Іван (Бучко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Бучко
Іван Бучко
архієпископ Леокадійський
Конфесія: УГКЦ
 
Науковий ступінь: доктор богослов'я
Ім'я при народженні: Іван Григорович Бучко
Народження: 1 жовтня 1891(1891-10-01)
Германів, нині с. Тарасівка, Пустомитівський район,
Смерть: 21 вересня 1974(1974-09-21) (82 роки)
Рим
Хіротонія: 21 лютого 1915; 20 жовтня 1929
Посада: єпископ УГКЦ

архієпископ Іван Бучко (1 жовтня 1891, с. Германів, нині с. Тарасівка, Пустомитівський район, Львівська область — 21 вересня 1974, Рим, Італія) — церковний і громадський діяч, архієпископ Української греко-католицької церкви.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1 жовтня 1891 року в с. Германів Львівського повіту, Галичина, Австро-Угорщина (нині с. Тарасівка, Пустомитівський район Львівська область, Україна). Батько Григорій був дяком, мати Горпина (з дому Бучко) мала великий вплив на виховання і характер сина.

Закінчив навчання у Львівській академічній гімназії (склав матуру в 1910 чи 1911 р.). Вищу богословську освіту здобув у Римі (у 1911—1915). 21 лютого 1915 р. прийняв сан священика. Під час першої світової війни перебував в Українській духовній семінарії у Кромержижі на Моравії, куди вона змушена була перенестися з Риму внаслідок воєнних дій між Австро-Угорщиною і Італією.

У 1921 (чи 1922) році в Римі він захистив докторат і одержав ступінь доктора святого богословія. З того часу був на посаді ректора Малої Духовної Семінарії в Римі або викладача догматики у . У 1922—1929 рр. — ректор Малої семінарії в м. Львові, одночасно професор Греко-католицької теологічної семінарії. З 1929 р. — єпископ, помічник митрополита Галицького Андрея Шептицького у Львові. 20 жовтня 1929 року о. д-р Іван Бучко був хіротонізований на єпископа у церкві святих Сергія і Вакха, а святителями були митрополит Андрей, Перемиський владика Кир Йосафат Коциловський та та Станиславівський Кир Григорій Хомишин. 28 жовтня 1929 року консисторія кардиналів іменувала його Кадійським титулярним єпископом та єпископом-помічником Львівським.  З того часу Кир Іван став правою рукою Митрополита Андрея, заступаючи його в багатьох важливих справах Церкви.

У 1930-х рр. відзначався активною громадською діяльністю; був одним із організаторів з'їзду «Українська молодь — Христові» (1933), учасник конференції єпископату, міжнародних конгресів тощо. Активно виступав проти польського окупаційного режиму в Західній Україні, проти гітлеризму, комунізму й антисемітизму. Зокрема, у 1933 році він провадив перший з'їзд  «Українська молодь Христові», а в 1938 очолює українську делегацію на 34-й євхаристійний конгрес  у Будапешті.

В серпні 1939 році Іван Бучко від'їжджає в ролі Апостольського Візитатора українських поселень в Південній Америці, а вже через кілька місяців стає парохом найбільш шанованою в Нью-Йорку церкви св. Юра і коад'ютором єпископа Константина Богачевського. У 1939 р. виїхав з візитаційною поїздкою до Південної Америки; з 1940 р. жив у США, був генеральним вікарієм Філадельфійським і греко-католицьким священиком у м. Нью-Йорку. В листопаді 1941 року повертається в Європу в надії добратися до Львова, але осідає у Римі в колегії св. Йосафата.  З 1942 р. — представник Української греко-католицької церкви при Ватикані.

В 1945 році після арештів більшовиками всього єпископату Кир Іван залишається єдиним представником Української  Греко-католицької Церкви у Рими.  З благословення Папи Пія ХІІ він перебирає духовну опіку над втікачами  від більшовицького режиму в Україні на Заході.  На цьому поприщі Кир Іван показав себе як духовний батько, оборонець і покровитель цього розпорошеного стада, не тільки як архіпастир, але як великий громадянин і високо свідомий патріот України.  Маючи зв'язки з впливовими особами і прямий доступ до Святішого Отця Пія ХІІ, він захищає своїх духовних чад від насильницької репатріації, старається про матеріальну допомогу для таборової української дітвори і людей немічних.  Завдяки його зусиллям багато переміщених осіб з таборів могли дістати дозвіл на поселення у Європі і Америці.  Найбільше хвилювало Івана Бучка становище українських вояків з дивізії «Галичина», які перебували в таборі Ріміні (Італія), будучи британськими полоненими. Сталін настирливо домагався від британського уряду їх видачі.  Коли постала загроза їх видача у руки НКВД, Іван Бучко вночі наніс екстрену візиту до Папи, результатом якої були негайні вимоги папи до нунціїв вплинути на владні структури щоб запобігти відправці дивізийників на вірну смерть. Пізніше завдяки його зусиллям багато молодих  хлопців змогли вступити до університетів і навіть отримувати стипендії під час навчання.

З 1946 р. — Апостольський візитатор українців-католиків у Західній Європі; з 1953 р. — титулярний архієпископ Леокадійський. Почесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, один із засновників його центру в м. Сарсель (Франція), доктор Українського вільного університету та Українського технічного господарського інституту в м. Мюнхен (Німеччина). Помер у Римі, похований у крипті греко-католицького собору св. Софії. У 1945 р. заснував Український допомоговий комітет у Римі. Опікувався військовополоненими українцями в Ріміні (Італія). Був в обороні української політичної еміграції в Європі.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]