Ідея абсолютної заповідності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ідея абсолютної заповідності — еколого-філософська концепція охорони дикої природи (як самих природних об'єктів, так і спонтанних екологічних процесів, що відбуваються в них) шляхом створення спеціальних територіальних утворень (природних заповідників) і введення в них суворого природоохоронного режиму.

Історія формування концепції[ред.ред. код]

Творці концепції[ред.ред. код]

Концепція розроблена відомим російським ученим, професором зоології Московського університету і одним із засновників російського заповідної справи Г. О. Кожевніковим на початку XX століття.

Пізніше ця розробка була суттєво доповнена відомими радянськими природоохоронцями М. Ф. Реймерсом[1], О. М. Краснітським[2][3], Ф. Р. Штільмарком[4], С. О. Диренковим[5] та американськими екологами та філософами Д. Форменом, Х. Ролстоном Третім, Д. Тернером, Д. Вестом[6], Т. Бірчем[7], Г. Снайдером.

Складові режиму суворої охорони[ред.ред. код]

Згідно з Г. А. Кожевніковим, суворий режим заповідника повинен забезпечуватися за рахунок:

  1. Досить великої площі дикої природи.
  2. Наявність навколо заповідника особливої охоронної зони.
  3. Сувора охорони від людей, заборона їх проїзду і проходу.
  4. Заборона господарського використання дикої природи заповідника.
  5. Недоторканий режим, який встановлюється назавжди.
  6. Заборона будь-якого прямого і безпосереднього втручання в хід природних явищ і процесів. Г. О. Кожевников писав з цього поводу: «Будь-які заходи, що порушують природні умови боротьби за існування тут неприпустимі (…). Не треба нічого усувати, нічого додавати, нічого покращувати. Потрібно надати природу самій собі і спостерігати результати».[8].

Створення заповідників, за Г. О. Кожевніковим, мало дві мети — захист права дикої природи на існування і свободу та проведення в заповідниках довготривалих моніторингових наукових досліджень.

У 1919 р. теоретичні пропозиції Г. О. Кожевнікова були реалізовані на практиці в Українській, Російській і Білоруській радянських республіках у вигляді створення принципово нової у світі категорії природних територій, що охороняються, — природних заповідників.

На думку одного із співавторів ідеї абсолютної заповідності, радянського ботаніка, д.б.н. С. О. Диренкова «абсолютний заповідний режим не повинен виключати дію яких-небудь природних стихій, наприклад пожеж в тайзі»[5]. Погляди радянських екологів підтримує американський екофілософ Д. Тернер. Він виступає категорично проти якого-небудь втручання в заповідну природу під виглядом різних «регуляційних» заходів: «Якщо втручання почалося, воно ніколи не закінчується, воно розвивається по спіралі у все більше і більше людське вторгнення, роблячи дику пироду усе більш оцінюваною, керованою, регульованою і контрольованою. Тобто прирученою. Шматочок за шматочком, рішення за рішенням, тварина за твариною, пожежа за пожежею — мы зменшили дикість нашої дикої природи»[9].

Сучасні підходи до регуляції[ред.ред. код]

Автори і послідовники ідеї абсолютної заповідності вважають, що майже усі сучасні заходи регуляцій, що проводяться в заповідниках, — це господарське використання території заповідника, узяте з практики лісового, рибного, мисливського або пасовищного господарства.

Регуляційні заходи — це «виправлення» одних порушень іншими порушеннями, "ремонт машини за допомогою кувалди". Тому сінокосіння, рубки лісу, прибирання вітролому, боротьба з комахами-«шкідниками», відновлення корінних видів лісу, гасіння природних пожеж, відстріл Вовків і інших хижаків, розчищення буреломів, вітровалів, горільників, будь-яка біотехнія, зимові підгодівлі, диференційоване заступництво окремим видам тварин і рослин, боротьба з гельмінтозами диких копитних, оптимізація гідрологічного режиму, штучні паводки, створення штучних лісових полян, ставків, водопоїв, зацілінювання, реакліматизація і подібний регуляційні заходи, згідно з ідеєю абсолютної заповідності, повинні бути заборонені у заповідниках.

