Ізмаїл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ізмаїл
Izmail coat of arms, current.png Flag of Izmail.jpg
Герб Ізмаїла Штандарт Ізмаїла
Собор Покрови Богородиці
Собор Покрови Богородиці
Ізмаїл
Ізмаїл на мапі України
Ізмаїл на мапі України
Ізмаїл
Ізмаїл на мапі Одеської області.
Ізмаїл на мапі Одеської області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Район/міськрада Ізмаїльська міська рада
Код КОАТУУ 5110600000
Засноване Відоме з 9-10 ст.
Статус міста з 1830 року
Населення 72 471 (01.01.2015)[1]
Площа 53,6 км²
Густота населення 1352 осіб/км²
Поштові індекси 68600—633
Телефонний код +380-4841
Координати 45°21′04″ пн. ш. 28°50′47″ сх. д. / 45.35111° пн. ш. 28.84639° сх. д. / 45.35111; 28.84639Координати: 45°21′04″ пн. ш. 28°50′47″ сх. д. / 45.35111° пн. ш. 28.84639° сх. д. / 45.35111; 28.84639
Висота над рівнем моря 28 м
Водойма Дунай
Відстань
Найближча залізнична станція Ізмаїл
До обл./респ. центру
 - залізницею 280 км
 - автошляхами 240 км
До Києва
 - автошляхами 697 км
Міська влада
Адреса 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62
Веб-сторінка Ізмаїльська міськрада
Міський голова Абрамченко Андрій В'ячеславович

Ізмаї́л (у 1812–1856 роках — Тучко́в) — місто обласного підпорядкування в Одеській області, адміністративний центр Ізмаїльського району (до складу району не входить). Відстань до облцентру становить понад 200 км і проходить автошляхом E87.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Розташований на півдні області, на лівому березі річки Дунай (простягнувся на 13 кілометрів уздовж Кілійського гирла), 80 кілометрів від берега Чорного моря. Протяжність з півночі на південь — 7,3 км., із заходу на схід — 6,2 км.[2] У місті діє пункт контролю на кордоні з Румунією ІзмаїлПлаур.

Ізмаїл лежить у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 28 метрів, а найменша — 12 метрів над рівнем моря (берег Дунаю). Всупереч великій кількості природних водойм навколо Ізмаїла основним джерелом водопостачання тут є артезіанські свердловини.[2]

Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі.

Клімат[ред.ред. код]

Ізмаїл знаходиться у південній зоні помірного клімату: спекотне, посушливе літо та тепла зима. Період активної вегетації тут припадає на період з 15 квітня по 20 жовтня[2]. Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 22,6 °C (72,7 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -1,5 °С (29,3 °F).

Клімат Ізмаїла
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 17,1 23 27,6 31,2 38,7 37,8 40,1 38,8 35,9 32,2 25,5 19,9 40,1
Середній максимум, °C 2,3 4,1 9 16,1 22,3 26 28,5 28,2 23,5 17 10,1 4,4 16
Середня температура, °C −1,5 −0,1 4,1 10,6 16,6 20,4 22,6 21,9 17,1 11,2 5,9 0,8 11,1
Середній мінімум, °C −4,8 −3,6 0 5,5 10,9 14,6 16,5 15,7 11,4 6,3 2,2 −2,4 6,1
Абсолютний мінімум, °C −25,4 −24,1 −19 −10,6 0 5,6 9,1 3,6 −3,3 −8,9 −17,6 −20,8 −25,4
Норма опадів, мм 31.2 33.4 28.7 35.3 45.2 57.5 48.8 37.9 39 27.9 37.8 35.9 458.8
Кількість сонячних годин 55,8 109,2 179,8 225 300,7 354 328,6 310 219 155 60 86,8 2383,9
Кількість дощових днів 13,8 10,8 9 8,5 7 6,3 3,9 2,8 8,8 7,5 11 12,1 101,5
Джерело: Weatherbase

Історія[ред.ред. код]

Відомий з 9-10 століття у складі Київської Русі, пізніше — до Галицько-Волинського князівства. З XIV сторіччі під назвою Сміл знаходився в складі Молдовського князівства. З XVI ст. відбувались неодноразові походи козаків, загонів подільських магнатів під Ізмаїл, Очаків. Найбільш відомим став морський похід 1609 козаків Петра Сагайдачного, які здобули Ізмаїл, Кілію, Білгород.

