Костецький Ігор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігор Костецький
Kostetsky Ihor 1953 photo.jpg
При народженні Ігор В'ячеславович Мерзляков
Псевдоніми, криптоніми Ігор Костецький, Юрій Корибут
Народження 14 травня 1913(1913-05-14)
  Київ
Смерть 14 червня 1983(1983-06-14) (70 років)
  Швайкгайм (Німеччина)
Рід діяльності письменник, драматург, перекладач
Напрямок модернізм
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

І́гор Косте́цький (нім. Eaghor G. Kostetzky, також Юрій Корибут, нім. Yuri Korybut; 14 травня 1913, Київ — 14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, режисер, видавець. Справжнє ім'я письменника — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дівочого прізвища матері письменника.

Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.

Життєпис[ред.ред. код]

Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Його мати Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся "була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих... Став Степан інженером-технологом, навіть побував "на удосконаленні" в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків..."[1]. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.

Дитячі роки[ред.ред. код]

У 1919—1924, жив у Вінниці, у садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва "На горі". Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер’ян Степанович Костецький.[2]

Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута[2].

1930-1940-і роки[ред.ред. код]

У 1930-х здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій "Слова о полку Ігоревім". Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.

На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.

У 1945-1949-х роках жив у таборах Ді-Пі.

Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з’їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» - співдоповідь на Першому з’їзді (грудень 1945), «Суб’єктивізм у літературній критиці» - доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946), "Декілька прикрих питань" - доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорc» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, "відкритих листів" Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом "Юрій Корибут".

У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань "Оповідання про переможців" (1946) і "Там, де початок чуда" (1948)[3].

1950-ті - до кінця життя[ред.ред. код]

Після розпаду МУРу (1948 р.) його статті періодично друкувалися в журналі "Україна і Світ" у Ганновері, в "Українській літературній газеті" у Мюнхені, а після її перетворення у журнал "Сучасність" - у журналі[4].

Брав участь у діяльності міжнародних організацій - як член Міжнародного ПЕН-клубу, товариства Теяра де Шардена, Німецького Шекспірівського товариства. Був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ» та книжкової серії "Для аматорів", літературним редактором першого повного перекладу Біблії, випущеного у світ отцями Василіянами 1963 р. в Римі.

У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії.

Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ[5]. Для видавничих проектів зав'язував знайомство не лише з письменниками, яких збирався видати, а й державних діячів тих країн. Збереглися листи Костецького до Девіда Карвера, тодішнього генерального секретаря Міжнародного ПЕН-клубу, австрійського художника Оскара Кокошки, англійського актора Едварда Гордона Крега, польського письменника Яна Парандовського, президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора і президента Індії Сарвепаллі Радхакришнана, німецького художника і письменника Людвіга Майднера та багатьох інших відомих осіб[2].

Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.

Особисте життя[ред.ред. код]

Ігор Костецький був одружений з письменницею Елізабет Котмаєр.

Освіта[ред.ред. код]

У 1928 Костецький закінчив українську трудову школу в Києві, пізніше - водний технікум. Він одержав практичну театральну освіту режисера. З 1933 р. навчався в Ленінграді у творчій студії при Великому драматичному театрі, з 1935 - у Москві у Російському інституті театрального мистецтва (ҐІТІС).

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».

Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного, що звичайно відобразилося на його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Іонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не були поставленими. На відміну від театру абсурду п'єси Костецьго є ідеалістичними, а не песимістичними.

Велику роль в пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади на українську творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Павнда, Стефана Ґеорґе, Федеріко Гарсія Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» на німецьку мову[6].

Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Тейяра де Шардена.

Твори[ред.ред. код]

Роман[ред.ред. код]

  • Мертвих більше нема (незавершений)[7]

Повісті[ред.ред. код]

  • День святого
  • Мій третій Рим

Збірки оповідань[ред.ред. код]

П'єси[ред.ред. код]

  • Спокуси несвятого Антона (1946)
  • Близнята ще зустрінуться (1947)
  • Дійство про велику людину (1948)

Літературознавство[ред.ред. код]

Видання творів[ред.ред. код]

  • І. Костецький Збірник до 50-річчя. — Мюнхен: На горі, 1963—1964.
  • І. Костецький Театр перед твоїм порогом, Мюнхен: На горі, 1963.
  • І. Костецький Тобі належить цілий світ. Вибрані твори, упорядник: Марко Роберт Стех. К.: Критика, 2005.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1 та 2 провулки 12 грудня на вулицю, 1 та 2 провулки Ігоря Костецького[8]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Костецький, Ігор (2005). Тобі належить цілий світ. Київ: Критика. с. 89. 
  2. а б в Гречанюк, Сергій (1995). Співатор україно-європейського альянсу (Штрихи до портрета Ігоря Костецького — прозаїка, драматурга, мистецтвознавця, перекладача). Дивослово. – 1995. – № 5. – С. 12-21. 
  3. Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 342. 
  4. Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 336. 
  5. Переписка Арнольда Шенберґа
  6. Der Dom von Satschipljanka: Roman / Olesj Hontschar. Aus d. Ukrain. von Elisabeth Kottmeier u. Eaghor G. Kostetzky. Hamburg: Hoffmann u. Campe, 1970. 407 S. ISBN 3-455-03585-X.
  7. Олег Соловей: «Пропоную читачам „Буквоїду“ уникати жанрів сучасного детективу, фентезі, еротики, порно…» — Буквоїд, 19.07.2011.
  8. http://www.memory.gov.ua/news/vinnitska-miska-rada-ukhvalila-pereimenuvannya-135-vulits-ta-provulkiv

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Володимир Мукан «Гротеск і парадокс у драматургії Ігоря Костецького (на матеріалі п'єси „Спокуси несвятого Антона“)» Київ, Літературознавчі студії: Збірн.наук.праць. — Випуск 37. — Частина 2. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2013. –С.82-89.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • С. Д. Павличко Теорія літератури, К.: Основи 2002
  • Г. Грабович Тексти і маски, К.: Критика 2005
  • А. Біла Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки, К. : Смолоскип 2006
  • Марко Роберт Стех. Містерія стилю // КРИТИКА. 1 −2 2001 рік
  • Марко Роберт Стех. Мітичний родовід «великої людини» // КРИТИКА. 1-2 2002 рік
  • Ihor Kostetsky in the Encyclopedia of Ukraine
  • І. М. Дзюба. Костецький Ігор // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. : іл. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  • Дмитро Дроздовський. Поетика й філософія шекспірівського тексту в художній концепції Ігоря Костецького: компаративістський аспект // Studia methodologica. — Випуск 30. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. — С. 127—134.
  • Дмитро Дроздовський. Шекспірівські шукання в українській еміграційній літературі: імпровізація, співтворчість, абсурдність // Питання літературознавства: науковий збірник; [гол. ред. проф. О. В. Червінська]. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. — Випуск 84. — С. 222—230.
  • Барка В. Експресіоністична проза І. Костецького // Сучасність.- 1963. — № 5. — С. 40-46.
  • Качуровський І. «Принцип абсолютизації» в перекладах І. Костецького // Ігор Костецький: Збірник, присвячений 50-й річниці з дня народження письменника. — Мюнхен: На горі, 1963—1964. — С. 206—216.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Назвав би ці записи спогадами… / Андрій Мерзляков // Хроніка 2000. — Наш край. — 1993. — № 1-2 (3-4). — С. 205—214.
  • Портрет мистця замолоду / Андрій Мерзляков // Сучасність, Випуски 1-4. — Українське товариство закордонних студій, 2003. — С. 140