20-30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.

Станіслав Ревера Потоцький

Станиславів починався з Ринкової площі й ратуші, збережені у видозміненому стані понині. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі. За оригінальність архітектури місто інколи називають «малим Львовом». Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 році польський король Ян ІІ Казімєж юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.

У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців.

У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання.

4 січня 1667 року було надано письмовий привілей А. Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті.

У 1668 році А. Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського — Львівського архієпископа РКЦ, і при ній було відкрито «Академію» (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету.

У 1672 році закінчено часткову перебудову Станиславіської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку.

У 1672 році Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торговців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

7 серпня 1764 четвер — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 до Львова.[7]

У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).

Австрійський період та Перша світова[ред.ред. код]

Станіслав у 1915/17
Третя ратуша (поч. ХХ ст.)

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руську раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкір-фірма «Плай».

1884 року відома громадська діячка й письменниця Наталя Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

Карл I (імператор Австро-Угорщини) відвідує місто. 29.7.1917.

1905 року було відкрито Станіславівську українську гімназію.[8]

Під час першої світової війни, у 19151916 роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку. Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її тимчасовою столицею.

Протягом цього періоду:

  • 3 січня 1919 р. схвалено Універсал про злуку з УНР
  • прийнято закони:
    • про мови — 1 лютого
    • про шкільництво — 13 лютого
    • про громадянство — 8 квітня
    • про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом трудящих)
    • про земельну реформу — 14 квітня.[9]

Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як-от: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

Синагога та прилегла площа на прикінці ХІХ століття

У складі Польщі[ред.ред. код]

У 19191939 рр. перебував у складі Польщі. У 1924 році населені пункти Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до Станіслава, внаслідок чого територія і населення міста кількаразово зросли.

1930 року введена в експлуатацію Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго».[10].

Радянський період[ред.ред. код]

З кінця вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Нацистська окупація[ред.ред. код]

Під час другої світової війни місто три роки (19411944) було під нацистською окупацією.

17 листопада 1943 року, під стінами станиславівської синагоги німці розстріляли 27 українців. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в міському театрі, де давали оперету «Шаріка». Згодом, вулиця дістала назву Страчених.[11]

27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами.

За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих в місті становить 128272 особи, з них 127352 євреїв, хоча дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом.[12]

У 1944 місто було зайняте Радянською армією в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції (13 липня — 29 серпня).

Відразу після зайняття в 1944 році почалося відновлення зруйнованого господарства міста, підприємств і залізниці.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

У 1959 році населення міста становило 66 тис. жителів, а в 1971 році — вже 110 тис. жителів.

У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Івано-франківчани, разом з усіма мешканцями Галичини, захоплено сприйняли демократичне перетворення 1990-х років і були їхньою рушійною силою, провели декомунізацію міста[13]. Національні жовто-блакитні прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.

Сучасність[ред.ред. код]

Мешканці міста були активними учасники Євромайдану. 1 грудня 2013 року в центрі міста пройшло велике віче, в якому взяло участь 15 тисяч осіб[14].

Адміністрація[ред.ред. код]

Перший війт українсько-польського магістрату — Андрушовський Бенедикт, з 1695.

Казимир Мільбахер — староста (крайсгауптман) у місті у 18331838.

У 1867 Станиславів став повітовим центром, коли в австрійський період міські ради обирали бургомістрів:

Австрійська дирекція залізниці, пізніше польський магістрат

Бургомістри міста міжвоєнного періоду польського панування:

  • Міхал Ференсєвич (19191921)
  • Станіслав Теодорович (19211923)
  • Теофіл Зайдлер (1923)
  • Володимир Домбровський (1924)
  • Вацлав Хованець (19241935)

Президенти міста:

У 1939 Станіслав у радянський період став обласним центром і з вересня до грудня 1939 було призначено тимчасове управління міста, головами якого були в жовтні-листопаді 1939 Чучукало Василь Данилович, в листопаді — грудні 1939 Безкровний Юхим Степанович, а з 20 грудня і до початку війни головою виконавчого комітету міської ради був Іванов Петро Степанович.

У роки німецької окупації посадником міста став професор Іван Голембйовський (19411944).