У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл (тоді він був відомий вже під такою назвою) був важливою турецькою фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. Однак, перший час Росія не мала претензій на Ізмаїл, і двічі після виграних Росією воєн місто поверталося Туреччині. Зокрема, під час війни 1768–1774 рр. 5 серпня (26 липня за старим стилем) 1770 російські війська під командуванням Н. В. Рєпніна взяли фортецю Ізмаїл. Однак після закінчення війни в 1774 році згідно з умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору фортеця була повернена Туреччині. 1789 року Рєпнін знову намагався взяти місто, але штурм закінчився невдачею. 11 (22) грудня 1790 посилену фортецю, що вважалася до того моменту неприступною, штурмом взяв Олександр Суворов. Проте 1791 року за Ясським договором, що ознаменував закінчення чергової війни, місто знову повернули Порті. До складу Російської імперії ненадовго потрапив після перемоги тієї у війні 1806–1812 рр.

Після поразки Росії у Кримській війні місто разом з навколишніми територіями опинилося у складі Молдови (котру проголосили автономією в рамках Османської імперії).

З 1878 року — знову у складі Російської імперії. У 19181940 роках — під румунською юрисдикцією (з 1925 до 1938 року — центр однойменного повіту (жудця)). Влітку 1940 року, як і передбачав додаток до підписанного Пакту Молотова — Ріббентропа, місто разом із околицями у ході Бессарабсько-буковинського походу зайняли радянські війська (201-а ПДБр). Тоді ж було створено Аккерманську (згодом — Ізмаїльська) область УРСР, адміністративним центром якої з 7 грудня 1940 став Ізмаїл.

8 липня 1941 року група радянських кораблів (частина так званого «Дунайського десанту») проривається до міста при відступі від Кілія-Веке, але менш ніж за два тижні полишає позиції. З 19 липня 1941 до 25 серпня 1944 територія Ізмаїльської області перебувала під владою Румунії в складі Губернаторства Бессарабія. Від німецько-румунських військ населений пункт було звільнено 26 серпня 1944 після вдалого завершення Кишинівсько-Ізмаїльської наступальної операції. Відтоді і до 15 лютого 1954 місто знову стає обласним центром.

Після об'єднання Ізмаїльської та Одеської областей Ізмаїл став районним центром УРСР, з 1991 — незалежної України.

Назва[ред.ред. код]

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас[4]. Потім там виникло поселення «Сміл». За деякими даними ще у 360 році римський картограф Касторій позначив Сміл на своїй карті[5]. Також фіксують варіант назви «Сініл» — так у Середньовіччі називали поселення генуезькі купці. Після створення та експансії Османської імперії у XVI ст. цю територію захопили турки і на цьому місці виникла фортеця, яку назвали «Ішмаел» (Ізмаїл). Деякі дослідники вважають, що таким чином турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл». Після відступу турків у 1812 р. Ізмаїл отримав статус міста і назву Тучков на честь коменданта фортець Бессарабії генерал-майора Сергія Тучкова[ru]. Назву Ізмаїл місту повернули у 40-х рр. XIX сторіччя[6].

Адміністрація[ред.ред. код]

До складу міської ради входять 50 депутатів, котрих раз на 5 років обирають мешканці міста. З 2010 року в міській раді представлені 7[7] політичних сил: Партія регіонів, партія «Сильна Україна», Комуністична партія України, партія «Руський блок», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», партія «Фронт Змін», Партія промисловців і підприємців України.

Населення[ред.ред. код]

У 1810-1811рр. генералом Тучковим при фортеці був заснований посад, населений переважно болгарами. До кінця 1813 тут налічувалося 6000 жителів, а 1817 року кількість населення зросла до 9000.

У 1892 році у місті мешкало 31171 осіб (17461 чоловіків і 13710 жінок).

У 1918-1940рр. через безробіття, голод, хвороби та щорічне зростання смертності населення в Ізмаїлі різко скоротилося з майже 45 тисяч жителів до 26 тисяч станом на 1938 рік. З міста емігрувало до СРСР та інших країн 13% жителів.

На рубежі 1983-84 рр в Ізмаїлі проживало 87 тис.осіб (30 національностей). У 1990 р чисельність населення становила 94,1 тис.жителів.

Населення міста — 84,8 тис. чоловік (перепис 2001 року). Національний склад: росіяни — 43,7 %, українці — 38 %, болгари — 10 % і молдовани — 4,3 %.

У 2012 році населення становило 73 тис. мешканців[8].

Економіка та промисловість[ред.ред. код]

У місті розташований головний офіс Українського Дунайського пароплавства (засноване 1944 року) і морський порт. Ізмаїл — найбільший український порт на Дунаї, який складається із трьох вантажних районів та одного пасажирського.

Також у місті базується державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях», котре брало участь у таких державних проектах, як будівництво глибоководного судноплавного каналу «Дунай-Чорне море», розширенні підхідного каналу Дніпро-Бузького морського торгового порту тощо.

