Ідолопоклонство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єгипетський ідол бога Гора у формі сокола

Ідолопокло́нство (ідолові́рство, ідолопокло́нництво) — поклоніння ідолу або фізичному об'єкту та віра в те, що цей об'єкт є втіленням бога. У всіх авраамічних релігіях ідолопоклонство суворо заборонене, хоча думки щодо того, що являє собою ідолопоклонство, різняться як усередині них, так і поміж ними. У деяких інших релігіях використання ідолів є прийнятним. Часто предметом серйозних розбіжностей є те, які саме об'єкти, о́брази та ідеї є об'єктами ідолопоклонства.

Поведінка, яка вважається ідолопоклонством або потенційним ідолопоклонством, може включати в себе створення будь-якого типу зображення божества або діячів релігійного значення (таких як пророків, святих чи духівників), створення образів будь-якої людини або тварини, а також використання релігійних або світських символів.

Крім того, християнські богослови — послідовники святого Павла, розширили поняття, включивши до нього надання невиправданого значення іншим аспектам релігії, або нерелігійним аспектам життя в цілому, без участі зображень конкретно. Наприклад, Катехизм Католицької Церкви говорить: «Ідолопоклонство з'являється завжди, коли людина вшановує і прославляє створіння замість Бога, чи то йдеться про богів, демонів (наприклад, сатанізм), чи про владу, задоволення, раси, предків, державу, гроші тощо»[1]. У деяких ультра-консервативних ісламських суспільствах з законами шаріату, ідолопоклонникам може загрожувати смертна кара[2].

Запобігання використання зображень з релігійних мотивів має назву аніконізм. Руйнування релігійних образів в культурі називається іконоборством, з яким пов'язані багато визначних епізодів історії.

Цитати з Біблії[ред. | ред. код]

  • «Почитання ж кумирів безіменних — початок, причина й кінець усьому лиху. Вони бо або з радости шаліють, або пророцтва видають брехливі, або живуть у кривді, або скоро присягають криво. Бо, здавшися на бовванів бездушних, не бояться, що за ложну клятву їх поб'є лихо. За обидвоє спіткає їх кара справедлива: за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано, і за те, що, знехтувавши святість, підступно кривоприсягали[3] (Пр. 14:27-30).
  • «Поган божища — срібло й золото, діло рук людських: уста мають — і не говорять, очі мають — і не бачать, вуха мають — і не чують; навіть і подиху нема в їхньому роті. Ті, що їх виробляють, хай самі, як вони, стануть, усі, що на них покладаються.» (Пс. 134:15-18).
  • «Бо Господь великий і вельми достойний слави, страшний над усіма богами. Бо всі боги поган — кумири, Господь же створив небо.» (Пс. 95:5-7).
  • «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене.» (2 М. 20:4-5).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Катехизм Католицької Церкви. www.catechismus.org.ua. 22.04.2001. 
  2. Золлнер, Барбара Г. Е. (2008). Брати-мусульмани: Хасан Аль-Худайбі й ідеологія (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-07767-0. 
  3. Тут і далі — в перекладі Івана Хоменка