Ізюмський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ізюмський район
Герб Изюма.png Izum.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Харківська область
Код КОАТУУ: 6322800000
Утворений: 1923
Населення: 17 830 (на 1.02.2015)
Площа: 1553.44 км²
Густота: 11.8 осіб/км²
Тел. код: +380-5743
Поштові індекси: 64319—64371
Населені пункти та ради
Районний центр: Ізюм
Сільські ради: 17
Села: 60
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 64309, Харківська обл., м. Ізюм, пл. Центральна, 1, 2-12-39
Веб-сторінка: Ізюмська РДА
Голова РДА: Шамрай Любов Миколаївна
Голова ради: Чегринець А. І.

Ізю́мський райо́н — район у південно-східній частині Харківської області з адміністративним центром у місті Ізюмі. Займає площу в 1553,44 квадратних кілометрів (4,9% від площі території області, 3 місце серед районів області). Протяжність району з півдня на північ становить 63 км, з заходу на схід — 39 км. Населення району становить 18 333 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Географія[ред.ред. код]

Відстань до м. Харкова: трасою — 127 км, залізницею — 139 км.

На території Ізюмського району протікають 8 річок:

У східній частині району розташоване Червонооскільське водосховище — 1698 га. Площа водного дзеркала ставків та озер — 1910 га. Ліси та лісовкриті площі займають 45,8 тис. га.

На території району знаходяться родовища таких корисних копалин: природного горючого газу, фосфоритів, вапняку, будівельних пісків, мінеральних фарб, цегляної сировини.

Район розташований на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон, у зоні переходу Середньоруської височини в Донецький кряж, і ділиться на три різних за характером і розвитком ділянки: долина р. Сіверський Дінець, Приоскільське плато і правобережжя р. Сіверський Дінець.

Клімат помірний. Середні температури: липня +21°С, січня —7°С. Середньорічна кількість опадів становить 540 мм.

Межує на заході з Балаклійським районом, на півночі — з Шевченківським, на сході — з Борівським, на південному сході — з двома районами Донецької області (Краснолиманськими і Слов'янським), на південному заході — з Барвінківським районом.

В адміністративному відношенні район поділяється на 17 сільських рад, які об'єднують 60 населених пунктів (сіл), чисельність населення яких становить 22.0 тис.чол., з них працездатного — 10,36 тис.чол., виборців — 17269 чол.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Флора і фауна Ізюмщини багата на рідкісні і зникаючі на Харківщині види трав'янистої рослинності та тварин. У лісах гніздиться сірий журавель, зустрічається чорний журавель, сокіл-балабан, орлан-білохвіст, які занесені до Червоної книги України. У Придінецькому і Петрівському лісництвах знаходяться колонії сірої чаплі, є також велика біла чапля — теж рідкісний зникаючий вид, що підлягає охороні.

У селі Студенок збереглась природа донецької заплави — із лугами, дібровами і болотами. Протягом декількох років харківські учені виявили тут 1 вид рослин і 6 видів тварин, занесених до Європейських червоних списків; 4 і 17 видів — до Червоної книги України; 7 і 40 — до Червоний списку Харківської області. Тут водиться борсук — один із крупних нічних хижаків; квакша — єдина у цій місцевості «деревна жаба», більшість родичів якої живуть у тропіках; та сірий журавель.

Є у селі джерело цілющої води. З глибини більш як півкілометра витікає вода і прямує до озера. Температура її завжди постійна — 18 градусів. Цю свердловину пробурили геологи. Спеціалісти — курортологи з Одеси досліджували її властивості і придатність для лікування хворих. Воду вони прирівняли до славнозвісної «Єсентуки», що лікує водичка від пристріту, болів у суглобах.