Ізмаїльський судноремонтний завод свою офіційну історію веде з 15 липня 1947, хоча судноремонтні майстерні міста були перейменовані лише у 1954. 2009 року підприємство було приватизоване і розділене на дві частини: ВАТ «Ізмаїльський річковий порт «ДУНАЙСУДНОСЕРВІС» та ТОВ «Судноремонтне підприємство «ДУНАЙСУДНОСЕРВІС». На сьогодні про діяльність заводу за профілем відомо небагато.

Завод ТОВ «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма» Істр" виробляє оцинкований посуд, металічні вироби будівельного призначення та інші товари народного споживання з 1955.

З 1964 у місті працює целюлозно-картонний комбінат.

Ізмаїльський олійноекстракційний завод (заснований 2003 року), що використовує цехи колишнього гіганта оборонної промисловості — заводу «Еталон», спеціалізується на переробці олійних культур, а також оптовій торгівлі продуктами такої переробки.

Окрім цього, наявна харчова промисловість, зокрема, виловлювання риби та виноробство.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

У 1996 році був підписаний договір про співпрацю та взаємодію між містами Добрич та Ізмаїл. У 2001 році договір був продовжений.

Транспорт[ред.ред. код]

Місто має свій аеропорт (з 2010 року законсервовано на невизначений термін) та є кінцевим пунктом 90-кілометрової залізничної неелектрифікованої гілки Арциз — Ізмаїл Одеської залізниці. У місті розташований залізничний вокзал та станція. Курсує пасажирський потяг сполученням Одеса-Ізмаїл з причіпним вагоном до ст. Березине.

Дістатися до Одеси та інших міст України суходолом можливо лише транзитом через Молдову. Відстань до областного центру автошляхом E87 через автомобільний міст у Маяках становить 239 км, через комбінований міст понад гирлом Дністра у Затоці, використовуючи Р70 — 260 км.

Автодороги М15, Т 1607, Т 1631 зв'язують місто з іншими населеними пунктами півдня області.

У місті діють близько 25 маршрутів автобусів і таксі. Є приміське автобусне сполучення. З 19 лютого 2015 року вартість проїзду у маршрутних таксі міста складає 4 гривні[9].

Ізмаїл не має електротранспорту. За радянських часів були плани запустити тролейбусну лінію у випадку, якщо населення міста перевищить 100 тисяч осіб.

Географічне розташування між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем регіону в цілому та міста зокрема сильно ускладнює транпортну комунікацію з рештою країни.

Культура[ред.ред. код]

У місті є музей О. В. Суворова, розташований в центрі міста і відділ музею — Діорама «Штурм фортеці Ізмаїл», що розташований в Малій мечеті на території Фортеця. Музей був закритий на ремонт з 2004 по 2009 рік. Знову відчинений для відвідувачів у 2009 році.

Також є картинна галерея та краєзнавчий музей. Працює «Спілка художників Ізмаїла».

У будівлі Управління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» працює музей історії пароплавства і Дунайського судноплавства.

Заклади освіти:

  • Ізмаїльський державний гуманітарний університет
  • Ізмаїльський технікум економіки і права
  • Ізмаїльський технікум механізації та електрифікації сільського господарства
  • Ізмаїльський політехнічний ліцей
  • Ізмаїльське вище професійне училище № 9
  • Ізмаїльське ПТУ № 7
  • Ізмаїльське ПТУ № 38
  • 12 загальноосвітніх шкіл та одна вечірня

З 1945 року в місті існує музична школа.

На початку червня 2015 року у місті вперше пройшов Парад вишиванок[10].

Парки[ред.ред. код]

Загалом на території міста налічується 19 парків та скверів[11]

  • «Барано́вський ліс» (за містом), створений 2009 року[12]
  • Гагаринський парк (між Болградським шосе, вулицею Радянської Міліції та залізничною гілкою у 1-й район порту)
  • Міський сад (квартал між вулицями Комсомольською, Адмірала Холостякова, Бендерською та проспектом Суворова — колишній Комсомольський сквер), приблизна дата створення — 1900[13] або 1912[14] рік
  • Парк ім. Богдана Хмельницького (між вулицями Рєпіна, Чехова, провулком Короленка та проспектом Суворова), закладений 1956 року
  • Парк Пам'яті (між вулицями Шевченка, Енгельса та проспектом Леніна — колишнє Старе кладовище), закладений 2000 року[15]
  • Клушинський сквер (на розі вулиці Клушина та проспекту Леніна), закладений 2015 року[16]

Релігія[ред.ред. код]

Переважна більшість вірян міста — православні Української Православної Церкви (МП). Зокрема, УПЦ МП належить візитівка міста — Свято-Покровський кафедральний собор. Окрім нього, в Ізмаїлі до Одеської єпархії УПЦ МП входять церква Святих Костянтина і Олени, церква Святих Жон-Мироносиць, Свято-Миколаївський та Успенський монастирі та Храм Різдва Богородиці. Останній є єдиним храмом, де освячується шлюб між православними і старообрядцями.