Голови виконавчого комітету міської ради Станіслава—Івано-Франківська (1944—1994):

  • Шатохін Афанасій Захарович (1944—1945)
  • Лазаренко Михайло Савич (1945—1953)
  • Коваль Микола Петрович (1953—1957)
  • Ферчук Єфрем Іванович (1957—1963)
  • Бабенко Євген Федорович (1963—1972)
  • Томей Омельян Михайлович (1972—1980)
  • Бехтєв Олександр Михайлович (1980—1987)
  • Яковишин Богдан Юрійович (1987—1990)
  • Тайліх Ярослав Володимирович (1990—1994)

Всенародно обрані міські голови за Незалежної України:

Населення[ред.ред. код]

Зміна кількості євреїв у населенні Івано-Франківська[12][15]

Станом на 1 лютого 2013 р. у м. Івано-Франківську та селах, підпорядкованих міськраді, проживало 243,9 тис. осіб, у тому числі в обласному центрі — 226,1 тис., в сільській місцевості — 17,8 тис. осіб. Кількість жителів з початку року збільшилась на 91 особу. Такі зміни відбулись за рахунок природного приросту на 441 особу, водночас, спостерігалося міграційне скорочення населення на 350 осіб.[16].

Динаміка чисельності населення Івано-Франківська[17][15][18][19]
  1732 1792 1801 1847 1849 1880 1890 1900 1914 1921 1931 1939 1959 1967
Населення міста 3 300 5 448 6 192 10 000 10 864 18 626 22 000 30 000 64 000 51 391 60 256 65 000 66 456 91 000
  1970 1979 1989 2001 2008 2013
Населення міста 104 971 149 747 214 021 218 359 222 538 226 018
Населення міськради 104 971 149 747 229 272 233 418 238 273 243 700

За національним складом довгий час переважним населенням було єврейське та польське.

Національний склад населення в 1732—1921[17]
Національність 1732 1793 1869 1880 1900 1910 1921
Українці 1 518 2 526 2 236 2 794 4 606 5 624 8 441
Поляки 4 221 5 584 8 334 9 065 21 581
Вірмени 333 510 55 90 58 -- --
Німці -- -- -- 135 149 -- 1 076
Євреї 1 420 2 412 8 088 10 023 13 826 15 161 20 208
Чехи -- -- -- -- 39 -- 11
Інші -- -- 186 -- -- -- 74
Національний склад населення в 1989—2001 рр.[15][20]
Національність 1959 1970 1979 1989 2001[21]
Українці 43 858 76 474 114 500 169 795 212 577
Поляки 1 958 1 459 1 256 1 060 653
Євреї 2 136 2 237 1 778 1 406 256
Росіяни 16 892 22 313 26 694 35 015 13 876
Білоруси 628 1 236 1 056 1 683 633
Інші 984 1 252 1 309 2 273 1 263

У XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами.[17]

Станом на 2001 рік кількість чоловіків становить 111,0 тис. осіб, або 47,5 %, жінок — 122,4 тис.осіб, або 52,5 %.[22]

Культура[ред.ред. код]

Театри та кінотеатри[ред.ред. код]

Театри Івано-Франківська — Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Івана Франка (вул. Незалежності, 27-а) та Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки (вул. Січових Стрільців, 27-а).

Також діє обласна філармонія. У місті є три кінотеатри: «КіноБум», «Космос» та «Люм'єр».

Музеї[ред.ред. код]

Пам'ятник Степанові Бандері

В Івано-Франківську працює значна кількість музеїв: Музей Небесної сотні, Івано-Франківський обласний художній музей, Народний музей освіти Прикарпаття, Музей визвольних змагань Прикарпатського краю, музей визвольних змагань та пам'ятник Степанові Бандері, музей побуту та етнографії Західного регіону (вул. Тролейбусна, 7), родинних професій, історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, Літературний музей Прикарпаття, «Прикарпаттяобленерго» (вул. Індустріальна, 34); Геологічний музей ІФНТУНГ (Карпатська, 15).

Івано-Франківський краєзнавчий музей — значне зібрання матеріалів і предметів з історії, етнографії та культурного розвитку Прикарпаття; зберігається саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла

Музей жертв комуністичного терору (в урочищі Дем'янів лаз) — розміщений у цокольному приміщенні меморіальної каплиці в Дем'яновому Лазу, де похоронені останки масових катувань, здійснюваних НКВСівцями 1939 року. В експозиції музею — численні архівні матеріали: фото- та ксерокопії багатьох невідомих документів, які підтвердили факти звірств, учинених енкаведистами на території Івано-Франківщини, а також речові докази, знайдені при розкопках (розпочаті 1989 року), оформлені відповідним чином свідчення очевидців трагічних подій. Музей було відкрито 11 жовтня 2009 року за участю Президента України Віктора Ющенка[23][24]

Фестивалі[ред.ред. код]

Івано-Франківськ славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами. Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня. Івано-Франківськ відомий також всеукраїнським фестивалем мистецьких колективів «Прикарпатська весна» (травень щороку), фестивалем національно-патріотичної пісні та поезії «Воля» (жовтень непарних років) та Бієнале сучасного мистецтва «Імпреза».

