Іван Ле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Леонтійович Мойся
Le Ivan.jpg
Псевдо Іван Ле
Народився 9 (21) березня 1895(1895-03-21)
с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 жовтня 1978(1978-10-09) (83 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Мова творів українська
Жанр історичний роман
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Жовтневої Революції
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1967

Іван Леонтійович Мойся у Вікісховищі?

Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; 9 (21) березня 1895(18950321), с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник. Редактор журналу «Забой»

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 9 (21 березня) 1895 в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.

Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров'є».

У 1915 мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.

Після демобілізації влітку 1918 повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти гетьманців, денікінців, куркулів. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.

З 1922 в комуністичній партії.

У 1922 його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».

У кінці 1920-х, з 1928—1930 жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (переважно донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.

Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).

Типовий представник стилю соцреалізм. В центрі уваги Івана Ле — комуністи, комсомольці, робітники, незаможники. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928).

Могила Івана Ле

Помер в Києві 9 жовтня 1978. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).

Твори[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Іванові Ле у Києві (вул. Велика Васильківська, 6)

Романи:


Повісті:

Екранізації[ред. | ред. код]

За його твором «Роман міжгір'я» режисером Ф. Лопатинським (за сценарієм Ф. Лопатинського і П. Коломойцева) створено у 1933 р. однойменний фільм.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

На його честь названо декілька урбанонімів, наприклад вулиця Івана Ле у місті Черкаси.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.509-510.
  • Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 291—292.

Примітки[ред. | ред. код]