Перейти до вмісту

Іван Юрійович Глібович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Юрійович Глібович
НародивсяXV століття або 1480 Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер23 квітня 1549(1549-04-23)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велике князівство Литовське Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьдипломат Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаВітебський воєвода[3], воєвода Віленський[2], Полоцький воєвода[4], староста мстиславськийd[5], староста Бобруйськийd, великий канцлер литовський[6], Великий писар Литовський, жижморський старостаd, Q65239826?, староста радунськийd, борисовський старостаd, староста радомлянськийd[7], Q117151385?[8] і маршалок господарський[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідГлібовичі Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоЮрій Глібович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зAnna Bartoszewiczd, Zofia Pietkowiczd[4][9][…] і Анна Заславська[4][11][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиSophia Hlebowiczd[12], Jan Janowicz Hlebowiczd, Elżbieta Hlebowiczd[10], Krystyna Hlebowiczd[13][14], Jadwiga Zofia Hlebowiczd[15], Anna Hlebowiczd[16], Dorota Hlebowiczd, Anna Elżbieta Hlebowiczd і Q133366682? Редагувати інформацію у Вікіданих

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Глебович.

Іван Юрійович Глібович (1480—1549) — шляхтич, військовий, державний діяч ВКЛ. Великий канцлер литовський, воєвода віленський, від 1528 р. — вітебський воєвода, писар великий литовський (з 1530 р.). Син смоленського воєводи Юрія Глібовича, матір не відома. В лютому 1536 гетьман Андрій Немирович зробив разом з ним невдалу спробу відібрати Себеж у московитів.

Був 3-чі одружений, третя дружина — княжна Анна Заславська, донька князя Федора Івановича;

Діти:

  • Іван (Ян) (бл. 1544—1590) — воєвода троцький
  • Анна Ельжбета (д/н— після 1590), дружина 1) Андрія Одинцевича, старости оршанського; 2) Михайла-Ієроніма Воловича, старости слонімського; 3) Станіслава Нарбута, воєводи мстиславського
  • Барбара, дружина Зигмунта Вольського, каштеляна черського
  • Дорота, дружина Миколая Рея, сина польського письменника Миколая Рея[17].

Після смерті Івана Юрійовича його вдова Анна вона вийшла заміж за Єроніма (Яроша) Сенявського, що позбавило її прав на литовські маєтки; померла 1571 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 73, 160.
  2. ↑ а б в г д Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 193. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 86–87.
  4. ↑ а б в Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: 2018. — С. 237. — ISBN 978-83-65880-49-9
  5. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 9, Województwo mścisławskie XVI‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2019. — С. 165. — ISBN 978-83-65880-76-5
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 160.
  7. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 9, Województwo mścisławskie XVI‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2019. — С. 215. — ISBN 978-83-65880-76-5
  8. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: 2018. — С. 251. — ISBN 978-83-65880-49-9
  9. ↑ Jaszczołt T. Ród Niemiry z Wsielubia. Niemirowiczowie i Szczytowie herbu Jastrzębiec do połowy XVI wieku // Unia w Horodle na tle stosunków polsko-litewskich: 600 lat unii horodelskiej ― od Krewa do Zaręczenia wzajemnego Obojga Narodów / за ред. S. Górzyński — Warszawa: DiG, 2015. — С. 229. — 312 с. — ISBN 978-83-7181-836-3
  10. ↑ а б Monografia rodziny Szemiothów (Szemetów, Szemiotów) herbu Łabędź odmienny, XV―XXI wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: Neriton, 2022. — С. 84. — 851 с. — ISBN 978-83-66018-15-0
  11. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 591–592.
  12. ↑ Чарняўскі Ф. В. Сямейна-роднасныя сувязі і ўладанні гараднічага кіеўскага Івана Рыгоравіча Служкі // Архіварыус — Мінск: Дзяржкамархіў, Нацыянальны гістарычны архіў Беларусі, 2019. — вип. 17. — С. 279. — ISSN 2225-4412
  13. ↑ Antoniewicz M. Protoplaści książąt Radziwiłłów. Dzieje mitu i meandry historiografii — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2011. — С. 122. — 423 с. — ISBN 978-83-7181-641-3
  14. ↑ Ryżewski G. Adam Chreptowicz Podkomorzy nowogródzki (1557-1628) // Małe Miasta. Elity / за ред. M. Zemło — Supraśl: 2005. — С. 40. — 479 с. — ISBN 83-916520-6-8
  15. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 85. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  16. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 496.
  17. ↑ Rey (Rej) Mikołaj z Nagłowic h. Oksza (1505—1569) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Polska Akademja Nauk, 1988. — T. XXXI/2. — Zeszyt 129. — S. 202. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Spieralski Z. Hlebowicz Jan h. Leliwa (ok. 1480—1549) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961. — T. IX/4. — Zeszyt 43. — S. 541—542. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_Юрійович_Глібович&oldid=43949480