Костел Йосифа

Два роки поспіль (2005, 2006) проводився Всеукраїнський Паркур Фестиваль «Trace dayZ». Також у травні 2001 року започатковано щорічний міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів» і художню виставку «Орнаментальне ковальство». У фестивалі беруть участь ковалі з 17 областей України та 23 країн світу: Росії, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Ліхтенштейну, Великобританії, Чехії, Ізраїлю, США, Австрії, Нідерландів, Польщі, Італії, Бельгії, Австралії тощо. Це провідні майстри ковальського ремесла, художники та скульптори по металу, ковалі з міжнародним визнанням та народні майстри. З 2005 року у Івано-Франківську проводиться фестиваль «Карпатський Вернісаж», учасниками якого у 2007 заявлено понад 200 народних майстрів з усієї України, а також із-за кордону. Фестиваль відбувається на центральній історичній площі міста — майдані Шептицького. 13-14 жовтня 2007 р. на майдані Шептицького пройшов перший фестиваль старожитностей та гуцульського етносу «Галицька старовина — 2007».

Міжнародний фестиваль хорової музики «Передзвін», започаткований у 1999 р. Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського, започаткований у 1999 р. Фестиваль молодіжної музики «Едельвейс», започаткований у 1999 р. Фестини духовної музики «Від Різдва до Великодня», започатковані у 2000 р. 18 вересня 2010 вперше відбувся щорічний фестиваль історичної реконструкції «Живе Середньовіччя», організований першим івано-франківським клубом історичної реконструкції «Чортополох». Місто трансформувалось у на світ войовничих лицарів, ковалів, комічних блазнів і витончених дам з епохи лицарства. З 2009 року проводиться літературний фестиваль ім. Тараса Мельничука «ПОКРОВА». Фестиваль традиційно розпочинається 14 жовтня на свято Покрови. Під «Покровою» збираються як місцеві автори, так і гості з усієї України. У 2010 р. участь у фесті брали Г. Петросаняк, Володимир Єшкілєв, Н. Ткачик, Тарас Прохасько, С. Процюк, О. Лишега, Т. Григорчук, Я. Ясінський, В. Карп'юк, А. Олексюк, Б. Ославський, Т. Запорожець, К. Ковальчук та ін.

22 серпня 2011 року в Івано-Франківську було встановлено рекорд України по одночасному виконанню державного гімну України у вишиванках[25].

З 8 по 12 червня 2016 року в рамках фестивалів Porto Franko та Gogol Fest був проведений фестиваль PortoFrankoGogolFest.

Релігія[ред.ред. код]

Переважна більшість вірян — греко-католики. Далі за чисельністю в місті — православні громади: УПЦ КП, УПЦ (МП) та УАПЦ. Частина належить до римо-католиків. Також в місті діють общини християн, що належать до різних протестантських течій.

Економіка[ред.ред. код]

Економіка міста представлена широким спектром галузей матеріального виробництва, а саме: промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а також нематеріальною сферою економіки. Остання визначає специфіку м. Івано-Франківська як обласного центру, в якому зосереджена основна мережа ринкової інфраструктури, фінансових установ, закладів освіти, охорони здоров'я та культури. Основними галузями економіки міста є харчова та переробна промисловість, будівництво, машинобудування, легка промисловість, туризм. Промисловість займає близько 15 % в загальній зайнятості населення та представлена 536 промисловими підприємствами, з яких понад 50 — великі. За останні роки спостерігається позитивна динаміка збільшення обсягів реалізованої продукції від 619 млн грн. у 2005 році до понад 2 млрд грн. у 2009 році. Промисловість м. Івано-Франківська представлена підприємствами машинобудування, металообробки, деревообробної, легкої, харчової промисловостей, промисловості будівельних матеріалів. Промислові підприємства розташовані по периметру міста, а соціально-культурні заклади, адміністративні та банківські установи — в його центральній частині.

У 2006 році поступило 12,3 млн дол. Це є найбільшим показником за період надходжень інвестицій в економіку міста (для порівняння у 2005 році поступило 4 млн дол., у 2004 році — 1,6 млн дол., у 2003 році — 2,0 млн дол.

