Перейти до вмісту

Іван Вишневецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Вишневецький
Народився30 листопада 1490 або не пізніше 1480
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
Померне раніше 1541 і не пізніше 24 травня 1542
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
ПохованняКиєво-Печерська лавра
Країна Велике князівство Литовське
Знання мовросійська
УчасникЛитовсько-московська війна 1534—1537[1]
Титулкнязь
ПосадаЧеркаський староста[d], Староста Пропойськийd[2], Чечерський старостаd[2], Канівський старостаd і Q26713572?[3]
Конфесіяправослав'я
РідВишневецькі
БатькоМихайло Вишневецький
МатиQ130214920?[4]
Брати, сестриФедько Вишневецький, Федір Вишневецький і Вишневецький Олександр Михайлович
У шлюбі зАнастасія Олізарович
Марія Магдалена Бранкович
Діти1) Дмитро, Андрій, Костянтин, Катерина; 2) Сигізмунд, Олександра
Герб
Герб

Вишневецький Іван Михайлович гербу Корибут (14901543) — руський князь і магнат, державний діяч Великого князівства Литовського. Батько Дмитра-Байди Вишневецького.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Син князя Михайла Васильовича Вишневецького (14751512). Здобув класичну освіту. Отримав військовий досвід під орудою батька. Разом з ним і братом Олександром в 1512 розбив кримськотатарську орду під Лопушним.

Активно розширював свої володіння, здебільшого на Волині та Білорусі. Процес припав на період між 1511 та 1532 (отримував у вигляді надань, найперше — від короля Сигізмунда I Старого), захоплював силою, купував.

З 1533 року був старостою ейшишським і ворнянським, у 15361543 — старостою чечерським[5], з 1541 року — канівським та черкаським, з 1556-го — пропойським (того року згаданий також старостою чечерським). Земський «попис» зобов'язував його виставляти 14 озброєних вершників.

Брав участь у Стародубській війні. У 1534 році разом з володимирським старостою Федором Сангушком сплюндрував Смоленську землю, завдавши значної шкоди московитянам. Після цього рушив до Могильова, де з'єднав з великим гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом. По укладенню миру 1536 року повернувся до своїх володінь.

Після смерті Костянтина Острозького став одним з організаторів оборони Волині від нападів татар. Зокрема, з цією метою очолював мобілізацію шляхти 1534, 1538 та 1540.

Після смерті у 1543 році похований у Києво-Печерській лаврі.

Меценатство

[ред. | ред. код]

Фінансував діяльність декількох Київських святинь, серед яких Михайлівський собор та Києво-Печерська Лавра. Також відомий тим, що фундував Вознесенську замкову церкву (1530 рік), яка, хоча й невелика, проте відома своє акустикою та двома старовинними іконами Пресвятої Богородиці, що були виконані у староруському (староукраїнському) та візантійському стилях.

Родина

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Анастасія Олізарович — донька Семена Олізаровича з роду київських бояр, вдова князя Івана Сангушка-Ковельського. Діти:

Друга дружина — Марія Магдалена, донька Йована Бранковича, деспота сремського та Єлени Якшич[6].

Діти:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 39. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  2. а б Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 37, 39. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  3. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 37. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  4. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 34, 37. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  5. str. 358, Tom XV cz.1 (Czeczersk) «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880—1914 (пол.)
  6. The Brankovici [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. Książęta Wisniowieccy (01) [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]