Ів Конґар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ів Конґар
Congar concile 1964.jpg
Герб
Кардинал-диякон титулярної церкви Сан-Себастьяно-аль-Палатіно
26 листопада 1994 — 22 червня 1995
Церква: Римо-католицька церква
Попередник: Фердинандо Джузеппе Антонеллі
Наступник: Діно Мондуцці
 
Громадянство: Франція Франція
Народження: 8 квітня 1904(1904-04-08)
м. Седан
Смерть: 22 червня 1995(1995-06-22) (91 рік)
м. Париж
Похований: Цвинтар Монпарнас
Священство: 25 липня 1930
Чернецтво: 7 грудня 1925
В сані кардинала: 26 листопада 1994
Титулярна церква: Сан-Себастьяно-аль-Палатіно
Папою: Іваном Павлом ІІ
Ів Конґар у Вікісховищі?

Ів Конґар (фр. Yves Marie-Joseph Congar; 8 квітня 1904, м. Седан — 22 червня 1995, м. Париж) — французький католицький богослов, домініканець, представник «нової теології» (Nouvelle théologie), один із експертів Другого Ватиканського собору; з 26 листопада 1994 року — кардинал.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ів Конґар народився у Седані (Арденни, Франція) 8 квітня 1904 року в родині Жоржа і Люції Конґар. Навчався в малій семінарії в Реймсі і Католицькому інституті Парижа, 7 грудня 1925 року вступив до ордену домініканців, завершив своє навчання та отримав ступінь доктора в домініканському студійному домі Ле Сольшуер (Le Saulchoir). 25 липня 1930 року отримав священиче рукоположення і з 1931 до 1939 року викладав фундаментальне богослов'я та еклезіологію в Ле Сольшуер. У 1939 році мобілізований до армії, відтак протягом 5 років був військовополоненим. У кінці Другої світової війни Конґар повернувся в Ле Сольшуер, де викладав до 1954 року, коли йому було заборонено займатися викладацькою діяльністю. Тоді він побував у Єрусалимі, Римі і Кембриджі, поки не отримав постійного призначення в Страсбург (1956—1958).

На бажання Папи Івана XXIII він був запрошений допомогти в приготуванні Другого Ватиканського собору, де він працював у Комісії з доктринальних питань і зробив значний внесок у соборні документи про Церкву, екуменізм, одкровення, місії, священство та Церкву в сучасному світі.

Кардинал[ред. | ред. код]

26 листопада 1994 року Папа Іван Павло ІІ надав дев'яносторічному о. Іву Конґару титул кардинала дияконії Сан-Себастьяно-аль-Палатіно. У зв'язку з його похилим віком папа не зобов'язував Конґара до єпископських свячень, як цього вимагали новітні постанови стосовно кардиналів.

Помер 22 червня 1995 року в Парижі в Домі інвалідів. Похований у крипті домініканців на цвинтарі Монпарнас.

Публікації[ред. | ред. код]

Ів Конґар опублікував понад 1700 найменувань статей і книг. Серед них:

  • «Chrétiens désunis — Principes d'un „œcuménisme“ catholique» (Париж 1937)
  • «Saint Thomas serviteur de la vérité» (1937)
  • «Vraie et fausse réforme dans l'Église» (Париж 1950 (1-ше вид.), 1968 (2-ге вид.)
  • «Leur résistance» (1948)
  • «Esquisses du mystère de l'Église» (Париж 1953)
  • «Jalons pour une théologie du laïcat» (Париж, серія «Unam Sanctam» n. 23, 1953)
  • «Le Mystère du temple, ou L'Économie de la Présence de Dieu à sa créature de la Genèse à l'Apocalypse» (Париж 1958)
  • «La Tradition et les traditions Étude historique» (Vol. I), «Étude théologique» (Vol, II) (Париж 1960—1963)
  • «Les Voies du Dieu vivant, Théologie et vie spirituelle» (Париж, серія «Cogitatio fidei» no 3, 1962)
  • «Sacerdoce et laïcat, devant leurs tâches d'évangélisation et de civilisation» (Париж, серія «Cogitatio fidei», 1962)
  • «Chrétiens en dialogue. Contributions catholiques à l’œcuménisme» (Париж 1964)
  • «Jésus-Christ. Notre Médiateur, notre Seigneur» (Париж 1965)
  • «Situation et tâches présentes de la théologie» (Париж, серія «Cogitatio fidei», 1967)
  • «Cette Église que j'aime» (Париж 1968)
  • «Ministères et communion ecclésiale» (Париж 1971)
  • «Un peuple messianique. L'Église, sacrement du salut — Salut et libération» (Париж, серія «Cogitatio fidei», 1975)
  • «La Crise dans l'Église et Mgr Lefebvre» (Париж 1977)
  • «Diversités et communion. Dossier historique et conclusion théologique» (Париж, серія «Cogitatio fidei», 1982)
  • «Martin Luther, sa foi, sa réforme — Études de théologie historique» (Париж 1983)
  • «Entretiens d'automne» (Париж 1987)
  • «La Tradition et la vie de l'Église» (Париж, серія «Traditions historiques», 1984)
  • «Église et papauté — Regards historiques» (Париж 1994)
  • «Écrits réformateurs (Textes choisis et présentés par Jean-Pierre Jossua)» (Париж 1995)
  • «Je crois en l'Esprit-Saint» (Париж 1995, 880 p., (1-ше вид. в 3-х томах у 1978—1980)
  • «L'Église. De saint Augustin à l'époque moderne» (Париж 1997)
  • «Journal de la Guerre (1914—1918)» (Париж 1997 і 1998)
  • «Journal d'un théologien (1946—1956)» (Париж 2000)
  • «Vaste monde, ma paroisse. Vérité et dimension du Salut» (Париж 2000).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jean-Pierre Jossua. Le Père Congar. La théologie au service du peuple de Dieu. — Paris: Cerf, 1967. (фр.)
  • Étienne Fouilloux. Frère Yves, Cardinal Congar, Dominicain. Itinéraire d'un théologien // Revue des Sciences Philosophiques et Théologique, LXXIX, 1995. (фр.)
  • André Vauchez. Cardinal Yves Congar (1904—1995): Actes du colloque réuni à Rome les 3-4 juin 1996. — Paris: Cerf, 1999. ISBN 2-204-06052-6 (фр.)
  • Gabriel Flynn. Yves Congar, théologien de l'Église. — Paris: Cerf, 2007. (фр.)
  • Émile (frère de Taizé). Fidèle à l'avenir: à l'écoute du cardinal Congar. — Les Presses de Taizé, 2011. ISBN 978-2-850-40309-5 (фр.)

Посилання[ред. | ред. код]