Підприємствами міста досягнуто зростання обсягів виробництва, які за січень — грудень 2006 року за попередніми даними склали 650,0 млн. грн., що становить 108 % до відповідного періоду минулого року.

Промисловість[ред.ред. код]

Івано-Франківськ є значним центром машинобудівної, деревообробної, хімічної та легкої промисловості.

Протягом 2009 р. промисловими підприємствами Івано-Франківська реалізовано продукції у відпускних цінах (без ПДВ та акцизу) на 2390,5 млн грн.[26]. Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2008 р. — 2593 млн грн.

В місті діють такі заводи та промислові підприємства: «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», Асфальтний завод, ВАТ «Промприлад», Завод залізобетонних виробів, ВАТ «Залізобетон», ДП «Залізобетон», ВАТ «Індуктор», ВАТ ВТКФ «Ласощі», ВАТ «Пресмаш», ТОВ машинобудівний завод «Автоливмаш», ТзОВ «Хімтехнопласт», ПП «Інструмент», ТзОВ «Інтелком», ВАТ «Полімер», ВАТ «Івано-Франківський лікеро-горілчаний завод».

ТОВ «Українська побутова техніка» виробляє пральні машинки марок Electrolux та Zanussi. Державне підприємство «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», яке входить в Державний концерн «Укроборонпром» і є правонаступником ДП Міністерства оборони України «63 котельно-зварювальний завод».

Інфраструктура[ред.ред. код]

Сфера послуг[ред.ред. код]

Пасаж Гартенбергів споруджено в 1904 на зразок подібних торговельних центрів західної Європи.

Охорона здоров'я забезпечується клінічною лікарнею № 1, клінічним пологовим будинком, лікувально-фізкультурним центром здоров'я, Обласним фтизіопульмонологічним центр та ін.

На ринку послуг м. Івано-Франківська працює біля 600 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг[27]. Обсяг реалізованих ними послуг (включаючи ПДВ) для всіх споживачів становить понад 1 млрд грн. в рік. Обсяг послуг, реалізованих населенню, становить менше 30 % від загального обсягу надання послуг. За видами економічної діяльності, більшість підприємств здійснює послуги операцій з нерухомим майном, з діяльності у сфері інжинірингу, геології та геодезії, транспорту, охорони здоров'я людини, досліджень і розробок, у сфері права, бухгалтерського обліку та аудиту, консультування з питань комерційної діяльності.

Станом на 01.01.2011 р. на території міста Івано-Франківська працює 23 готелі та мотелі, які спроможні розмістити понад 1200 туристів щоденно.[28]

В Івано-Франківську налічується 1 чотири-зірковий, 3 три-зіркових, 11 інших готелів та 3 мотелі. Останнім часом відкриваються невеликі готелі та мотелі (із номерним фондом — до 9 номерів).[29][30]

Транспорт[ред.ред. код]

Важливе значення у транспортній інфраструктурі міста посідають автовокзал, залізничний вокзал і міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ».

Парклети та велодоріжки слугують засобом контрнаступу пішоходів задля розширенням життєвого простору мешканців міста[31]

Найпопулярніші види внутрішньоміського (громадського) транспорту — тролейбуси, автобуси і маршрутки, пижики, міжміського по Україні — автобуси і залізниця.

Міжнародне залізничне сполучення міста здійснюється з Болгарією, Білоруссю, Молдовою, Німеччиною, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною, Чехією, країнами Балтії.

Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ», що розташований на околиці міста, відправляє і приймає літаки з Києва, Рима (Італія), Москви (Росія), Анталії (Туреччина).

Проект трамваю[ред.ред. код]

Ще в 1896 році в Станиславові планувалося запровадити трамвайний рух. Проектні роботи виконувала німецька електротехнічна фірма «Сіменс і Гальске». Саме ця фірма виконувала роботи із запуску першої трамвайної лінії на Берлінській міжнародній виставці 1879 року.

1908 року були затверджені трамвайні маршрути. Трамвайна колія мала пролягати (сучасні назви об'єктів і вулиць): вокзал — Вовчинецька — Грушевського — Незалежності. Далі мало бути розгалуження до залізничного віадуку та до колишнього гастроному «Верховина», звідки знову було роздоріжжя: одна вітка йшла Галицькою до парку Воїнів-інтернаціоналістів, інша — по Мазепи, Січових Стрільців та Чорновола до парку Шевченка.

