Пелих Ігор Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ігор Пелих)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Дмитрович Пелих
Ігор Пелих.jpg
Народився 3 лютого 1974(1974-02-03)
Flag of Ternopil.png Тернопіль
Помер 8 травня 2009(2009-05-08) (35 років)
Київ
·ДТП
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність генеральний продюсер і засновник студії «Роги і копита Продакшн»
Відомий завдяки телеведучий, тележурналіст, продюсер
Alma mater Навчально-науковий інститу́т журналі́стики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Знання мов українська
У шлюбі з Олександра Лозинська
Діти 3 (син Іван, доньки Соломія та Устина)

І́гор Дми́трович Пе́лих (3 лютого 1974, Тернопіль — 8 травня 2009, Київ) — український телеведучий, тележурналіст, шоумен, продюсер. Засновник і генеральний продюсер продакшн-студії «Роги і Копита Продакшн»[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 лютого 1974 року в Тернополі. Навчався у тернопільській середній школі № 18. Після розлучення батьків Ігор жив переважно з татом, який за певний час обзавівся новою сім'єю. Мати так само мала вже свою сім'ю. Коли Ігорю було 16 років — тато помер від хвороби.[джерело?] Після 8-го класу школи закінчив Тернопільське вище професійне училище сфери послуг та туризму[2], де вивчився на майстра з ремонту взуття, якийсь час працював на фабриці[3].

1989 — взяв участь у створенні в Тернополі молодіжного самодіяльного товариства «Вертеп»[4], потім належав до СНУМу, а згодом — до УНА-УНСО. Займався вільною боротьбою.

1993—1998 — грав на бас-гітарі у рок-групі «Nameless», був організатором у Тернополі музичного фестивалю «Нівроку».

На Тернопільській обласній державній радіокомпанії створив і вів молодіжну музичну програму «Веселий Роджер», але через конфлікт з керівництвом перейшов разом з програмою на першу в місті FM-станцію «Радіо „Тернопіль“», де працював до 1998 р.[3]

1998—1999 — ді-джей на « Радіо Столиці» (Київ).

З 1999 року — на телекомпанії «1+1», де разом з майбутньою дружиною Олександрою Лозинською (познайомилися в Інтернеті) вів програму «Не всі вдома»[5].

1999—2004 — навчався в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

З 2000 року — адміністратор сайту каналу ICTV. Згодом став ведучим телепрограм «Галопом по Європах» (туристична програма, телеканал ICTV), «На свою голову» (міський квест, телеканал ICTV), «Таксі» (інтелектуальне шоу, телеканал Сіті), «Лабіринт» та продюсером. Під час подій Помаранчевої революції 2004 року він був першим, хто повісив стрічки на каналі у знак незгоди з редакційною політикою каналу. Ось як він пояснював про свою позицію у книзі "Журналістська революція 2004. Події, люди, дискусії". Також безкоштовно брав участь у студентському страйковому концерті "Пора", через який у керівництва ICTV виникали питання до журналіста.

« Коли ж ми з Богуцьким зустрілись, то вже тоді мені було не байдуже, що в Україні робиться. Він мені сказав: "Ти обличчя каналу, не можеш сам по собі брати участь у якихось політичних розкладах". Я в деяких ситуаціях можу просто бути бультер'єром. Я це знаю. Я пояснив Богуцькому, що не виступаю проти каналу, бо знімаюсь у рекламі, де частина мого гонорару іде каналу. І це нормально, бо я розкручую канал, а канал розкручує мене. А з приводу політики, то я обличчя каналу на той момент, поки я на каналі. Коли я виходжу за межі території, на якій працюю, то далі стаю простим громадянином України. Ніяких погроз з боку Богуцького я не чув, але настрій тоді в мене був пригніченим. «

З 2005 року — засновник і генеральний продюсер студії «Роги і копита продакшн». З кінця 2008 року працював ведучим «ДСП-шоу» на радіо Europa Plus.

Батько 3-х дітей[6].