АЗС[ред.ред. код]

На сьогодні в усіх природних заповідниках України (наприклад, "Стрільцівський степ", "Хомутовський степ" та ін.) створені і знаходяться під постійним моніторингом "ділянки АЗС", тобто ділянки абсолютно-заповідного степу.

ідеї абсолютної заповідності та законодавство України[ред.ред. код]

Концепція АЗ має окремі віддзеркалення у природоохоронному законодавстві України. Стаття 16 закону «Про природно-заповідний фонд України» дозволяє проводити в заповідниках відновні роботи — відновлення гідрологічного режиму, відновлення рослинних угруповань, різних видів рослин і тварин. В результаті в заповідниках широко проводяться рубки лісу, а в степових заповідниках — косовиці (див. далі). Так, в Поліському заповіднику ліміти на рубку лісу склали в 2012 р. 10224 м3, в Медоборах — 3955 м3, в Рівненському — 8023 м3 деревини.[джерело не вказане 1603 дні] Ліміти на сінокосіння в заповіднику Єланецький степ в 2012 р. склали 187 га, в Луганському — 226 га, в Українському степовому — 147 га.[джерело не вказане 1603 дні] По суті, в цих заповідниках йде господарська діяльність.

  • Наприклад, при вивченні динаміки чисельності та біотопної диференціації гризунів у заповідниках науковцями визнається окремий варіант місцезнаходжень - "косимий степ" [10][11], і такий тип місцезнаходжень став типовим для описів території та всіх Планів організації території заповідників степової зони.
  • При аналізі проблем збереження степу в заповідниках (на прикладі Стрільцівського степу) Л. П. Боровик та Є. М. Боровик [12] відмічають: "до 1953 г. территория продолжала использоваться как пастбище, в 1956 г. выделен участок абсолютно заповедной степи (27 га), на остальной площади введен режим периодического сенокошения - все участки выкашивались раз в три года. В 1976 г. выделен второй абсолютно-заповедный участок, площадь периодически косимой степи составила 441 га, абсолютно заповедной степи - 81 га.". і далі: "Первоначально для всех участков косимой степи был предусмотрен режим трехлетней сенокосной ротации, по периметру заповедника выкашивалась противопожарная полоса. Только в 1971-1972 гг. на территории заповедника была заложена квартальная сеть, что позволило упорядочить систему сенокошения. В 1970-80-е гг. большинство дерновиннозлаковых участков, в том числе с участием степных кустарников, выкашивались через год, более мезофитные участки с корневищно-злаковыми лугово-степными сообществами выкашивались ежегодно. Именно на этот момент стало заметно, что нагрузки на косимые сообщества недостаточны и не позволяют сдерживать сукцессионные процессы. По данным Летописи природы, площади ежегодно косимых участков составляли в разные годы от 135 до 180 га. ... С конца 1980-х гг. начинается новый период в истории заповедника, связанный с большими трудностями в проведении режимного сенокошения вследствие экономических причин - распада колхозной системы, общего снижения поголовья скота, снижения спроса на сено, высокой стоимости сеноуборочных работ. Сенокошение стало проводиться по договорам частными лицами. Участки со сложным микрорельефом (многочисленные сурчины) и зарослями кустарников оказались малопривлекательны в качестве сенокосов. К середине 1990-х гг. площадь периодически косимой степи уменьшилась до 290 га, что соответствовало площади степных участков с низким участием кустарников.". і нарешті: "Нам хотелось бы выразить уверенность, что Луганскому заповеднику удастся в ближайшее время организовать проведение режимного сенокошения.". Подібні дані наводяться і в інших наукових публікаціях [13].

Закон України «Про мисливське господарство і полювання», ст. 32, дозволяє проводити в заповідниках селекційний відстріл (хоча про яку «селекцію» там взагалі може йтися?). Під виглядом селекційного відстрілу у ряді заповідників України ведеться справжнє полювання [джерело не вказане 1603 дні], яке заборонене в заповідниках чинним законодавством. Так, згідно затверджених Міністерством екології і природних ресурсів України лімітів, в 2012 р. в Кримському заповіднику мало бути відстрілено 45 благородних оленів, 26 кабанів, 1 козуля і 7 європейських муфлонів.[джерело не вказане 1603 дні]

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» в заповідниках може відбуватися відстріл так званих «шкідливих» тварин — вовків, лисиць, сойок, сорок, граків і сірих ворон. В результаті в Поліському заповіднику в 1990-х рр. щорічно офіційно відстрілювалися 2 вовки[джерело не вказане 1603 дні], а в Кримському заповіднику відстрілювали лисиць і сірих ворон[джерело не вказане 1603 дні], що є грубим втручанням в заповідну екосистему[джерело не вказане 1603 дні].

