Ізборники Святослава
Ізбо́рники 1073 і 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської й давньоруської мови на теренах України. В Ізборниках зафіксовані типові риси української мови[1][2], які стали нормою української літературної мови[3]. Післямови дяка Івана до Ізборників є пам'ятками української мови[4].
Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики, а також медицини; стверджується користь знань і читання книжок.[5]
У збірнику містяться статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо.
Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника (Збірник царя Симеона, Симеонів збірник[bg]), що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона І Великого (див. «Pax Simeonica»), який у середині свого правління замінив свій титул «князь» на «цар» (імператор, басилевс). У переписуванні збірника брали участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван.
Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст оздоблено кольоровими заставками — фронтиспісами і малюнками на берегах. Зустрічаються знаки зодіаку: стрілець, діва, рак, козоріг тощо.[6]
Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Тексти містять настанови християнського життя, звернені як до світських осіб, так і до духовенства. Більшість повчань подано в афористичній формі, деякі з них ритмізовані.
Зберігається пам'ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 році.
Попри те, що Ізборник переписано з болгарського оригіналу, кількість церковнослов'янізмів і старослов'янізмів у мові документа незначна. Це одна з пам'яток, що демонструють велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, як-от повноголосся, закінчення -ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «ѣ» з «и», з одного боку (що свідчить про звучання «ѣ» як «і»), та «и» з «ы», з другого боку; це засвідчує, що в добу написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и».
Є багато слів, характерних саме для українського лексикону, наприклад: напослѣдъкъ, нашьскы, обрыдаıжть, подоба, прикладъ, принада, принадивь та подібні. Про засвоєння тодішньою українською мовою грецьких і латинських власних імен промовляють такі написання, як Иллıа, Никола, Петро, Пауло[7].
Ізборник 1076 року — невеликого формату, містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що ввійшли в Ізборник, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки взято з попередніх київських перекладів, зокрема з Ізборника 1073 року.[6]
Переписав книгу «грішний Іоанн», про що свідчить його приписка (він також вказав рік написання). Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, що прагнув полегшити читачам розуміння філософських понять. Беручи до уваги його роботу над спрощенням стилістики й підбір текстів, Ізборник 1076 року вважають пам'яткою східнослов'янської редакції. Лексика збірки насичена східнослов'янізмами.[6]
У збірнику 1076 р. ще більше східнослов'янських, зокрема українських мовних рис.[7]
- О. М. Дзюба. Ізборник 1073 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 420. — ISBN 966-00-0610-1.
- О. М. Дзюба. Ізборник 1076 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // там само, с. 421
- Збірник Святослава 1073 року / Збірник Святослава 1076 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 59—72. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
- Із київського Ізборника вел. кн. Святослава 1073 року / Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в. — К., 1922. — С. 142—146.
- З Ізборника великого князя київського Святослава з 1073 року / Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.). 1932. — С. 73–75.
- Із київського Ізборника 1076 року / Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в. — К., 1922. — С. 147—148.
- Із київського Ізборника з 1076 р. / Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.). 1932. — С. 83–85.
- Збірник Святослава 1073 року / Збірник Святослава 1076 року; Знімки за № 99–109 // Староцерковнослов'янська мова української редакції / Огієнко Іван. Історія церковнослов'янської мови: Найважніщі пам'ятки церковнослов'янської мови. Пам'ятки старослов'янські Х—XI віків. Том 5. — Варшава: Друкарня Синодальна, 1929. — С. 112—132.
- Два Изборники Святослава / Огоновський О. М. Хрестоматія староруська для висших кляс гимназіяльних. — Львів: Накладом фонду краєвого, 1881. — С. 27—33.
- Ізборники 1073 і 1076 // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко, І. І. Слинько. Історична граматика української мови. Підручник. — К.: Вища школа, 1980. — 320 с.
- ↑ Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- ↑ Передрієнко В. А. Рукописи староукраїнські // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- ↑ ДОДАТОК 1. Мовні риси, засвідчені в писемних пам'ятках, які стали нормою української літературної мови // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, Йоанна Ґетка[pl]. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 239—247. — ISBN 978-83-235-6701-1
- ↑ В. В. Німчук. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- ↑ Чому з’явилися Ізборники Святослава - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 23 серпня 2024.
- ↑ а б в 9.4. Писемність. Освіта (С. О. Висоцький) // Історія української культури. — Київ, 2001. — Том 1. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 24 червня 2013.
- ↑ а б Русанівський В. М. Давньокиївська літературна мова [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. — ISBN 966-505-041-9.
- Ізборник Святослава 1073 року на сайті Інтернет-архів.
- Ізборник 1073, Ізборник 1076, Ізборники // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 406.
- ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1073 р. та ІЗБОРНИК 1076 р. [Архівовано 12 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Изборник великого князя Святослава Ярославовича 1073 года [Архівовано 15 квітня 2014 у Wayback Machine.]. — Петербург, 1880.
- Изборник 1073 года [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Изборник Святослава [Архівовано 22 серпня 2014 у Wayback Machine.]