Іван Баба Друцький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Баба Друцький


князь друцький
 
Смерть: після 1436
Громадянство: Росія
Династія: Друцькі
Батько: Семен Дмитрович Друцький
Діти: 4 сина

Іван Баба Друцький (?—після 1436) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського і великого князівства Московського. Засновник роду Бабичів (Бабичевих).

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з князівського роду Друцьких. Старший син Семена Друцького. Вперше письмово згадується 1409 року. Перебував у почті великого князя Вітовта. Десь після 1422 року після смерті батька успадкував Друцьке князівство. Користувався печаткою з зображенням стріли вістрім у лівий долішний кут з 4 півмісяцами обабіч в готичному щиті іспанської форми

У 1424 році разом з братом Іваном Путятою Друцьким був посланий великим князем Вітовтом на допомогу московським військам для відбиття набігу ханича Худайдата з Золотої Орди, що атакував Одоєвське князівство.

Увійшов до почту Свидригайла Ольгердовича, ставши 1430 року членом великнязівської Ради. У 1434 році після поразки Свидригайла втік до Ливонського ордену, оселившись у Ризі.1435 року перебрався до Пскову з власним загоном. 1436 року поступив на службу до великого князя Московського Василя II. Того ж року брав участь у битві на річці Черьохі проти звенигородського князя Василя Косого. Разом з Борисом Тоболіним захопив Косого у полон. Подальша доля Іванна Друцького невідома.

Родина[ред. | ред. код]

  • Федір мав 4 синів, засновник гілок Соколинських та Друцьких-Озерецьких
  • Костянтин Бабич, мав 1 доньку
  • Василь Бабич, мав 5 синів
  • Семен (д/н—1455), не мав дітей

Джерела[ред. | ред. код]

  • Хмыров М. Д. Алфавитно-справочный перечень удельных князей русских и членов царствующего дома Романовых. — СПб., 1871. — № 877).
  • Баба-Друцкой, Иван Семенович // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб., 1900. — Т. 2: Алексинский — Бестужев-Рюмин.
  • Однороженко О. Геральдика членів господарської ради великого князя свидригайла Ольгердовича//Студії і матеріали з історії Волині. — Кременець, 2012 — С.161