Не відповідає концепції абсолютної заповідності і ряд постанов Кабінету Міністрів України. Так, Постанова Кабінету Міністрів України № 724 від 12 травня 2007 р. «Про затвердження Правив поліпшення якісного складу лісів» дозволяє проводити в заповідниках різні рубки формування і відновлення лісів. Постанова Кабінету Міністрів України № 555 від 27 липня 1995 р. «Про затвердження Санітарних правил в лісах України» дозволяє проводити в заповідниках різні види санітарних рубок, очищати ліс від захламованості, знищувати різних шкідників тощо

Усе це дозволяє заповідникам, що в першу чергу, знаходяться у віданні Державного агентства лісового господарства України — Ялтинському гірсько-лісовому, Медобори, Поліському, Рівненському вести небувалі темпи комерційної лісозаготівлі.[джерело не вказане 1603 дні]

Література[ред.ред. код]

Порядок наведення джерел - абетковий.

  • Борейко В. Е. Современная идея дикой природы. — К.: КЭКЦ, 2003. — 208 с.
  • Борейко В. Е. Философы дикой природы и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2004. — 160 с.
  • Борейко В. Е. Этика и менеджмент заповедного дела. — К.: КЭКЦ, 2005. — 328 с.
  • Вайнер (Уинер) Д. Экология в Советской России. Архипелаг свободы: заповедники и охрана природы. — М.: Прогресс, 1991. — 397 с.
  • Дежкин В. В., Лихацкий Ю. П. Легенды и были Усманского бора. — М.: НИА-Природа, 2005. — 294 с.
  • Евдокимов Е. В., Шаповалов А. В. Детерминированный хаос как фактор биологической эволюции, 2005. — www.elib.org.ua
  • Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // Екол. законодавство України. — Харків: Екоправо-Харків, 1998. — С. 207–231.
  • Зыков К. Д., Реймерс Н. Ф., Филонов К. П. Эталонное и биосферное значение заповедников, принципы организации их системы // Эталон. участки таежной природы. — Иркутск: Сибирское отд. АН СССР, 1973. — С. 50-54.
  • Кожевников Г. А. Вопрос об охране природы на Естественно-историческом совещании Центрально-Промышленной области // Этико-эстет. подход в охране дикой природы и заповед. деле / Сост. В. Е. Борейко, изд. 2-е дополн. — К.: КЭКЦ, 1999. — С. 84-85.
  • Кожевников Г. А. Как вести научную работу в заповедниках // Охрана природы. — 1928. — № 1. — С. 12-19.
  • Кожевников Г. А. О заповедных участках // Тр. 2-го Всерос. Съезда охотников в Москве. — М., 1911. — С. 371–378.
  • Кожевников Г. А. О необходимости устройства заповедных участков для охраны русской природы // Охота и охрана природы. — Ч. 1. — М.: ЦНИЛ Главохоты РСФСР, 1992. — С. 135–147.
  • Кожевников Г. А. Охрана природы в разных странах в связи с вопросом о постановке этого дела в России // Этико-эстет. подход в охране дикой природы и заповед. деле / Сост. В. Борейко. — К.: КЭКЦ, 1999. — С. 243–255.
  • Краснитский А. М., Дыренков С. А. Сравнительная оценка луговых и степных экосистем, формирующихся при косимом и некосимом режиме заповедной охраны // Бюлл. МОИП, отд. биол. — 1982. — В. 4. — С. 102–110.
  • Кратчфилд Д., Фармер Д. и др. Хаос // В мире науки. — 1987. — № 2. — С. 16-28.
  • Нухимовская Ю. Д. Синантропный элемент во флорах заповедников СССР // Итоги и перспективы заповедного дела в СССР. — М.: Наука, 1986. — С. 153–172.
  • Поттер В. Р. Биоэтика. Мост в будущее. — К., 2002. — 215 с.
  • Соловьев Д. К. Типы организаций, способствующих охране природы // Охота и охрана природы. / сост. Ф. Р. Штильмарк. — М.: ЦНИЛ Главохоты РСФСР, 1992. — С. 76-111.
  • Сыроечковский Е. Е. мл. Природоохранная орнитология и ее будущее в России (на примере гусеобразных птиц) // Гусеообразные птицы Сев. Европы. Тез. Докл. 3-го Междунар. симпоз. — Спб., 2005. — С. 253–256.
  • Тхоржевский С. Александр Иванович Герцен сегодня // Звезда. — 2007. — № 1. — С. 158–160.
  • Уинер Д. Подводные камни концепции эталона: маленький заповедник поднимает большие вопросы. // Степ. бюлл. — 2001. — № 10. — С. 2-6.
  • Штильмарк Ф. Р. Отчет о прожитом. — М.: Логата, 2006. — 528 с.
  • Штильмарк Ф. Р. Таинство заповедания (к обсуждению идеологии заповедного дела) // Гуманитар. Экол. журн. 1999. — В. 1. — С. 35-46.
  • Schaffer W.M., Kot M. Do strange attractors govern ecological systems? // Bio Science. — 1985. — V. 35. — Р. 342–350.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