Також у місті діє старообрядницька Свято-Миколаївська церква, підпорядкована Одесько-Ізмаїльському благочинню Вінницько-Одеської єпархії.

Римо-католицький костьол Непорочного зачаття (Бесарабський деканат Одесько-Сімферопольської дієцезії), що знаходиться неподалік від центру міста, приймає також протестантів та вірних греко-католицького обряду[17].

До 60-х років минулого сторіччя тут існувала Вірменська церква Сурб Геворг (Святого Георгія)[18].

Церкви Ізмаїла
Кафедральний собор Покрова Пресвятої Богородиці.JPG Nativity of the Virgin Mary church in Izmail 05.jpg St. Nicholas church in Izmail 05.jpg Рождественская церковь Измаил 02.jpg Armenian church, Izmail.jpg
Єдиновєрчеська церква
Різдва Богородиці
Миколаївська церква Свято-Миколаївського
монастиря (територія Фортеці)
Церква Різдва (зруйнована)
фото середини 1980-х рр.
Вірменська церква Сурб Геворг
(зруйнована), фото 1950-х рр.
Церква Св. Костянтина і Олени Ізмаїл.jpg Old-believers St. Nicholas church 04.jpg Immaculate Conception church in Izmail.jpg Dormition church in Izmail 04.jpg Port of Izmail 04.jpg
Церква Святих Костянтина і Олени
Свято-Миколаївська церква
(старообрядська)
Церква Непорочного зачаття
Успенська церква Свято-Миколаївського
монастиря (територія Фортеці)
Портова каплиця Св. Миколая

Спорт[ред.ред. код]

Найбільш популярними видами спорту у місті є бойові мистецтва (зокрема, бокс) та футбол.

З 1998 року тут проводиться щорічний Відкритий міжнародний турнір з боксу пам'яті Олександра Суворова, організований Федерацією боксу Одеської області. Зазвичай гостями змагань є спортсмени з України, Румунії, Молдови, Придністров'я та Гагаузії. XVI Міжнародний турнір пам'яті видатного полководця проводився у місті з 20 по 23 серпня 2014 року[19].

У 1994 році створено клуб Шотокан карате-до «S-Campo». З того часу тут підготовлено 8 майстрів спорту (чорний пояс), 1 майстер спорту міжнародного класу, 29 кандидатів у майстри спорту з карате. Вихованці клубу брали участь у чемпіонатах України, Європи та світу.

Починаючи з 1969 року у місті не було футбольної команди, яка б представляла його у професійних змаганнях. Наразі в Ізмаїлі є лише один аматорський клуб, що знаходиться під патронатом міського голови.

Уродженцем міста є воротар Олександр Лавренцов[ru], котрий станом на 2015 рік працює в тренерській команді «молодіжки» одеського Чорноморця.

У місті є стадіон.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Персоналії, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Уродженці Ізмаїла:

Певний час жили або перебували в Ізмаїлі:

Докладніше: Категорія: Персоналії: Ізмаїл

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2015
  2. а б в Географічне розташування(рос.)
  3. Розрахунок відстаней між містами на сайті Landi-Trans.Com
  4. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — Київ: Либідь, 2001
  5. Измаилу обновили возраст, вид и городского голову (2000, 21-27 листопада 2008) (рос.)
  6. Измаил — исторический экскурс (рос.)
  7. після саморозпуску партії «Руський блок» (2013) можна казати про 6
  8. http://www.od.ukrstat.gov.ua/expres/0612/138.doc
  9. Рішення міськвиконкому №138 «Про погодження вартості проїзду в транспорті загального користування в режимі «маршрутне таксі»
  10. В Ізмаїлі пройшов парад вишиванок(рос.)
  11. Чари смарагдового міста (російською). 24 травня 2014. Процитовано 23 липня 2015. 
  12. Ландшафтний заказник «Барановський ліс» створено в Одеській області(рос.)
  13. Мільйон зелені — на всіх ізмаїльчан(рос.)
  14. Забуті таємниці міських садів(рос.)
  15. Ізмаїл, Парк Пам'яті(рос.)
  16. В ІЗМАЇЛІ ВІДКРИВСЯ СКВЕР ЗІ СВІТЛОМУЗИЧНИМ ФОНТАНОМ і БЕЗКОШТОВНИМ WI-FI(рос.)
  17. ІЗМАЇЛ — Парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії
  18. Храми зруйновані, але не забуті. Вірменська церква(рос.)
  19. Турнір Олександра Суворова та його герой(рос.)
  20. «Города содружества Тирасполя». novostipmr.com (ru). 
  21. I.Л. Адабаш на сайті Федерації літакового спорту Россії

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]