Перейти до вмісту

Білозір Ігор Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ігор Білозір)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білозір.
Ігор Йосипович Білозір
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження24 березня 1955(1955-03-24)
Місце народженняРадехів, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті28 травня 2000(2000-05-28) (45 років)
Місце смертім. Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Професіїкомпозитор, співак Редагувати інформацію у Вікіданих
ОсвітаЛьвівська національна музична академія імені Миколи Лисенка Редагувати інформацію у Вікіданих
КолективиВІА «Ватра»
ЧленствоВатра (гурт) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден «За заслуги» I ступеня
народний артист України
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ігор Йо́сипович Білозі́р (24 березня 1955, Радехів, Українська РСР — 28 травня 2000, Львів, Україна) — український композитор, музикант, виконавець, народний артист України, лідер ВІА «Ватра».

Біографія

[ред. | ред. код]

Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в місті Радехові Львівської області. Навчався в Радехівській ЗОШ № 1. Перші музичні композиції І. Білозора виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, а перший професійний запис відбувся 1969 року на Львівському радіо в передачі «Мандрівний меридіан».

Згодом переселився до Львова. У місті Лева мешкав за адресою вулиця Фредра, 4. Нині на цьому будинку висить пам'ятна табличка, а в квартирі створено музей композитора. Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії. Стажувався у США та Канаді.

Від 1977 року — керівник ВІА «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень донині. Крім того, пише пісні для своєї дружини, вокалістки Оксани Білозір, а також виконує деякі пісні сам.

Пам'ятний знак на місці загибелі композитора Ігоря Білозора (Львів, пр. Шевченка)

Побитий 8 травня 2000 року у кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові, за те, що заважав своїми піснями групі відвідувачів (серед яких були Воронов і Калінін) співати та слухати російський шансон[2][3][4]. Через завдані травми 28 травня 2000 помер у лікарні швидкої допомоги Львова. Похований на львівському Личаківському цвинтарі (поле № 2).

7 серпня 2002 року Апеляційний суд Львівської області засудив Дмитра Воронова, звинуваченого у вбивстві композитора Ігоря Білозора, до позбавлення волі на 10 років. Юрія Калініна як співучасника засуджено до восьми років позбавлення волі. Також суд ухвалив провести службове розслідування в медичній установі, де помер Білозір.[5]

Творчість

[ред. | ред. код]
Меморіальна таблиця Ігору Білозору в м. Радехів
Пам'ятник композитору Ігорю Білозіру на Личаківському цвинтарі у Львові (2013)

Автор естрадних пісень, камерно-інструментальних композицій, творів для оркестру, музики для театральних вистав. Серед творів пісні:

  • «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» — на слова Б. Стельмаха;
  • «Ніби вчора», «Коханий» — на слова П. Запотічного;
  • «Голубий сніг», «Лицарі» — на слова Анни Канич.

Його творчість здобула визнання у США, Канаді, Німеччині, Польщі, Росії. 1996 року йому присвоєне звання Народного артиста України.

Вшанування

[ред. | ред. код]
  • У Радехові вперше в Україні іменем Білозора названо вулицю (колишня Зіркова), а також музичну школу, де навчався композитор. На фасаді школи встановлено бронзову меморіальну таблицю (скульптор Анатолій Галян).[6]
  • 19 серпня 2013 року у музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар» на могилі Ігоря Білозора освятили пам'ятник у вигляді білого ангела. Він виготовлений з італійського мармуру. Скульптори працювали над ним понад півтора року. Вшанувати пам'ять митця прийшли родичі, друзі та понад півтисячі львів'ян. Пам'ятник створили скульптори Андрій та Володимир Сухорські, архітектор — Костянтин Малярчук.

Серед інших виступила Оксана Білозір з словами:
«19 серпня — це свято Преображення Господнього і сам Ігор, і його життя, і місія є стражденна і сподвижницька. Це як преображення звичайної людини в Божий замисел, Божий промисел і в Господній план. Його смерть так само стала величезним струсом для багатьох українців, які замислилися, хто вони і для чого вони тут».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 133. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. ↑ Виступ громадського обвинувачувана Ірини Калинець по справі вбивства Ігора Білозіра. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016.
  3. ↑ День: Віра в несправедливість. 7 червня 2000. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
  4. ↑ Михайло ЖОЛУБАК Воронов і Калінін знали, кого вони б'ють. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016.
  5. ↑ У Львові закінчився другий суд на вбивцями Білозіра. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019.
  6. ↑ Прийма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. X. — Львів: Новий час, 2001. — С. 111. — ISBN 966-95279-6-1.
  7. ↑ Пресслужба ЛМР (18 серпня 2022). Лук'яненка, Гладишевського, Чубая: у Львові перейменували ще 20 вулиць. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 18 серпня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білозір_Ігор_Йосипович&oldid=44952897