Бойко Іван Никифорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бойко.
Бойко Іван Никифорович
Народження 11 (24) жовтня 1910
Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область
Смерть 12 травня 1975(1975-05-12) (64 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Лук'янівське військове кладовище
Країна  Російська імперія
 УНР
 СРСР
Рід військ  танкові війська
Освіта Ульяновське гвардійське вище танкове командне училище імені В. І. Леніна (1936)
Роки служби 1930—1956
Партія ВКП(б)
Звання  Полковник
Війни / битви Бої на Халхин-Голі
Радянсько-німецька війна
• Житомирсько-Бердичівська операція
• Проскурівсько-Чернівецька операція
Нагороди
CMNS: Бойко Іван Никифорович у Вікісховищі

Іва́н Ники́форович Бо́йко (24 листопада 1910, Жорнище — 12 травня 1975, Київ) — радянський офіцер-танкіст, двічі Герой Радянського Союзу. У роки радянсько-німецької війни командир танкового полку і бригади 1-ї танкової армії 1-го Українського фронту, гвардії майор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 11 [24] листопада 1910(19101124) року в селі Жорнищах (нині Вінницький район Вінницької області). Українець. Член ВКП(б) з 1940 року.

В Червоній Армії з 1930 року. У 1936 році закінчив Ульяновську бронетанкову школу, в 1939 році — бронетанкові курси. У 1939 році брав участь в боях в районі Халхин-Голу.

Під час радянсько-німецької війни з жовтня 1941 року в діючій армії. 69-й гвардійський танковий полк гвардії майора І. Н. Бойко відзначився в ході Житомирсько-Бердичівської операції військ 1-го Українського фронту, коли танкісти 1-ї танкової армії 28 грудня 1943 року відвоювали у гітлерівців місто Козятин Вінницької області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за вміле керівництво діями увіреного полку, особисту мужність у боях за місто Козятин, Івану Никифоровичу Бойку присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2072)[1].

1 лютого 1944 року І. Н. Бойко вступив в командування 64-ю гвардійською танковою бригадою, з якою дійшов з боями до Перемоги, завершивши війну в столиці Третього Рейху — Берліні. Воїни-танкісти комбрига І. Н. Бойко у складі військ 1-го Українського фронту особливо відзначилися в Проскуровсько-Чернівецькій операції, в ході якої відвоювали у нацистів міста Новоселиця і Чернівці.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року за успішне командування 64-ю гвардійською танковою бригадою і героїзм, проявлений при форсуванні річок Дністра і Прута і звільненні міста Чернівців, гвардії підполковник Іван Никифорович Бойко нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 2413).

Після війни полковник І. Н. Бойко командував танковим полком, був заступником командира корпусу. У 1948 році закінчив Академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. З 1956 року — в запасі.

Надгробок

Жив в Києві. Помер 12 травня 1975 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями, а також «Хрестом Хоробрих» Польської Народної Республіки.

Погруддя Івану Бойку у його рідному селі Жорнище

Пам'ять[ред. | ред. код]

В селі, де народився Бойко, встановлено його бюст. У 1982 році ім'ям Героя названа одна з вулиць Києва. В Козятині його ім'ям назване Вище професійне училище залізничного транспорту, поблизу якого також встановлено бюст. Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Чернівців» (1969).

У мистецтві[ред. | ред. код]

Портрет героя із органічного скла у 1970 році виконав скульптор Юрій Джирбаєв[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 10 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 19 января (№ 3 (263)). — С. 1
  2. ↑ Джибраєв Юрій Георгійович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 73.

Література[ред. | ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987 (рос.);
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973 (рос.);
  • Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975 (рос.);
  • Овеянные славой имена. Одесса: Маяк, 1989 (рос.);
  • Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945 (рос.);
  • Советская Военная Энциклопедия. — 2 изд. — Т. 1: — М.:Воениз, 1990 (рос.).
  • Гусар Ю. Двічі Герой — почесний чернівчанин: [про Івана Никифоровича Бойка] // Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 29 жовтня (№ 82). — С. 3.
  • Гусар Ю. Учасник боїв на Халхин-Голі і на… Буковині [про І. Н. Бойка] // Ветеран Буковини.2013.- 22 травня (№ 1 — 2). — С. 5.
  • Джога І.Командир Бригади підполковник Бойко Іван Никифорович / Іван Джога // Вони визволяли Буковину. — Чернівці: МВІЦ «Місто», 2006. — С. 71-72. — ISBN 966-8341-78-3.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Іван_Никифорович&oldid=40151032