Іваса Матабей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іваса Матабей
岩佐 又兵衛
«Автопортрет»
Ім'я при народженні Аракі Кацумоті
Народився 1578(1578)
Itamid, Ітамі, Префектура Хіоґо, Японія
Помер 20 липня 1650
Едо, Японія
Поховання Kōshū-jid
Підданство Японія
Діяльність художник
Відомий завдяки художник
Alma mater школа Тоса
Знання мов японська[1]
Заклад Ода Нобукацу
Жанр портрет
Рід рід Аракі
Батько Аракі Мурасіґе
Діти Іваса Кацусіґе

Іваса Матабей (1578 —20 липня 1650) — японський художник періода Едо. Представник школи Тоса. Вважається одним з родоначальників жанру укійо-е.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі знатного самурайського роду. Син Аракі Мурасіґе, даймьо Ітамі (провінція Сеццу), який був військовиком Ода Нобунаги, та наложниці з роду Іваса. Народився майбутній художник у 1578 році, отримавши ім'я Кацумоті. Того ж року Аракі Мурасіґе було звинувачено у змові з родом Морі, після поразки у 1579 році він втік, але усю його родину було схоплено при взятті замку Ітамі. Дворічного Кацумоті дивом врятувала його няня, сховавшись з хлопчиком в храмі монастиря Хонган в Кіото. Згодом Кацумоті змінив прізвище на Іваса.

Досягнувши повноліття, Матабей став служити Ода Нобукацу, сина Ода Нобунаги, на посаді оповідача отогісю. Залишивши надію на відродження свого самурайського стану пішов зі служби і став з'являтися на музично-поетичних зустрічах в садибі кампаку Нідзьо Акідзане. Виявив хист до малювання. Навчався у представника школи Кано — Кано Найдзена. Втім згодом опинився під впливом стилю школи Тоса, навчався у Тоса Міцуйосі. Протягом 1610-х років здобув відомість як художник.

1616 року перебрався до Кітаносьо (сучасний Фукуй), резиденції даймьо роду Мацудайра в провінції Етідзен, замовлення яких виконував до 1637 року. Спочатку служив Мацудайра Таданао, потім Мацудайра Тадамаса. Водночас працював у канцелярії даймьо. Його індивідуальний стиль став ще більш оригінальним під впливом умов життя в Фукуї і звичаїв цих місць. У 1637 році Токуґава Іеміцу, що дістав звістки про талановитого художника, наказав Іваса Матабея перебратися до свого двору в Едо. У 1638—1640 роках отримав замовлення на виготовлення предметів побуту з нагоди укладення шлюбу дочки сьогуна Токугави Іеміцу і члена роду Оварі й картин із зображенням «Тридцяти шести безсмертних поетів» для молитовного павільйону святилища Тосьогу в Кавагое. Помер у 1650 році в Едо.

Його син Іваса Кацусіґе також був відомим художником.

Творчість[ред. | ред. код]

Першим став малювати жанрові картини на сюжети з життя містян. Відомо в сукупності близько 15 еталонних творів (ширм, вертикальних настінних сувоїв, альбомів). Малював на японські сюжети в стилі ямато-е, подібно картинам «безсмертних поетів» касендзу, або ж на китайські сюжети, зокрема зображення сезонних сільськогосподарських робіт, а також зображував японських і китайських легендарних особистостей творів «Ісе моноґатарі», «Ґендзі моноґатарі» та інших класичних японських творів.

Відзначають ширму Хіконе, яка вважається безперечним шедевром жанрового живопису того часу, значними є роботи над ширмами Каная і Ікеда. Також майстерність художника відчутна на подвійні ширмі На парі ширм «Обробіток землі», створеному Матабеєм в останні роки життя, — дрібно тремтячи і незграбно згинаючись, тягнуться вгору дерева, немов у їх гущавині ховається якесь моторошне чудовисько. Разом з тим, використовуючи класичні, традиційні сюжети, художник намагався підмінити їх зміст вульгарним і брутальним, в дусі своєї епохи. Так, зображення поета Какіномото но Хітомаро на подвійних настінних сувоях «Портрети Хітомаро і Цураюкі» силует відчуженого босоногого чоловіка лише намічено тушшю в техніці лапідарного пензля (рякухіцу).

У техніці робіт здебільшого безладно перемішані елементи з монохромного живопису тушшю суйбоку-га періоду Муроматі, прийоми шкіл Кано, Кайхо, Хасегава, Ункоку, Тоса. Така еклектика, в основі якої лежить комбінування різноманітних японських і китайських образотворчих стилів, є головною особливістю картин Іваса Матабей. Водночас усі його твори пронизує специфіка особистого сприйняття, яка не вписується в жодну з художніх шкіл.

Ще однією особливістю Іваса Матабея було також незвичайне зображення людей — стиль «повних щік і витягнутого підборіддя» (хоґьо-тьої). У всіх знатних чоловіків і жінок на його сувоях можна відзначити пухкі щоки і незвично довге підборіддя. Втім не лише подібні деталі форми особи, але також руки і ноги (пальців ніг химерно вигнуті, немов ноги краба, або вивернуті), поза, одежа та інші різноманітні елементи зображення людей відзначаються незвичністю. Часто застосовував художній прийом «ноги в формі гарбуза-горлянки» (хьотан-асі), запозичений у школи Торії.

Є автором щоденника «Нариси про подорож країною» («Кайкоку міти-но кі»). Ні в стилі, ні в змісті щоденника немає нічого незвичайного, але не можна не помітити в тексті почуття песимізму й пригніченості.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Akiyama Terukazu, La peinture japonaise — Les trésors de l'Asie, éditions Albert Skira — Genève, 1961, 217 p., p. 65, 66, 67
  • Paine, Robert Treat, in: Paine, R. T. & Soper A, «The Art and Architecture of Japan», Pelican History of Art, 3rd ed 1981, Penguin (now Yale History of Art), ISBN 0140561080
  • Suzuki, Toshihiko (Hrsg.): Iwasa Matabei. In: Nihon daihyakka zensho (Denshibukku-han), Shogakukan, 1996.
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.