Іван Васильович змінює професію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Васильович змінює професію M:
рос. Иван Васильевич меняет профессию
[[File:Іван Васильович змінює професію (постер).jpg|267x400px]]
Жанр фантастика, комедія, пригоди
Режисер Леонід Гайдай
Сценарист Владлен Бахнов
Леонід Гайдай
На основі Іван Васильович
У головних
ролях
Олександр Дем'яненко
Юрій Яковлєв
Леонід Куравльов
Оператор Q27300074?
Композитор Олександр Зацепін
Кінокомпанія Мосфільм
Експериментальне Творче Об'єднання
Тривалість 93 хв.
Мова російська мова
Країна СРСР СРСР
Рік 1973
IMDb ID 0070233
cinema.mosfilm.ru/films/film/1970-1979/ivan-vasilevich-menyaet-professiyu/
Q: Іван Васильович змінює професію у Вікіцитатах

«Іван Васильович змінює професію» (рос. «Иван Васильевич меняет профессию») — російська радянська кінокомедія виробництва кіностудії «Мосфільм», знята у 1973 році режисером Леонідом Гайдаєм за мотивами п'єси Михайла Булгакова «Іван Васильович». Лідер радянського кінопрокату 1973 року — понад 60 млн. глядачів.

Сюжет[ред. | ред. код]

Фільм починається як чорно-білий. Винахідник Олександр Сергійович Тимофєєв (Шурик) створює машину часу. Експерименти з її запуску, які періодично призводили до перегорання пробок у під'їзді, скінчилися вибухом, перегоранням пробок у всьому будинку і втратою свідомості Шуриком. З початком сну фільм стає кольоровим.

Дружина Шурика, кіноактриса Зіна, приходить зі зйомок у задимлену квартиру і говорить Шурику, що йде від нього і їде в Гагри зі своїм новим коханцем, кінорежисером Якіним. В цей час злодій-рецидивіст Жорж Милославський обкрадає квартиру сусіда Тимофєєва — стоматолога Антона Семеновича Шпака. У присутності кербуда Івана Васильовича Бунші Шурик випробовує машину на невеликій потужності, і стіна між квартирами Шурика і Шпака зникає. Здивований Жорж Милославський входить у квартиру Шурика, цікавлячись машиною, яка може прибирати стіни, а кербуд цікавиться підозрілим «другом» Шпака. Шурик збільшує потужність, і через стіну відкриваються царські палати. На троні сидить Іван Грозний, поруч дяк Феофан. Побачивши прибульців і прийнявши їх за демонів, Феофан тікає за вартою, а Іван Грозний лякається чорної кішки Шурика і тікає в його квартиру, а звідти до під'їзду. У палатах починається переполох, внаслідок якого один із бердишів, кинутий стрільцем у Милославського, а потім — навпаки, Милославським у стрільця, влучає у машину часу, і та ламається, залишаючи Івана Грозного в сучасному світі, а Івана Васильовича Буншу і Жоржа Милославського — в часі Івана Грозного.

Рятуючись від варти, Милославський помічає зовнішню схожість Бунші та Івана Грозного і змушує кербуда перевдягнутися у знайдений царський одяг. Бунша перевдягається у Івана Грозного, Милославський видає себе за князя.

У XX столітті Шурик пояснює цареві, що сталося, і просить почекати його, поки він збігає в магазин за новими транзисторами. Іван Грозний залишається в квартирі, вчиться користуватися сучасними побутовими приладами і виявляється втягнутим у зіткнення зі Шпаком і дружиною Бунші. Йому вдається помирити Зіну і Якіна, який приїхав за нею. Пара їде на Кавказ, в той час як нова коханка телефонує усім знайомим, хвалячись, що їде у Гагри з Якіним. Перелякана дружина Бунші викликає психіатрів, а Шпак — міліцію.

У царському часі теж неспокійно. Бунша бувало віддає шведам Кемську волость, але Милославський не дає йому цього зробити. На обіді Іван Васильович Бунша заграє з миловидною Марфою Василівною Собакіною (дружиною Івана Грозного) і приходить в стан алкогольного сп'яніння. Військо прибуває в царські палати і намагається полонити самозванців. Але, нарешті, спрацьовує полагоджена Шуриком машина часу, і Іван Васильович Бунша із Жоржем Милославським повертаються у XX століття.