  • Борейко В. Е. Идея абсолютной заповедности в трудах американских экофилософов [1]
  • Штильмарк Ф. Р. Идея абсолютной заповедности [2]
  • Тернер Дж. Дикость и дикая природа [3]
  • Борейко В. Е. Заповедники, заповедность и живородящий хаос [4]
  • Материалы первых научно-практических чтений по заповедному делу памяти Ф. Р. Штильмарка [5]
  • Компания Киевского эколого-культурного центра по абсолютной заповедности [6]

Біосферні заповідники України[ред.ред. код]

Деякі природні заповідники України[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Реймерс Ф. Р., Штильмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. — М.: Мысль, 1978. — 295 с.
  2. Краснитский А. М. Основные задачи специализации заповедного дела // Растит. мир охран. территорий. — Рига: Зинатне, 1978. — С. 29-33.
  3. Краснитский А. М., Дыренков С. А. О необходимости разделения двух функций заповедных территорий // Тез. Докл. VI Делегат. съезда ВБО. — Л., Наука, 1978. — С. 20.
  4. Штильмарк Ф. Р. Идея абсолютной заповедности. — К.-М.: КЭКЦ — ЦОДП, 2005. — 116 с.
  5. а б Дыренков С. А. О принципах жесткой резервации территорий // Ботан. журн. — 1986. — Т. 71, № 3. — С. 392–394.
  6. Vest J. Wild-of-the Land; wilderness among primal indo-europeans // Environmental review. — 1985. — № 9. — Р. 323–329.
  7. Бирч Т. Заповедники как тюрьмы // Гуманитарный экол. журн. — 2002. — № 4, спецвыпуск. — С. 120–123.
  8. Кожевников Г. А. О необходимости устройства заповедных участков для охраны русской природы // Тр. Всерос. юбил. аклиматизац. съезда 1908 г. в Москве. — Москва, 1909. — Вып. 1.
  9. Тернер Дж. Дикость и дикая природа. — К.: КЭКЦ, 2003. — 72 с.
  10. Загороднюк І., Кондратенко О. Біотопна диференціація видів як основа підтримання високого рівня видового різноманіття фауни // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2002. — № 30. — С. 106–118.
  11. Загороднюк І. Аловиди гризунів групи Sicista «betulina»: просторові взаємини з огляду на концепцію лімітувальної схожості // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Біологія. Екологія». — 2007. — Випуск 15 (том 1). — С. 45–53.
  12. Боровик Л. П., Боровик Е. Н. Проблема режима сохранения степи в заповедниках: пример Стрельцовской степи // Степной бюллетень. - 2006. - № 20
  13. Боровик Л. П. Природні та антропогенні фактори демутації перелогів на території Стрільцівського степу (відділення Луганського природного заповідника) // Чорноморський ботанічний журнал – том 4, №1 (2008). - С. 98-106.