Перша світова війна завадила впровадити в місті трамвайних рух. Після цього спроб відновити проект не було.[32]

Освіта і наука[ред.ред. код]

У 20092010 навчальному році в місті функціонували 42 загальноосвітні навчальні заклади[33]. Здійснюється навчання дітей мовами національних меншин. ЗШ № 3 налічує 19 класів на 451 учня з російською мовою навчання та 12 класів на 237 учнів з польською мовою навчання, що має тенденцію до зростання. У 2009 році сформовано освітній простір, у складі якого 32 дошкільних навчальних заклади (27-ясел-садків, 5- шкіл-садків). У дошкільному навчальному закладі № 15 «Гуцулочка» проведять Фестиваль гуцульських ремесел , метою якого стало узагальнення знань дітей про ремесла, традиції, звичаї та говірку Гуцульщини.

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

Вища школа не має давніх традицій. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника є одним з найстаріших вищих навчальних закладів Івано-Франківської області, але молодий на тлі країни. Його історія розпочинається 15 березня 1940 року — з часу відкриття Станіславського учительського інституту.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу веде підготовку та перепідготовку фахівців для нафтогазової промисловості, має дванадцять факультетів та 56 кафедр. Івано-Франківський національний медичний університет виокремив медичний, стоматологічний, фармацевтичний факультети і факультет післядипломної освіти, а з 1994 року готує також сімейних лікарів, навчає іноземних студентів, проводить передатестаційна підготовка лікарів різних спеціальностей.

В університетах навчаються студенти з В'єтнаму, Індії, Польщі, Гвінеї, Камеруну, Болгарії, Литви, Молдови, Туркменістану, Йорданії, Нігерії, Білорусі тощо. В місті функціонує 10 філій вищих навчальних закладів України. Функціонує 7 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації — коледжі, в яких навчається більше 7 тисяч студентів.

Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського свою діяльність училище розпочало 17 січня 1940.

Серед інших, приватних вишів, найвідомішими є університет права імені короля Данила Галицького, Теологічна Академія Греко-Католицької Церкви, Західноукраїнський економіко-правничий університет, Галицька академія, Богословський інститут.

Першу публічну бібліотеку в Станіславові відкрито 1873 року. Її заснував польський повстанець проти російського царату та політичний емігрант Віцентій Смагловський: він подарував місту свою збірку з 3500 книг і став першим її бібліотекарем. Бібліотека находилась у приміщенні реальної школи (нині вул. Незалежності, 17). Івано-Франківська міська централізована бібліотечна система об'єднує міську центральну бібліотеку та 17 бібліотек-філій (з них дві дитячі бібліотеки). Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека — головний заклад у сфері бібліотечно-інформаційного обслуговування населення Івано-Франківської області, методичний та координаційний обласний центр бібліотек різних систем і відомств, обласне сховище творів друку.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Міська телевежа

Перша газета «Дзєннік Станіславовскі» почала виходити 2 вересня 1848 р. Після переїзду зі Львова українця Івана Данкевича в місті почалося швидкими темпами розвиватися польські видавництва газет та часописів. Так, у 1872 виходить «Кур'єр Станиславівський», незабаром — «Бігун Станиславівський» (1873), «Гасло» (1875), «Газета Підкарпатська» (1876), «Хроніка» (1880), «Голос Станиславівський» (1881), «Ехо Покуття» (1883), «Хроніка Станиславівська» (1885), брошура для дітей: «Світелко» (1883). Були і українські видання: перша українська газета в місті «Господарь и Промышленник» (1879 виходила до 1882 р.), часопис «Денниця» (1880), який редагував відомий український мовознавець Іван Верхратський. Після створення єпархії вийшов «Вісник Станіславської єпархії» (1886 виходив до 1939) та «Богословський альманах» (1887).

У місті видаються тижневик «АФІША Прикарпаття», газета «Галичина», «Репортер», «Світ молоді», «Прикарпатська правда», «Галицький кореспондент», «Нова Зоря», «Вечірній Івано-Франківськ», регіональна «Західний кур'єр».

В Івано-Франківську здійснюють трансляцію телекомпанії: «Галичина», «3-Студія» та «Вежа». З 2007 року телеканал «24» подає місцеві новини у 15-хвилинних інформаційних блоках: останні події громадського та політичного життя Прикарпаття, новини економіки, спорту, шоу-бізнесу, культури, курси валют та погода.

