Ізоніазид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ізоніазид
Isoniazid skeletal.svg
Iso2.pdb.gif
Систематична назва (IUPAC)
isonicotinohydrazide, Гідразид ізонікотинової кислоти
Ідентифікатори
Номер CAS 54-85-3
Код ATC J04AC01
PubChem 3767
DrugBank DB00951
Хімічні дані
Формула C6H7N3O 
Мол. маса 137,14
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність від 90 до 95%
Зв'язування незначне (0-10%)
Метаболізм печінка; інгібітор CYP450: 2C19, 3A4
Період напіврозпаду 0.5-1.6 год («швидкі інактіватори»), 2-5 год («повільні інактіватори»)
Виділення сеча (основний), кал
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

C

Лег. статус

prescription only (US)

Використання Всередину, в/м, в/в, внутрішньокавернозно, інгаляційно.

Ізоніазид (тубазид) — лікарський засіб, протитуберкульозний препарат (ПТП), гідразид ізонікотинової кислоти (ГІНК). Показаний для лікування туберкульозу всіх форм локалізації. Становить небезпеку для собак, оскільки вони мають дуже високу чутливість до препарату завдяки генетичному дефекту.

Історія[ред. | ред. код]

Сполуку вперше синтезовано на початку XX століття[1], перший лікарський препарат на його основі, відомий як «тубазид», створений у 1926-му р. Качугіним А. Т.[ru], широке клінічне застосування препаратів ГІНК почалося з 1952 р. Ізоніазид — найефективніший з них для лікування активного туберкульозу, його активність порівняно нижче відносно атипових мікобактерій.[2]

На даний час ізоніазид входить до класифікації Міжнародного союзу з боротьби з туберкульозом і, поряд з рифампіцином, відноситься до препаратів першого ряду (тобто найбільш ефективних). Застосовується у складі комбінованих схем лікування, разом зі стрептоміцином, рифампіцином, піразинамідом і етамбутолом.

Препарат включений до переліку життєво необхідних і найважливіших лікарських засобів[3], ціни на які регулюються, щоб препарат був доступний населенню[4].

Отримання[ред. | ред. код]

Отримують шляхом гідролізу 4-ціанопіридину до ізонікотинової кислоти — попередника гідразиду ізонікотинової кислоти (ізоніазиду):[5][6]

Preparation of isoniazid.png

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Механізм дії ізоніазиду пов'язаний з пригніченням синтезу міколевої кислоти в клітинній стінці Mycobacterium tuberculosis (МБТ). Діє бактерицидно на МБТ у стадії розмноження та бактеріостатично МБТ у стані спокою. Володіє високою ефективністю, але при монотерапії до нього швидко розвивається стійкість.

Препарат добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, терапевтичні концентрації у крові досягаються через 1-2 години після прийому. Метаболізується в печінці системою цитохрому P-450.

Володіє гепатотоксичністю, може викликати ізоніазид-асоційований гепатит (інколи).

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні ізоніазиду та інших препаратів цього ряду (фтивазид, метазид тощо) можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, нудота, блювота , больові відчуття в області серця, шкірні алергічні реакції. Можливі ейфорія (безпричинний піднесений настрій), погіршення сну, в рідкісних випадках — розвиток психозу, а також поява периферійного невриту (запалення периферичних нервів) з виникненням атрофії м'язів (зменшення маси м'язів з ослабленням їх функції в результаті порушення живлення м'язової тканини) і паралічу кінцівок. Зрідка спостерігається медикаментозний гепатит (запалення печінки, викликане прийомом ізоніазиду). Дуже рідко при лікуванні ізоніазидом у чоловіків відзначаються гінекомастія (збільшення молочних залоз), у жінок — менорагії (дисфункціональні маткові кровотечі). У хворих на епілепсію можуть частішати напади. Зазвичай, побічні явища проходять при зменшенні дози або тимчасовій перерві у прийомі препарату. Для зменшення побічних явищ, окрім піридоксину і глутамінової кислоти, рекомендуються розчини тіаміну — внутрішньом'язово 1 мл 5% розчину тіаміну хлориду або 1 мл 6% розчину тіаміну броміду (при парестезіях — почутті оніміння в кінцівках), атрифос.

Протипоказання[ред. | ред. код]

Епілепсія і схильність до судомних нападів; раніше перенесений поліомієліт (інфекційне захворювання головного та спинного мозку), порушення функцій печінки і нирок, виражений атеросклероз. Не слід приймати ізоніазид в дозі понад 10 мг/кг при вагітності, легенево-серцевій недостатності III стадії, гіпертонічній хворобі II–III стадії, ішемічній хворобі серця, поширеному атеросклерозі, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, мікседемі (різкому пригніченні функції щитовидної залози). Протипоказано внутрішньовенне введення ізоніазиду при флебітах (запаленні вен).

Використання у ветеринарії[ред. | ред. код]

У поєднанні з етамбутолом ізоніазид може бути використаний при лікуванні шкірних форм туберкульозу у котів і собак.[7]

Ізоніазид використовувався для лікування актиномікозу великої рогатої худоби, однак для лікування м'ясо-молочної худоби вживання препарату не дозволено. Препарат не ефективний для лікування хронічного гранулематозного ентериту великої рогатої худоби[8].