Ставок в с. Студенок є єдиним відомим на сьогодні в басейні Сіверського Дінця (на території Харківської області) місцем мешкання популяції рідкісного виду міногових — міноги української представника класу Круглоротих, занесеного до Європейського Червоного списку та Червоної книги України. Мінога українська відносно недавно (в 1931 році) була вперше описана для науки, і біологія її залишається слабо вивченою. Розвивається з метаморфозом: на 5-6 році життя із личинок (піскорийок) перетворюється на дорослих особин. Піскорийка заривається в пісок, залишаючи на поверхні лише головний кінець тіла, яким дихає і відціджує для харчування мікроорганізми. На 5 — 6 року піскорийка перетворюється в дорослу особу і нереститься. Після нересту більшість дорослих міног незабаром гине. Тому для розвитку необхідні різні типи водойм, а на останньому етапі — великі стоячі чи проточні водойми. За екологічним статусом заселяє переважно притоки великих рік, ділянки з проточною чистою водою і піщаним, часто замуленим, рідше — гальково-піщаним дном. Отже, Студенокський ставок є одним із необхідних типів водойми, де завершується цикл розвитку міноги. Нерест міног і розвиток личинок (піскорийок) відбувається в струмках (з піщаним дном і багаточисельними джерельними ключами), що витікають з масиву вільшняків і впадають в ставок. У Студеноцькому ставку ймовірно мешкає найчисельніша в Харківській області популяція міноги української.

Природо-заповідний фонд[ред.ред. код]

На території лісгоспу виділено вісім природно-заповідних об'єктів:

Історична довідка[ред.ред. код]

До XVI століття[ред.ред. код]

Територія Ізюмщини була заселена з давніх-давен. Археологічними розкопками були виявлені залишки стародавніх поселень, майстерня кременевих виробів на березі річки Сіверський Дінець. На території краю мешкали різні кочові народи. Перші слов'янські поселення з'явились у VI столітті.

У 1111 році на річці Сальниці, в межах сучасного Ізюму, стародавні русичі на чолі з князем Володимиром Мономахом вщент розбили половецьке військо. З цією річкою пов'язані і події 1185 року, коли тут табором стояла бойова дружина Новгород-Сіверського князя Ігоря.

У другій чверті ХІІІ століття край обезлюднів після татаро-монгольської навали і на тривалий час здобув назву «Дикого поля».

У складі Московської держави[ред.ред. код]

У XVI столітті землі Ізюмщини ввійшли до складу Московської держави. На них була організована сторожова служба проти набігів кримських татар. Ізюмська сторожа вважалась найважливішою, бо стояла на Ізюмському шляху біля двох бродів — Ізюмського та Кам'яного. У 1599 році на місці теперішнього села Червоний Оскіл за наказом царя Бориса Годунова було побудоване перше місто Слобідської України Цареборисів. Поступово територія краю заселилась українськими козаками та селянами — вихідцями з Правобережної України. У 70-х роках XVII століття тут оселилась невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця спорудили дерев'яний острожок. У документі 1680 року це поселення мало назву Ізюмського містечка.

У наступному році в ході будівництва Ізюмської оборонної лінії місто було перенесене на правий високий берег Дінця. У 1685 році Ізюм стає полковим містом — центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому були підпорядковані 13 навколишніх населених пунктів: Остропілля, Дворічне, Новий Перекоп, Сеньково, Купецьке, Бишкин, Андріївка, Балаклія, Савинці, Цареборисів, Кам'янка, Лиман. Дещо пізніше були приєднані Печеніги, Мохнач, Зміїв, Співаківка, Куп'янка і Тор (Слов'янськ). З цього часу умовно можна розпочати літопис Ізюмського району.

Полковий устрій і зумовив особливості адміністративного управління Ізюмщини. В Ізюмі, як полковому місті, була створена полкова канцелярія для військово-громадського управління краєм, хоча фактично вся влада була в руках полковника Ізюмського слобідського козацького полку.

Після реформи 1765 року, проведеної Катериною ІІ, сталися зміни і в адміністративному устрої Слобожанщини. Територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію, що входила до складу Слобідсько-Української губернії. У свою чергу провінція поділялась на п'ять комісарств. У 1780 році було утворене Харківське намісництво, разом з яким створюється і Ізюмський повіт.

Замість Харківського намісництва, у 1796 році, була створена Слобідсько-Українська губернія1835 року Харківська) до складу якої, поряд з іншими, ввійшов і Ізюмський повіт. В 1797 році всі повіти були поділені на волості, кожна з населенням близько 3 тисяч чоловік.

Новітня історія[ред.ред. код]

В 1917 році Ізюмський повіт входить до складу Української Народної Республіки.

6 березня 1918 року, внаслідок ухвалення Закону УНР «Про адміністративно-територіальний поділ України», територія Ізюмського повіту входить до складу землі Донеччина.