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять[34] 15 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: Ретро FM (100,4 MHz), Мелодія (100,9 MHz), Русское Радио Україна (101,3 MHz), NRJ (102,0 MHz), Хіт FM Україна (102,6 MHz), Улюблене радіо (103,0 MHz), Радио Пятница (103,4 MHz), Люкс FM (103,8 MHz), Західний полюс (104,3 MHz), Радіо 24 (104,7 MHz), Наше радіо (105,2 MHz), Радіо Дзвони (105,8 MHz), Авторадіо-Україна (106,4 MHz), Радіо «Вежа» (107,0 MHz), Радіо «Ера» (107,8 MHz). Інтернет-мовлення — Західний полюс, DJ IF UA, Телерадіокомпанія «Вежа».

Також проводове мовлення здійснює Івано-Франківська державна телерадіокомпанія.

Спорт і молодь[ред.ред. код]

Відомі футбольні клуби міста: Спартак, Прикарпаття, Факел (ФСК ІФНТУНГ), Ураган (футзальний клуб).

В Івано-Франківську найпопулярнішим та найрозвиненішим видом спорту є баскетбол. «БК Говерла» — професійний елітний клуб, який грає у найпрестижнішій баскетбольній лізі України — «Суперліга» (з 2008 року). Говерла входить в топ-100 найкращих баскетбольних клубів Європи, в числі найкращих спортивних клубів України. Трансляції матчів регулярного чемпіонату України проводяться на каналах «2+2», «1+1», «ТРК Київ», «Спорт1», та огляди на місцевому та всеукраїнському «24» інформаційному. Спонсором є «ВАТ Нафтохімік Прикарпаття» групи «Приватбанк» Ігоря Коломойського. Очікується, що у 2015 році в Івано-Франківську відбудуться ігри першого етапу Чемпіонату Європи з баскетболу серед чоловічих команд.

Хокейний клуб — ХК «Ватра».

В Івано-Франківську діє молодіжна організація AIESEC. Її найвідоміші проекти: «Дні кар'єри», PR-конгрес «PеRший», «Серце дитини», «Дні підприємництва», «Ярмарка навчальних закладів», круглі столи тощо. Також у місті працює Громадська організація «Я Вибираю Життя».

На вулиці Грушевського в Івано-Франківську розташований офіс компанії, що започаткувала веб-платформу UA Modna; співробітники компанії ідею про те, що «бути українцем — це модно», намагаються нести у світі.

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Втрачені[ред.ред. код]

Національного значення[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії, — Іванові Франку, Степанові Бандері тощо. В місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — Статуя Пресвятої Діви Марії та Монумент Ісусу Христу.

Найстаріший пам'ятник, що зберігся до наших днів — Адамові Міцкевичу (1930).

Не зберігся до наших днів — пам'ятник Грюнвальдської битви, який стояв в парку Ельжбети (встановлено в річницю 500-ліття Грюнвальдської битви — 1910)[37].

У період незалежності (від 1991 року) в місті було прибрано зразки радянської монументальної пропаганди, натомість у Івано-Франківську з'явився величний монумент Каменяра, чиє ім'я носить місто. Таким чином, практично всі івано-франківські пам'ятники належать сьогоднішньому періоду незалежної України.

Також в Івано-Франківську знаходиться єдиний в Україні пам'ятник яйцю.

Вулиці Івано-Франківська[ред.ред. код]

Жіноча семирічна школа, вул. С. Гординського, 10

Історія створення вулиць:[38][39][40]

Фортечна стіна (мур.), пров. Фортечний

Теперішнє місто бере свій початок від Станиславської фортеці. Спочатку, в центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької і Тисменецької фортечних брам. У свою чергу на передмістя вели під'їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, Тисменецькою, Лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку розчищеною алеєю до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім. Т.Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами і в XIX ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з'явилась ще одна вулиця, яка вела до с. Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Є. Коновальця (з 1993 р.). Тут в минулому і до 1-ої світової війни буквально в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул. Г.Мазепи).

Типова архітектура будинків «старого Станиславова» (фото неподалік «стометрівки»)

Навколо фортеці, в передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. Так з'явилися вулиці Двірська (колишня Братів Майданських, сьогодні Г.Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю.Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку XIX ст. фортецю розібрали після того, як вона втратила своє військове значення, а з її каменю було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, вздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

У другій половині XIX ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру. Магістрат міста назвав в 1910 р. вулицю, яка з'єднувала вокзал з центром, Грюнвальдською — на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

Інтенсивніше найменування вулиць в першій половині XX ст, зокрема, у між воєнний період, спостерігається з 1921 р., коли Станіслав в період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. У 30-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць: Грюндвальську на Губернаторську, Сапіжинського — на Гітлер-штрассе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності), Голуховського — на Герінг-штрассе (після війни вул. Пушкіна, сьогодні Чорновола) і т. д.

