Ідіотія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ідіоті́я[1] (від грец. ἰδιωτεία (idioteia) — «невігластво»[2]) — найсильніший ступінь розумової відсталості, що характеризується майже повною відсутністю мови і мислення.

У повсякденній мові ідіот — лайлива назва людини, дурень, недоумкувата людина[3].

Ознаки[ред. | ред. код]

Рівень IQ нижче 20. Люди, які страждають ідіотією, не можуть ходити, у них порушена будова внутрішніх органів. Їм недоступна осмислена діяльність. Мова не розвивається. Люди з ідіотією вимовляють лише окремі нечленороздільні звуки і слова, часто не розуміють мови довколишніх, не відрізняють родичів від сторонніх. Вони не здатні до самостійного життя: не володіють елементарними навичками самообслуговування, не можуть самостійно їсти, іноді навіть не пережовують їжу, неохайні, потребують постійного догляду і нагляду. Мислення не розвивається, реакція на довкілля різко знижена. Емоційне життя вичерпується примітивними реакціями задоволення і невдоволення. В одних переважають спалахи невмотивованого гніву, в інших — млявість і байдужість до всього навколишнього. Діти з ідіотією не піддаються навчанню і традиційно перебувають (за згодою батьків) у спеціальних установах (дитячих будинках для глибоко розумово відсталих).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 12.
  2. Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 262.
  3. ІДІОТ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]