29 квітня 1918 гетьман Павло Скоропадський скасовує адміністративно-територіальний поділ УНР і повертає старий губернський поділ.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Ізюмський повіт надовго окупований більшовиками.

У 1923 році Ізюмський повіт згідно з новим адміністративно-територіальним поділом був реорганізований в округ, до якого входили Ізюмський, Петрівський, Барвінківський і Савинський райони. Ізюмський район включав Ізюмську та Червонооскільську волості колишнього Ізюмського повіту і був утворений постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету № 315 від 7 березня 1923 року. Слід зазначити, що напередодні цих подій за успішну господарську роботу Президія ВУЦВК нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Це відбулося 15 березня 1922 року. У липні 1930 року округи були ліквідовані і встановлений районний адміністративний поділ, що відповідав новим умовам, які склалися в Україні. Замість Ізюмського округу було встановлено кілька районів. За новим поділом Ізюмський район спочатку безпосередньо підпорядковувався центру, а з 1932 року — області.

У Німецько-радянській війні на стороні СРСР брали участь понад 12 тисяч мешканців району, 8105 з них загинуло.

Після війни зусиллями трудівників у селах споруджено тисячі будинків, школи, клуби, лікарні, магазини, дитячі садки. Було збудовано сучасні ферми і тракторні стани, механізовані токи і сховища для продукції. На поля прийшли потужні трактори і комбайни та продуктивні сільгоспмашини для сівби та обробітку ґрунту. З кожним роком почали більше вносити добрив, підвищилась культура землеробства, внаслідок чого зросла продуктивність праці, підвищилась урожайність зернових і технічних культур. Збільшилося валове виробництво молока і м'яса. Ці зміни в основному сталися в селах Ізюмщини в період з 1960 по 1991 роки.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

З 24 серпня 1991 року Ізюмський район належить до незалежної України.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіальний поділяється на 17 сільських рад, які об'єднують 60 населених пунктів та підпорядковані Ізюмській районній раді[1].

Транспорт[ред.ред. код]

Районом проходить автошлях E40М03.

Влада[ред.ред. код]

Голови РДА:

  • Зубко Михайло Анатолійович
  • Шамрай Л. М.
  • Білокудря Валерій Миколайович

Голови ради:

  • Зубко Михайло Анатолійович
  • Чегринець А. І.

Культура[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Самовіддану працю сільських працівників було високо оцінено урядом. Багатьох хліборобів і тваринників, керівників і спеціалістів сільського господарства нагороджено орденами і медалями. Понад 20 селян району нагороджені орденом Леніна. Двох таких орденів удостоєна доярка колгоспу «Червоний Оскіл» О. А. Волкова. Двома орденами Леніна було нагороджено і голову правління колгоспу «Восток» Ольгу Василівну Лису, їй присвоєно і почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства».

У 50-ті роки першими Героями Соціалістичної Праці стали ланкові Н. Ф. Стальна, П. Г. Олійник, Н. О. Богуславська та бригадир Г. П. Шаповалова.

У 60-80 роки за одержання високого врожаю і ефективне використання техніки звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєно комбайнерові Ізюмської МТС І. М. Вакуленку, ланковому з вирощування кукурудзи з колгоспу «40-річчя Жовтня» Л. Ф. Толстому, комбайнеру колгоспу «Чистоводівський» І. К. Думі.

Відомі Ізюмчани[ред.ред. код]

Ізюмчани шанують пам'ять своїх земляків:

З Ізюмщиною пов'язана воєнна кар'єра маршала Г.Жукова.

Родом з с. Червоний Оскіл маршал бронетанкових військ Федоренко.

У м. Ізюмі знаходиться пам'ятник командувачу бронетанковими військами південно-західного фронту Червоної Армії генералу П.Волоху, який загинув під час відвоювання радянськими військами Ізюмщини.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятки історії[ред.ред. код]

В Ізюмському районі Харківської області на обліку перебуває 48 пам'яток історії.

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

Районними пам'ятками архітектури є:

Пам'ятки археології[ред.ред. код]

В Ізюмському районі Харківської області на обліку перебуває 55 пам'яток археології.

Список посилань[ред.ред. код]