Конструктивістський житловий будинок на вул. Бельведерська, 2

В післявоєнний період місцева радянська влада польські і німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські і радянські назви вулиць. Світова ж практика засвідчує, що найменування і перейменування — об'єктивний історичний процес, який має певні закономірності. І будь-яка влада повинна враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія моно-національна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам'ятки.

На даний час в місті з приміськими селами нараховується біля 500 вулиць, в тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність в кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо, що найдовшою (понад 5 км) є вулиця Є. Коновальця.

Найвужчою в місті є вул. Тринітарська (за «совітів» Колгоспна), яка у свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць в післявоєнні роки значно зросла за рахунок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і за рахунок приєднання приміських сіл, зокрема в 1958 р. — с. Пасічна, в 1962 р. — с. Опришівці, а у 80-х роках сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких додалося понад 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця Петра Арсенича, у 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. Тепер ця інформація суттєво застаріла.

Фонтан зі Статуєю Пресвятої Діви Марії, Майдан Шептицького

Понад 50 вулиць були названі іменами учасників Німецько-радянської війни, а 30 — революційного руху та громадянської війни, партійно-радянських діячів, які не мали ніякого відношення як до історії міста, так і краю.

Тому міськвиконком спільно з депутатською комісією із залученням громадськості прийняли декілька рішень про перейменування вулиць. Таким чином, вже станом на 1996 р. було замінено 84 старих назв. Цей процес триває і досі.

Виділяють мікрорайони: Арсенал, Бам, Брати, Гірка, Калинова слобода, Каскад, Майзлі, Опришівці, Пасічна, Позитрон, Рінь, Софіївка, Долина. Центральна частина міста повністю пішохідна.

Фонтани[ред.ред. код]

В місті діють такі фонтани:

Природно-заповідний фонд[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Відомі особистості[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Пам'ятник Роману Гурику в меморіальному сквері

Пов'язані з містом[ред.ред. код]

Готель «Дністер». Будинок у якому у 1919 р. знаходилось видавництво «Бистриця» та проживав Я. Грушкевич, а також Українська Національна Рада ЗУНР та УНР, схвалила закон про злуку ЗУНР та УНР

Парламентські посли від міста[ред.ред. код]

Іван Франко[ред.ред. код]

Вперше Іван Франко відвідав місто в 1883 році. Тут він познайомився з народною вчителькою Юзефою Дзвонковською. Вона справила на поета велике враження, він заходив до неї, як тоді називали, за «Тисменицьку рампу», де дівчина мешкала. Щирі почуття до Юзефи Франко висловив у ліричних поезіях «Не схиляй своє личко прекрасне», «Тричі мені являлася любов», «Гей, рибачко чорноока». Хвора на легені, Ю. Дзвонковська невдовзі померла. Її було поховано на міському кладовищі. Згодом Іван Франко писав, що вимріяна чорноока Йосипіна, «чуючи в собі початки сухіт, кілька рік пізніше вмерла» на посаді народної вчительки[45] .

Іван Якович Франко

Дослідники встановили, що І. Франко планував купити в місті ділянку землі та заснувати рільничу спілку для свого соратника, відомого громадського діяча, письменника Михайла Павлика, який з радістю погодився на цю пропозицію. Але плани не здійснилися з ряду причин, зокрема через нерішучість Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи. Про відносини І. Франка з Ю. Дзвонковською та його перебування у Станиславові описано в документальній повісті Романа Горака «Тричі мені являлася любов» (1983).

Пам'ятник Іванові Франку по вулиці Незалежності

Влітку 1884 р. Іван Франко здійснив мандрівки Карпатами і Прикарпаттям, щоб вивчити «природи красу, люду рідного бит». Саме в Станиславові він познайомився тоді з українським лексикографом і мовознавцем Євгеном Желехівським, який за словами Каменяра, «нашої мови скарбницю здвигнув».

У 1884 році українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму Наталя Кобринська заснувала в Станиславові «Товариство руських жінок». Воно давало можливість безправним жінкам Галичини брати участь у громадсько-культурній роботі. Спробу першої жіночої організації оцінив І.Франко. Каменяр виступив з промовою на самих зборах «Товариства руських жінок» у місті, а докладний звіт з першого в Галичині жіночого форуму опублікував під назвою «Перші загальні збори руського жіночого товариства в Станіславові». За допомогою Франка Н. Кобринська видала у нашому місті альманах «Перший вінок» (1887). Пізніше вона підготувала також три випуски альманаху «Наша доля».

