Малишевський Іван Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іван Малишевський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малишевський Іван Гнатович
Народився 13 (25) липня 1828 або 25 липня 1828(1828-07-25)
Niahnievičyd, Новогрудський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер 11 (23) січня 1897 (68 років) або 11 січня 1897(1897-01-11) (68 років)
Київ, Російська імперія
Поховання Щекавицьке кладовище
Країна  Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Київська духовна академія
Мінська духовна семінарія
Q28552604?
Заклад Київська духовна академія
Посада професор
Науковий ступінь доктор богослов'я
Членство Московське археологічне товариство
ІТНЛ
Російський археологічний інститут в Константинополі
Славянский благотворительньій комитет

CMNS: Малишевський Іван Гнатович у Вікісховищі

Іван Малишевський (25 липня 1828, Мінська губернія, Російська імперія — 23 січня 1897, Київ[1]) — білоруський історик церкви, професор Київської духовної академії. славіст, громадський діяч; доктор богослов'я.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1828 року в містечку Негневичі, Новогрудського повіту Мінської губернії, в сім'ї уніатського священика. Батьки були шляхетського походження. Початкову освіту здобув удома.

У 18371843 роках навчався у Жировицькому духовному училищі (тоді при уніатській духовній семінарії), у 18431849 роках — у Мінській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою. У 18491853 роках навчався у Київській духовній академії, закінчивши її зі ступенем першого магістра богослов'я.

Викладав у Київській академії: бакалавр (18531861), екстраординарний професор (18611862), ординарний професор (18621897); читав головним чином курси російської історії та історії Російської церкви. Крім цього, був викладачем французької мови (з 1857), історії розколу російської церкви1858). З 1863 року беззмінно очолював кафедру історії Російської церкви Київської духовної академії. З 1866 року — член правління академії.

В 1873 році захистив дисертацію «Олександрійський патріарх Мелетій Пігас і його участь у справах Російської Церкви» (Київ, 1872) і був удостоєний наукового ступеня доктора богослов'я. Нагороджений Макаріївською премією. У праці «Сказання про відвідування Російської держави св. апостолом Андрієм» (1888) Іван Малишевський висловив думку про появу російської версії про Ходіння апостола Андрія після російсько-візантійського церковного конфлікту середини XII століття, пов'язаного з висвяченням у митрополити русина Климента Смолятича.

Був дійсним та почесним членом Київського товариства імені Нестора-Літописця[2], Московського археологічного товариства, членом Російського археологічного інституту в Константинополі, Київської археологічної комісії, Київського відділення Слов'янського благодійного комітету, Києво-Володимирського братства (з навернення євреїв у православ'я), Київського піклування про сліпих та інших товариств. Брав участь у будівництві Володимирського собору, згодом обраний почесним старостою.

Був обраний у гласні Київської міської думи, на цій посаді дбав про збільшення кількості народних училищ у Києві та про краще облаштування вже наявних.

Усього І. Малишевський був почесним або дійсним членом близько двадцяти наукових, благодійних товариств та установ.

Був одружений із донькою І. Максимовича, Антоніною.

Помер 23 січня 1897 року. Похований на Щекавицькому цвинтарі Києво-Братського монастиря.

Літературні праці[ред. | ред. код]

Автор низки книг та статей з історії Церкви (перших століть християнства, візантійського періоду, західнослов'янської та південнослов'янської церкви та ін.), проблем народної освіти та церковного життя в Російській імперії. Публікувався в журналі Київської духовної академії « Недільне читання». Брав участь у виданні творів Кирила Турівського (1879). Якийсь час був редактором журналу «Київських єпархіальних відомостей».

Книги, публікації[3]

Брошури

  • Житие святого равноапостольного князя Владимира. — СПб. : Славянское благотворительное общество, 1888[4]. Издано в 360 тыс. экземпляров, к празднованию 900-летия крещения Руси, переведено на калмыцкий язык.
  • Правда об унии к православным христианам. — СПб., 1889. Переведена на польский и чешский языки.
  • Западная Русь в борьбе за свою веру и народность. — СПб., 1894.

Статті[1]

поправка до статті // ЖМНП. — . — С. 318.
  • О церкви и иконе св. Богородицы под названием «Пирогощи», упоминаемых в летописях и в «Слове о полку Игореве» // ЧИОНЛ. — К., 1891. — Т. 5. — Отд. 2 (25 квітня). — С. 113—133.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Федотова М. А. Малышевский Иван Игнатьевич [Архівовано 5 січня 2022 у Wayback Machine.] // Энциклопедия «Слова о полку Игореве». Т. 3. — 1995.
  2. Чтения в историческом обществе Нестора Летописца.—- Киев: Унив. Тип. Кн. 1 . — 1879. — C. 265.
  3. Труды И. И. Малышевского на Биография.ru
  4. Сводный каталог утраченных ценностей Российской Федерации. Житие св. князя Владимира[недоступне посилання з Июль 2018]

Література[ред. | ред. код]

  • Иоанн Николаевич Корольков, протоиерей. Иван Игнатьевич Малышевский, заслуженный профессор Киевской духовной академии (некролог). — Киев, 1897.

Посилання[ред. | ред. код]