Іван Вишневецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Вишневецький
Ivan Višniaviecki. Іван Вішнявецкі.jpg
Народився 30 листопада 1490
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
Помер 1542
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
Поховання Києво-Печерська лавра
Країна Royal banner of the Grand Duchy of Lithuania.svg Велике князівство Литовське
Знання мов російська
Титул князь
Посада черкаський старостаd, Q65242439?, Q65330588?, канівський старостаd і Q26713572?
Конфесія православ'я
Рід Вишневецькі
Батько Михайло Вишневецький
Мати Q64026353?
Брати, сестри Федько Вишневецький, Федір Вишневецький і Вишневецький Олександр Михайлович
У шлюбі з Анастасія Олізарович
Марія Магдалена Бранкович
Діти Дмитро «Байда», Андрій, Костянтин, Сигізмунд, Катерина
Герб

Вишневецький Іван Михайлович гербу Корибут (14901543) — руський князь і магнат, державний діяч Великого князівства Литовського. Батько Дмитра-Байди Вишневецького.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син князя Михайла Васильовича Вишневецького (14751512). Здобув класичну освіту. Отримав військовий досвід під орудою батька. Разом з батьком Михайлом і братом Олександром 1512 розбив кримськотатарську орду під Лопушним.

Активно розширював свої володіння, здебільшого на Волині та Білорусі. Процес припав на період між 1511 та 1532 (отримував у вигляді надань, найперше — від короля Сигізмунда I Старого), захоплював силою, купував.

З 1533 року був старостою ейшиським і воронянським, у 15361543 — старостою чечерським[1], з 1541 року — канівським та черкаським, з 1556-го — пропойським (того року згаданий також старостою чечерським). Земський «попис» зобов'язував його виставляти 14 озброєних вершників.

Брав участь у Стародубській війні. У 1534 році разом з володимирським старостою Федором Сангушком сплюндрував Смоленську землю, завдавши значної шкоди московитянам. Після цього рушив до Могильова, де з'єднав з великим гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом. По укладенню миру 1536 року повернувся до своїх володінь.

Після смерти Костянтина Острозького став одним з організаторів оборони Волині від нападів татар. Зокрема, з цією метою очолював мобілізацію шляхти 1534, 1538 та 1540.

Після смерті у 1543 році похований у Києво-Печерській лаврі.

Меценатство[ред. | ред. код]

Фінансував діяльність декількох Київських святинь, серед яких Михайлівський собор та Києво-Печерська Лавра. Також відомий тим, що фундував Вознесенську замкову церкву (1530 рік), яка, хоча й невелика, проте відома своє акустикою та двома старовинними іконами Прeсвятої Богородиці, що були виконані у староруському (староукраїнському) та візантійському стилях.

Родина[ред. | ред. код]

Перша дружина — Анастасія Олізарович (Олізарій) — донька Семена Олізаровича з роду київських бояр, вдова князя Івана Сангушка-Ковельського. Діти:

Друга дружина — Марія Магдалина, донька Йована Бранковича, деспота Сремського та Єлени Якшич[2].

Діти:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. str. 358, Tom XV cz.1 (Czeczersk) «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880—1914 (пол.)
  2. The Brankovici [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. Książęta Wisniowieccy (01) [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]