Голос І.Франка неодноразово звучав перед українською громадою у Станиславові. В 1889 році, в доповіді з нагоди річниці Т. Г. Шевченка, він високо оцінив творчість видатного поета, а в 1890 році на шевченківському концерті, за спогадами колишнього учня станиславівської гімназії, письменника Михайла Яцківа, виступив з блискучою промовою про поему «Тополя».

Міщани мали змогу бачити і слухати Іван Франка ще в 1910 і 1914 роках, коли він у залі «Руської бесіди» (тепер вулиця Січових Стрільців, 24) читав свою поему «Мойсей». На згадку про цю подію в 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, а в 1986 р. її урочисто оновлено. На гранітній плиті під барельєфним погруддям напис: «В цьому будинку в 1889—1914 рр. геніальний український письменник, революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори»

Міста-побратими[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. http://www.mvk.if.ua/aboutcity
  3. Офіційний сайт міста Івано-Франківськ
  4. рос. Ивано-Франковск [іва́но-франко́вск] — Станиславъ [станіслав], пол. Stanisławów [станіславуф] — Iwano-Frankowsk [івано-франкофск], ідиш סטאַניסלאוו [станіславов] — איוונואָ־פרנקאָפֿסק [івано-франкофск], нім. Stanislau [штаніслаў] — Iwano-Frankiwsk [івано-франківск], чеськ. Stanislaviv [станіславів] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], словац. Stanislav [станіслав] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], рум. Ivano-Frankivsk [івано-франківск] — Stanislau [станіслаў]
  5. Ivano-Frankivsk Ukraine Climate Data. Climatebase. Процитовано January 12, 2013. 
  6. Weatherbase: Historical Weather for Ivano-Frankivsk, Ukraine. Weatherbase. Процитовано January 12, 2013. 
  7. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa.— Lwów, 1858.— S. 167.
  8. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5
  9. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 с. 119
  10. Історія ВАТ «Прикарпаттяобленерго»
  11. 17 листопада 1943 року в Станиславові розстріляли 27 українських патріотів
  12. а б Геноцид євреїв Станіслава в роки Другої світової війни
  13. 25 років тому в Івано-Франківську знесли пам'ятник Леніну
  14. Понад 15 тисяч прикарпатців вийшли на мітинг. Депутати вимагають відставки Президента та Уряду (фоторепортаж). Фirtka.if.ua. 1.12.2013. 
  15. а б в Національний склад населення Івано-Франківської міськради
  16. БРІЗ Прикарпаття
  17. а б в Історичний огляд міста
  18. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  19. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-division.htm
  20. Р. Лозинський — Етнічний склад населення Івано-Франківська у другій половині XX ст. (історико-географічний аналіз)
  21. Серед населення Івано-Франківської міськради
  22. Про кількість та склад населення Івано-Франківської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  23. Крайній Іван Енкаведистів виставлять напоказ. Завтра в Івано-Франківську за участю Президента України відкриється музей, за експонатами якого можна ініціювати Нюрнберзький процес-2 // «Україна Молода» № 188 за 10 жовтня 2009 року
  24. Ющенко на Прикарпатті відкриє музей жертв комуністичного терору на www.zaxid.net
  25. http://www.youtube.com/watch?v=1egSgN2GBfY В Івано-Франківську встановили рекорд у вишиванках
  26. Дані головного управління статистики
  27. http://stat.if.ukrtel.net/ Головне управління статистики в Івано-Франківській області
  28. Програма економічного і соціального розвитку міста Івано-Франківська на 2011 рік, Офіційний сайт міста Івано-Франківськ www.mvk.if.ua
  29. nashemisto.if.ua
  30. www.ivfrankivsk.if.ua
  31. В Україні створили перший парклет: що це і навіщо він потрібен. kreschatic.kiev.ua. 21 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015. 
  32. Українсько-польський інтернет-журнал
  33. Офіційний сайт міста
  34. http://www.ukrtvr.org/index.php?option=com_content&task=view&id=301&Itemid=41
  35. Stanisławów… — S. 194.
  36. Пам'ятки Івано-Франківська
  37. Грюнвальдський пам'ятник
  38. ivfrankivsk.if.ua
  39. vse-tut.com.ua
  40. news.if.ua
  41. Błogosławiona Kolumba Gabriel, zakonnica // Czytelnia (пол.)
  42. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.103-106
  43. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.107; 141
  44. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.108; 130
  45. Сайт ivfrankivsk.if.ua
  46. http://www.mvk.if.ua/news/4114/

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]