Кирієнко Іван Іванович
| Кирієнко Іван Іванович | |
 | |
| Народження: | 1877 |
|---|---|
| Смерть: |
23 грудня 1918 Омськ, Російська СФРР |
| Країна: | Російська імперія |
| Релігія: | православ'я |
| Освіта: | Київське реальне училище |
| Партія: | Російська соціал-демократична робітнича партія |
Іван Іванович Кирієнко (1877 — 23 грудня 1918, Омськ) — український державний діяч, меншовик, депутат Державної думи II скликання від Київської губернії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив із української шляхти.
Випускник Київського реального училища. Навчався в Харківському технологічному інституті, але 5 разів був виключений з нього за участь у студентських заворушеннях, курсу так і не закінчив. Багаторазово заарештовувався. Входив до Російської соціал-демократичної партії, увійшов до фракції меншовиків. Володів землею площею 120 десятин.
6 лютого 1907 обраний до Державної думи II скликання від загального складу виборців Київських губернських виборчих зборів. Увійшов до складу Соціал-демократичної фракції. Входив до думських комісій з виконання державного розпису доходів і витрат, зі свободи совісті та до аграрної комісії. Брав участь в дебатах з питань обрання Продовольчої комісії та Комісії з допомоги безробітним, щодо розміру контингенту новобранців призову 1907 року. 17 квітня 1907 позбавлений слова.
Після розпуску Думи проходив у справі про соціал-демократичну фракцію і засуджений до 4 років каторги. Термін відбував у Олександрівській центральній каторжній в'язниці.
У 1911 засланий до Карашчанської волості Кіренського повіту Іркутської губернії[1], а потім до села Уян Балаганського повіту.
Після Лютневої революції призначений комісаром Тимчасового уряду в 11-й армії, і комісаром Київського військового округу.
На початку серпня 1918 переїхав з Єкатеринбурга до Челябінська, там став головою військово-облікового столу.
На початку вересня 1918 став помічником челябінського окружного комісара, а з кінця жовтня 1918 — комісар.
У середині листопада 1918, перебуваючи на посаді голови цивільної адміністрації краю, відмовився визнати переворот адмірала Колчака, в ході якого були заарештовані члени Тимчасового Всеросійського уряду, обраного на Державній нараді в Уфі. Одночасно відмовився від збройного опору перевороту і ратував за мирне вирішення конфлікту. У ніч на 30 листопада 1918 затриманий і вивезений до Омська.
22 грудня під час повстання більшовиків, піднятого в Омську, звільнений. Але, не розділяючи цілей повстання і прагнучи запобігти кровопролиттю, разом з іншими соціал-демократами повернувся до в'язниці.
Вночі 23 грудня супроводжуваний посиленим конвоєм до в'язниці з'явився начальник унтер-офіцерської школи капітан П. Рубцов і зажадав видати йому Кирієнка і есера І. Дев'ятова. За наказом Рубцова їх повів один з офіцерів, який незабаром повернувся до в'язниці і доповів про виконання наказу[2]. Кирієнко був розстріляний на кризі Іртиша разом з іншими соціалістами і учасниками невдалого повстання в Омську.
Сам Колчак розглядав нічні розстріли в Омську відомих меншовиків та есерів як «акт, спрямований проти мене, вчинений такими колами, які почали звинувачувати мене в тому, що я маю угоду з соціалістичними групами»[3][4].
Література[ред. | ред. код]
- Государственная дума Российской империи: 1906—1917. Б. Ю. Иванов, А. А. Комзолова, И. С. Ряховская. Москва. РОССПЭН. 2008. С. 250.
- Боиович М. М. Члены Государственной думы (Портреты и биографии). Второй созыв. М, 1907. С. 126. [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.]
Рекомендовані джерела[ред. | ред. код]
- Российский государственный исторический архив. Фонд 1278. Опись 1 (2-й созыв). Дело 193; Дело 603. Лист 17.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сибирская торговая газета. № 166. 5 августа 1911 года. Тюмень
- ↑ Зырянов П. Н. Адмирал Колчак, верховный правитель России. — 4-е изд. — М.: Мол. гвардия, 2012. — С. 419. — 637 [3] с. — (Жизнь замечательных людей; вып. 1356). — ISBN 978-5-235-03375-7, стр.430—436
- ↑ Плотников И. Ф. Александр Васильевич Колчак. Жизнь и деятельность. [Архівовано 24 червня 2013 у Wayback Machine.] Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1998. — 320 с. ISBN 5-222-00228-4, стр.178
- ↑ Евгений Колосов. Адмирал Колчак в борьбе с крестьянством. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 15 серпня 2020.