Очікує на перевірку

Івченко Михайло Євдокимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Івченко Михайло Євдокимович
Михайло Івченко. 1928 рік
Народився28 липня (9 серпня) 1890
с. Никонівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія (нині Срібнянський район, Чернігівська область)
Помер16 жовтня 1939(1939-10-16) (49 років)
Орджонікідзе, Північна Осетія, РРФСР, СРСР
·інфекційне захворювання
Громадянство Російська імперія, СРСР СРСР
НаціональністьУкраїнаУкраїнець
Діяльністьпрозаїк
Сфера роботилітература[1], переклади з англійськоїd[1] і редагування[1]
Мова творівукраїнська, російська
Роки активності19101939 рр.
ПартіяПартія соціалістів-революціонерів
Автограф

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миха́йло Євдоки́мович І́вченко (нар. 28 липня (9 серпня) 1890(18900809), Никонівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 16 жовтня 1939, Орджонікідзе, Північна Осетія, РРФСР, СРСР) — український письменник, перекладач.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в с. Никонівка Прилуцького повіту (в часи Гетьманщини Друговарвинська сотня, нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї станового малоросійського козака. Про свій родовід письменник згодом напише у спогадах так, щоб захиститися від нападок відносно свого шляхетського походження: «Батьки мої походять із козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи майбутні звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».

Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 1907 року виїхав на Кавказ[2]. У Ставрополі-Кавказькому працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «Їх було троє» в газеті «Кубанський край» (1910). Згодом переїхав в Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого вступив на службу в Полтавське земство.

Учасник Першої світової війни.

На початку 1920-х, після окупації України російськими військами, редагував сільськогосподарські журнали в Харкові та Києві. Входив до літературних об'єднань «Музагет», Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Та після 1925 року відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі.

Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей в добу УНР «Шуми весняні» (1919), в часи окупації «Імлистою рікою» (1926), «Порваною дорогою» (1926), «Землі дзвонять» (1928), роман «Робітні сили» (1929). У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі» (1929).

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу.

Бувають такі особливі письменники. Коли навколо шумує літературна повінь, вибиваються нові струмки, вирують суперечні течії, їх творчість тече зовсім окремою, спокійною, наче-б то й чужою, байдужою до всього, що навколо робиться, річкою.[3]

Фелікс Якубовський, 1926.

У вересні 1929 письменника заарештовано. В архіві Михайла Івченка збереглися нотатки дружини, теж письменниці, Людмили Коваленко-Івченко:

«Прийшли з трусом по 12 год. 14/IX, а пішли, забравши М. Є., о 4 годині ранку 15/ІХ. Сидів у бупрі на Лук'янівці… 17/ІХ мала з ним перше побачення… 30/ХІ мала друге побачення, й того ж таки вечора його перевезено до Харкова… 18/ХІІ вперше прокурор Крайній сказав мені, що його звинувачують за участь в контрреволюційній організації Союз визволення України… 21/11 вручили акт звинувачення, за яким М. Є. інкримінується стаття 54…»

Михайло Івченко в громаді 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930. Під психологічним тиском на попередньому слідстві письменник «зізнався»: «Я виражав антирадянські ідеї, і в деяких творах є в мене націоналістичні моменти й ідеї». Погодився також із висновком суду, що літературну діяльність він використав як «трибуну для проведення антирадянської агітації, зокрема для запровадження ідей СВУ».

Та навіть за таких умов у вироку суду в справі Спілки визволення України було зазначено: «Вважати присуд Івченкові за умовний». Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки.

Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. Зокрема, улюбленого Рабіндраната Тагора, з яким листувався в середині 20-х років. Переклав роман Джона Ерскіна «Хатнє життя Гелени Троянської» (The Private Life of Helen of Troy), п'єсу Бернарда Шоу «Лікарева Дилема» (у 5-му томі творів письменника).

1934 року після розстрілу Г. Косинки, Д. Фальківського, О. Влизька, К. Буревія, після арешту Є. Плужника, М. Куліша, В. Підмогильного, В. Поліщука й інших письменників, Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 року — викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті. Влітку того ж року інкогніто приїздив в Україну, побував у рідних на Чернігівщині, провідав сім'ю у Києві.

19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від сибірки. Михайло Івченко реабілітований посмертно.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У Києві існує провулок Михайла Івченка.

Література

[ред. | ред. код]
  • Юрій Меженко. Про твори Михайла Івченка: (З літературного щоденника) // Життя й еволюція. — 1926. — Кн. 10.
  • Яків Савченко. Про М. Івченка // Яків Савченко. Поети й белетристи. — Київ, 1927.
  • Л. Коваленко. Співець землі // Наші дні. — Львів, 1942. — Березень.
  • Володимир Мельник. Життя і слово Михайла Івченка // Київ. — 1988. — № 6.
  • Володимир Мельник. Михайло Івченко: (Штрихи до портрета) // Радянське літературознавство. — 1988. — № 10.
  • Володимир Мельник. Михайло Івченко // Письменники Радянської України. 20–30 роки: Нариси творчості. — Київ, 1989.
  • Володимир Мельник «Увесь задуманий і філософічний» // Михайло Івченко. Робітні сили. — Київ, 1990.
  • Володимир Мельник. Це був ніжний лірик // Наука і культура. Україна. — Київ, 1990. — Вип. 24.
  • Валерій Шевчук. Михайло Івченко та його твори // Українська мова і література в школі. — 1988. — № 7.
  • Валерій Шевчук. Драма життя родини Івченків // Літературна Україна. — 1990. — 9 серпня.
  • Валерій Шевчук. Михайло Івченко // Репресоване «відродження». — Київ, 1993.
  • До біографії Михайла Івченка // СіЧ. — 1990. — № 8.
  • Володимир Мельник. «Стоял на попутнических позициях…» // Радуга. — 1990. — № 9.
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.

Творчість

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Czech National Authority Database
  2. Автобіографії, 2015, с. 220.
  3. Якубовський, Фелікс (1923). Під водами імлистої річки. ostromir.xyz. Процитовано 18 вересня 2023.