Токсичність для тварин[ред. | ред. код]

Собаки особливо чутливі до препарату (LD50 = 50 мг/кг живої ваги)[9]; вони не в змозі ефективно метаболізувати ізоніазид (через малу активність N-ацетилтрансферази). Утворення комплексу ізоніазид-піридоксин призводить до недостатності піридоксину, зниження біосинтезу ГАМК і, в результаті, до пригнічення роботи мозку та, як наслідок, судом[10]. Ізоніазид включений Американським товариством із запобігання жорстокості до тварин до списку десяти найбільш небезпечних для домашніх тварин людських ліків через його особливу токсичність для собак[11]. Найбільш часті випадки отруєння пов'язані з випадковим прийомом однієї таблетки препарату.[9] Відомі випадки застосування препарату з метою контролю чисельності бродячих псів — наприклад, у Донецьку і області[12][13][14]. Також препарат використовують догхантери для боротьби з бродячими собаками[15], застосовуючи його з поєднанні з протиблювотним засобом метоклопрамідом[16].

Реєструються також випадки отруєння кішок[9]. Гризуни ж відносно стійкі до токсичної дії ізоніазиду[8][9].

Рекомендоване лікування тварин при отруєнні — комбіноване введення піридоксину внутрішньовенно в дозі, еквівалентній дозі прийнятого ізоніазиду, і прийом протисудомних препаратів, наприклад, діазепаму в дозі 1 мг/кг маси тварини[9]. Дія діазепаму ґрунтується на посиленні ГАМК-трансмісії в ЦНС, що дозволяє уникнути подальших судом та смерті[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Meyer H, Mally J (1912). On hydrazine derivatives of pyridine carbonic acids. Monatshefte Chemie verwandte Teile anderer Wissenschaften (German) 33: 393–414. [1]
  2. {{Книга  | Автор = Стрелис А.К., Фомина И.П., Дехнич А.В.  | Частина = Противотуберкулёзные химиопрепараты  | Назва = Практическое руководство по антиинфекционной химиотерапии  | Посилання = http://www.antibiotic.ru/ab/065-75.shtml  | Відповідальний = Страчунский Л.С., Белоусов Ю.Б., Козлов С.Н.  | Видання = 2-е  | Місце = Смоленск  | Видавництво = НИИ антимикробной химиотерапии СГМА  | Рік = 2002  | Сторінки = 65-75  | Сторінок = 586  | Isbn =  | Тираж = }}
  3. Перечень жизненно необходимых и важнейших лекарственных средств. Распоряжение Правительства Российской Федерации от 30 декабря 2009 г. N 2135-р
  4. Кононова С. В., Дадус Н. Н., Шумилина Л. Е. Государственное регулирование цен на лекарственные средства — социальная выгода или экономические потери
  5. Непрерывные способы гидролиза цианопиридинов в адиабатических условиях - Патент РФ 2175968
  6. T. P. Sycheva, T. N. Pavlova and M. N. Shchukina (1972). Synthesis of isoniazid from 4-cyanopyridine. Pharmaceutical Chemistry Journal 6 (11): 696–698. doi:10.1007/BF00771896. 
  7. {{Книга  | Автор = Sue Paterson  | Частина =  | Назва = Manual of Skin Diseases of the Dog and Cat  | Оригінал =  | Посилання = http://books.google.ru/books?id=sLTFcR-PgSwC&pg=PA48&lpg=PA48&dq=isoniazid+cats+dogs&source=bl&ots=09jId81RfA&sig=1vzltlyWwnz5CIbS2_FlkqWD8A0&hl=en&sa=X&ei=DpZxUMHFAan54QTbt4DAAg&ved=0CCkQ6AEwAA#v=onepage&q=isoniazid%20cats%20dogs&f=false  | Відповідальний =  | Видання = Second Edition  | Місце =  | Видавництво = John Wiley & Sons  | Рік = 2009  | Volume =  | Pages = 47-48  | Allpages = 368  | Серія =  | Isbn =  | Тираж = }}
  8. а б в {{Книга  | Автор = Steeve Giguère, John F. Prescott, J. Desmond Baggot  | Частина = Isoniazid  | Назва = Antimicrobial therapy in veterinary medicine  | Оригінал =  | Посилання = http://books.google.com/books?id=lxmyfSave4IC&pg=PA297  | Відповідальний =  | Видання = 4, illustrated, revised  | Місце =  | Видавництво = Wiley-Blackwell  | Рік = 2006  | Volume =  | Pages = 297  | Allpages = 626  | Серія =  | Isbn = 0813806569  | Тираж = }} (англ.)
  9. а б в г д Villar D, Knight MK, Holding J, Barret GH, Buck WB. [2] // Veterinary & Human Toxicology. — 1995 Oct.
  10. {{книга  | Автор = Ramesh C. Gupta  | Частина =  | Назва = Veterinary Toxicology: Basic and Clinical Principles  | Оригінал =  | Посилання =  | Відповідальний =  | Видання =  | Місце =  | Видавництво = Academic Press  | Рік = 2012  | Volume =  | Pages = 215  | Allpages = 1454  | Серія =  | Isbn = 9780123859273  | Тираж = }}
  11. Lorrie Boldrick. [3]. копия документа
  12. В Донецке ежегодно с особой жестокостью мэрия убивают тысячи собак — «Новости Донбасса» 22.05.2010
  13. {{cite web  | Url =  | Title = Більше 200 укушених - це не межа?  | Author = Олена Лазарєва  | Quote = Почали було труїти собак ізоніазидом, але на придбання препарату і приманки не вистачає коштів  | Date = 20.04.2010  | Work = «Дружківка на долонях»  | Accessdate = 2011-08-21  | Archiveurl = http://www.webcitation.org/689nJQ16p  | Archivedate = 2012-06-04 }}
  14. Численность бродячих собак в Донецкой области будут контролировать противотуберкулёзными таблетками — «Факты и комментарии» 20.03.2003
  15. В Москве появились охотники на бездомных собак — «Российская газета» 16.06.2011
  16. Репортаж программы Максимум на НТВ от 16.09.2011

Література[ред. | ред. код]

  • Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
  • Фармакологія: підручник / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011.— 520 с. ISBN 978-617-505-147-4

Посилання[ред. | ред. код]