Трагічно загинув 8 травня 2009 року близько 05:00 в ДТП у Києві, на проспекті Перемоги, 82[7]. Водій авто, не дочекавшись приїзду ДАІ, зник з місця аварії. Винуватець, згодом, з'явився в міліцію сам та був засуджений на 9 років позбавлення волі та відшкодування майже в 2 млн грн.[8] Прощання відбулося в приміщенні телеканалу ICTV[9]. 10 травня 2009 року похований на Байковому кладовищі[10] (ділянка № 33).

Пам'ять[ред. | ред. код]

4 вересня 2009 року спеціальною премією від Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення був посмертно нагороджений премією «Телетріумф» за особливий внесок у розвиток українського телебачення[11].

В вересні 2009 року «Алея зірок» у Тернополі поповнилась зіркою Ігоря Пелиха[12].

У листопаді 2009 р. планувалося, що іменем Ігоря Пелиха назвуть вулицю в одному з нових кварталів його рідного міста Тернополя.[13] Однак, згодом вирішили зробити якусь більш незвичайну пам'ятку, тому встановили так звану «Живу меморіальну таблицю» у вигляді телевізора на фасаді будинку на бульварі Тараса Шевченка, 23.[11] 24 березня 2017 року депутати Тернопільської міської ради таки присвоїли ім'я Ігоря Пелиха одній з нових вулиць Тернополя в мікрорайоні «Північний»[14]

Ігор Пелих згадується у пісні «Фідель» гурту ТНМК зі словами:

Поки Міхєй живий — я дитина,
Допоки Цой живий — я дитина,
Пелих поки живий — я дитина,
Я іще малий.

У межах проєкту #ПлакатиЩобНеЗабувати була створена підбірка плакатів[15] із висловлюваннями Ігоря Пелиха та його світлинами.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Премія Телетріумф в номінації «Ведучий розважальної програми» (2003)[16]
  • Лауреат премії «Телетріумф» (найкращий ведучий розважальних програм на українському телебаченні) в 2003 році.[17]
  • Премія Телетріумф в номінації «За особистий внесок у розвиток українського телебачення премія „Телетріумф“» (2009)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ігор Пелих: «За спиною „Рогів та копит“ немає багатих „дядь“ із волохатими руками» [Архівовано 16 травня 2009 у Wayback Machine.](укр.)
  2. Томчишин, Ю. Одне з найстаріших училищ Тернополя святкує свій ювілей [Архівовано 26 вересня 2017 у Wayback Machine.] / Юлія Томчишин // Наш день. — 2014. — 16 грудня.
  3. а б Хлопець із нашого міста. Архів оригіналу за 7 червня 2013. Процитовано 21 грудня 2009. 
  4. Ігор Пелих розповідає, чому вони з дружиною віддали свого сина до Пласту. Архів оригіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 21 грудня 2009. 
  5. «Не всі вдома» проводить репетицію виборів [Архівовано 16 травня 2009 у Wayback Machine.](укр.)
  6. Дівчинка-Шуфрич любить чужі машинки. Архів оригіналу за 12 травня 2009. Процитовано 8 травня 2009. 
  7. У Києві в автокатастрофі загинув відомий тележурналіст Ігор Пелих [Архівовано 19 травня 2009 у Wayback Machine.](укр.)
  8. Винуватець аварії, в якій загинув журналіст Ігор Пелих, отримав 9 років. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2015. Процитовано 24 вересня 2020. 
  9. Прощання з Ігорем Пелихом відбудеться 10 травня [Архівовано 13 лютого 2013 у Wayback Machine.](укр.)
  10. Ігоря Пелиха провели в останню путь [Архівовано 2009-05-15 у Wayback Machine.](укр.)
  11. а б Галопом по життю [Архівовано 20 червня 2014 у Wayback Machine.]. Вшанування. 5-і роковини смерті.
  12. Поповнення на Алеї зірок у Тернополі: диригент, спортсмен і «класний чувак». Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. 
  13. Рішення Тернопільської міської ради від 27.11.2009 р. № 5/30/4.
  14. Рішення Тернопільської міської ради від 24.03.2017 р. № 7/14/64
  15. #ПлакатиЩобНеЗабувати - Пелих. site.org.ua (амер.). Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021. 
  16. 2003. Премія «Телетріумф» (укр.). Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 25 травня 2021. 
  17. 19 Ведучий розважальної програми. Архів оригіналу за 27 вересня 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]