Іван Васильович Грозний не встигає повернутися — його затримує міліція. Бунша добровільно здається в руки міліції, так як «незаконно» «тимчасово виконував обов'язки царя». Іван Грозний, який почув це, люто нападає на Буншу. Їх обох приймають за душевнохворих з маренням величі. Оскільки двійники починають бійку, санітари психіатричної бригади «Швидкої допомоги», яка прибула разом з нарядом міліції, знерухомлюють обох учасників бійки, зв'язавши їх у гамівні сорочки, і одного за іншим підводять до Уляни Андріївни для впізнання. І в Бунші, і в царі Уляна Андріївна визнає свого чоловіка. Вирішивши, що вона, можливо, теж зійшла з розуму, Уляна Андріївна знімає дорогу перуку (оголивши при цьому коротку стрижку «їжачок») і відправляється разом з двійниками у психлікарню.

Тим часом Милославський бере білий халат Шурика і намагається сховатися під виглядом медика. Лікарі і Милославський, який перевдягнувся медпрацівником, ведуть «пацієнтів» на вулицю, і в цей момент міліціонери, переглядаючи документи у знятій з Івана Грозного чужій куртці, дізнаються, що у них в руках знаходився сам злодій Жорж Милославський. З балкона вони кричать про це лікарям, і далі починається гонитва за Милославським. Скориставшись метушнею, з машини «Швидкої допомоги» вибігає Іван Грозний і біжить в квартиру до Шурика, який знову запускає свою машину. В цей час відкривається стіна в палати, і Іван Грозний повертається у свій час, але при цьому знову лякається кішки, кидає в неї шапкою і тікає, забувши цю шапку забрати.

В епілозі фільм знову стає чорно-білим. Шурик отямився, піднявся з підлоги, і не розуміє, що ж все-таки сталося. Стукіт у двері потроху приводить його до тями, він йде відкривати і бачить за дверима подружжя Буншів, які погрожують йому скаргою за знеструмлення всього будинку. Поступово до нього повертається свідомість, і тут він згадує, що його «залишила дружина».

Згодом Зіна приходить з роботи. Шурик запитує її про поїздку в Гагри і зв'язки з Якіним. Здивована Зіна каже, що Шурик зовсім збожеволів зі своєю машиною, і що ніякого режисера Якіна у них немає. Шурик розуміє, що йому все привиділося. Він заспокоюється і раптом помічає залишену царем кольорову шапку, яка тут же перетворюється на кішку. Подружжя здивовано дивиться на глядачів, знизує плечима і цілується, а кішка вимовляє: «Чао!»...

У ролях[ред. | ред. код]

В епізодах

Кінопроби[ред. | ред. код]

Юрій Яковлєв у ролі царя Івана Грозного

Перший варіант сценарію Гайдай писав під Юрія Нікуліна, який, прочитавши його, навідріз відмовився зніматися, мотивуючи це тим, що рік зйомок пройде дарма, і фільм покладуть на полицю.

Після відмови Нікуліна на роль царя пробувались 8 акторів, серед яких були:

У результаті роль дісталася Юрію Яковлєву, який на пробах зміг роздвоїтися на жалюгідного Буншу і грізного царя. Із затверждением Яковлєва на роль царя виникла проблема з виконавцем ролі Жоржа Милославського, грати якого, за задумкою режисера, повинен був Андрій Миронов. Перепробувавши ряд акторів, Гайдай зупинився на Леоніді Куравльові.

Складним був вибір і серед виконавиць жіночих ролей. На роль Зіни пробувались відразу три Наталії: Селезньова, Гундарєва і Гвоздикова[2].

Факти[ред. | ред. код]

  • Коли Іван Грозний ненавмисне ввімкнув радіо, звучала пісня Володимира Висоцького "Поговорим", а трохи пізніше — "А нам всё равно", яку виконував у стрічці «Діамантова рука» Юрій Нікулін — один із кандидатів на роль Івана Грозного.
  • Фраза «Громадяни! Зберігайте гроші в ощадній касі», яку говорить Леонід Куравльов, була записана в сценарії, а її продовження «... якщо, звісно, вони у Вас є» — імпровізація актора[3].
  • Американським кіноглядачам фільм відомий під назвою «Іван Васильович: Назад у майбутнє» (англ. Ivan Vasilievich: Back to the Future)[4][5] — таким чином локалізатори створили аналогію з іншою відомою фантастичною комедією, «Назад у майбутнє» Роберта Земекіса. Дана трилогія з'явилася на світ лише у 1985 році, а англійською мовою фільм переклали вже у 1992 році.
  • Через синець під оком Ніні Масловій в сцені на бенкеті доводилося опускати очі, що врешті-решт пішло ролі на користь — цей прийом додавав цариці кокетування.
  • Як «ікра заморська, баклажанна» використовувалась кабачкова ікра.

