Івченко Владислав Валерійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Івченко Владислав Валерійович
Vladyslav Ivchenko 03.JPG
На презентації у Книгарні Є, грудень 2015
Народився 11 грудня 1976(1976-12-11) (44 роки)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність письменник, журналіст
Мова творів українська, російська

CMNS: Івченко Владислав Валерійович у Вікісховищі

Владислав Валерійович Івченко (*11 грудня 1976 р.)  — український письменник, журналіст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Батько  — Івченко Валерій Семенович, працював інженером на заводі, матір  — Івченко Ірина Іванівна, працювала в легкій промисловості. Одружений з Івченко Вікторією Дмитрівною, кандидаті технічних наук. Має доньку Мальву.

Освіта[ред. | ред. код]

За освітою економіст (закінчив СумДУ), за фахом журналіст. Працює заступником головного редактора міської газети «Данкор». (www.dancor.sumy.ua).

Творчість[ред. | ред. код]

Пише з 1998 року, від 2004-го  — переважно українською. Дипломант конкурсу «Коронація слова-2009» за роман «Яскраве життя та надзвичайні пригоди Зоряної Мальви», володар третьої премії «Коронації слова-2011» за роман «Стовп самодержавства, або П'ятнадцять справ Івана Карповича Підіпригори» (у співавторстві з Юрієм Камаєвим), дипломант конкурс «Коронація слова-2012» за кіносценарій українського вестерну «Одного разу на Дикому Сході». Володар премії гостросюжетної літератури «Золотий пістоль» конкурсу «Коронація слова-2013» за книгу «Найкращий сищик імперії на службі у приватного капіталу». У 2013 році став літературним стипендіатом Благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Отримав третю премію конкурсу «Коронація слова-2014» за роман «Паничі». Влітку 2014 року став переможцем конкурсу «Новела по-українськи» з оповіданням «Стоїмо!». Роман «2014» став переможцем премії «Літакцент року-2015» у номінації «Проза». На конкурсі "Коронація слова-2020" оригінальний сценарій "Криваві танці в Кутах" був нагороджений спецвідзнакою жюрі.

Видані книжки:

1) «Івченко об'єднує Україну» (збірка оповідань, видавництво «Ізда», 2009 р.);

2) «Стовп самодержавства або 12 справ Івана Карповича Підіпригори» (у співавторстві з Юрієм Камаєвим, КСД, 2011);

3) «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» (друга книга пригод Івана Карповича Підіпригори, Темпора, 2013);

4) «Химери Дикого поля» (КСД, 2014);

5) «Найкращий сищик імперії на Великій війні» (третя книга пригод Івана Карповича Підіпригори,Темпора, 2015);

6) «Найкращий сищик та падіння імперії» (четверта книга пригод Івана Карповича Підіпригори,Темпора, 2015);

7) «Ліхіє дев'яності: як не сумували Суми» (нон-фікшн, Темпора, 2015);

8) «2014» двотомник (Темпора, 2015);

9) «Одісея найкращого сищика республіки» (п'ята книга пригод Івана Карповича Підіпригори,Темпора, 2016);

10) «Третій фронт» (Темпора, 2016);

11) «Одного разу на Дикому Сході» (Фоліо, 2016);

12) "Детективна агенція «Буря і Натиск» (Темпора, 2017);

13) «Два пасинки Митрополита» (Discursus, 2017);

14) «Найкращий сищик та помста імперії» (шоста книга пригод Івана Карповича Підіпригори,Темпора, 2017);

15) "Ігри пам'яті" (збірка оповідань, Темпора, 2018);

16) "Битва за Одесу" (сьома книга пригод Івана Карповича Підіпригори,Темпора, 2018);

17) "Ноги" (Темпора, 2019);

18) "Стовп самодержавства або 13 справ Івана Карповича Підіпригори" (перевидання, перероблене та доповнене, першої книги пригод Івана Карповича Підіпригори, Темпора, 2020).

19) "Три битви з Левіафаном" (Темпора, 2021).

Джерела[ред. | ред. код]