Історичні невідповідності в фільмі[ред. | ред. код]

Треба врахувати, що фільм є комедією, причому, як написано в початкових титрах, він «ненауково-фантастичний, не зовсім реалістичний і не суворо історичний», до того ж більша його частина — плід посттравматичної уяви головного героя, і цим може бути виправдано багато помилок. Деякі з них навіть не можна кваліфікувати як помилки, оскільки творці фільму могли їх припуститися свідомо.

  • У сцені допиту міліціонерами Іван Грозний на запитання про рік народження відповідає: «Тисяча п'ятсот тридцять третій від Різдва Христового», хоча Іван Грозний народився 25 серпня 1530 року, а 1533 року помер його батько, Василь III. Крім того, літочислення «від Різдва Христового» було введено Петром I тільки 1700 року. До цього на Русі вели літочислення «від створення світу». Таким чином, відповідь Івана Грозного мала звучати так: «Літо 7038 від створення світу».
  • Скіпетр і держава, які тримає в руках Іван Васильович Бунша як символ царської влади, з'явилися на сто років пізніше за події, які проходять у XVII столітті. У Сергія Ейзенштейна Івану IV під час коронації теж вручають скіпетр і державу.
  • Цариця Марфа Василівна померла через два тижні після весілля в Олександрівській слободі, практично одразу захворівши (імовірно, її отруїли). Цар клявся, що навіть не встиг здійснити з нею весільні відносини через нездоров'я нареченої — це явно не відповідає квітучому вигляду цариці в фільмі. До того ж царицею вона була з 28 жовтня по 13 листопада (1571 р.), а в фільмі явно має місце весняно-літній період.
  • В одному з фрагментів під ногами Жоржа Милославського та Івана Васильовича Бунші чітко можна побачити кам'яну бруківку.
  • Іван Грозний і всі його сучасники розмовляють сучасною російською мовою, яка остаточно сформувалась тільки триста років потому. Та й пісня «Маруся слёзы льёт» явно дуже сучасна, злодій Милославський не приховує свого подиву цим.
  • В епізоді з ліфтом («Замуровали, демоны…») цар хреститься трьома перстами. Але до 1653 року православні хрестились двома перстами.
  • Кам'яних мостових за Івана Грозного бути не могло.
  • На допиті Іван Грозний каже, що брав Ревель, але це історично неправильно: Ревель близько двох місяців був під облогою армії Івана Грозного, та його так і не було взято. (Хоча формально це відповідає істині — брав не означає «взяв».) Проте, перечислюючи міста, які він узяв («Казань брав, Астрахань брав», цар не згадує Полоцька, хоча, за біографами Івана Грозного (Володимир Кобрин, Руслан Скринніков), від цієї перемоги цар був дуже гордим.
  • Дяк Феофан протягує на підпис «царю» (Іванові Васильовичу Бунші) наказ, а той, повагавшись, усе-таки підписує його. Але в Руській державі існувала традиція, згідно з якою було заборонено коронованим особам користуватися пером і чорнилами, цар лише прикладав печатку.
  • Військо царя складається з безбородих і безвусих стрільців, хоча в той час голити простолюдів заборонялося. Більшість слуг в царських палатах теж по-сучасному підстрижена і поголена.
  • У фільмі показано білокам'яний Кремль, однак сучасний червоноцегляний Кремль був збудований ще за діда Івана Грозного, великого князя Московського Івана III.
  • У старовину одягання в обладунки було трудомістким і займало багато часу, а Милославський у фільмі вдягає обладунки дуже швидко і без сторонньої допомоги.
  • «Ікра заморська, баклажанна» була завезена в Росію у XVII столітті з Ірану, тобто значно пізніше описуваних подій. При зйомках на царському столі лежала не баклажанна, а кабачкова ікра.
  • Як зазначалося вище, Марфа Василівна була царицею восени 1571 року. У травні 1571 року Москва була спалена кримським військом, і пісні про перемоги над кримським ханом в даний історичний момент звучали б як знущання, що спричинило б для виконавців негайні і серйозні неприємності. До того ж, пісня «То не сильная туча затучилась» у той момент просто не була написана, так як вона присвячена нищівному розгрому кримського хана в битві при Молодях, що відбулася наступного, 1572 року (30.07-02.08)[6].
  • Балалайка трикутної форми була винайдена тільки у XIX столітті.
  • Древкову зброю, яка вразила машину часу, Тимофєєв називає «бердишем». Насправді це — алебарда, бердиш виглядає по-іншому і для метання непридатний. Крім того, алебарда з'явилася на Русі тільки у 1605 р. (нею були озброєні охоронці Лжедмитрія), що, однак, не заважає деяким стрільцям — учасникам гонитви — тримати в руках саме її.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]