Ікона Миколи Мокрого

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ікона Миколи Мокрого без оклада

Київська ікона святого Миколи (Мокрого) — найдавніша відома чудотворна ікона святого Миколая, перша чудотворна ікона Русі, найшанованіша святиня Софії Київської.

До 1943 року зберігалася на хорах собору, в іконостасі Миколаївського вівтаря, праворуч від царських врат, як храмовий образ.

Історія[ред. | ред. код]

«Чудо про немовля в Києві»[ред. | ред. код]

В давнину на Русі собливою популярністю користувалося «Чудо про немовля в Києві», що датується дослідниками часом не пізніше 1091 року.

Легенда розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам'яті. Вони повертались до Києва по Дніпру в човні. В дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до чудотворного образу святого Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.[джерело?] Саме через цю подію ікона Миколи Чудотворця за часів митрополита Єфрема й отримала назву Миколи Мокрого.[1]

Наукові дослідження[ред. | ред. код]

Перше наукове дослідження ікони здійснив перед реставрацією у 1882 році Адріян Прахов, який датував її 10 століттям і вважав візантійською за походженням. У 20-х роках 20 століття ікону ще раз відреставрували фахівці Всеукраїнського музейного містечка.[джерело?]

Зникнення[ред. | ред. код]

Восени 1943 року, напередодні вступу до Києва радянських військ, ікону було вивезено до Варшави єпископом Переяславським Мстиславом (Скрипником). Там він передав її архиєпископові Палладію (Відибіді-Руденку), який переправив святиню до Америки.

Повернення в Україну[ред. | ред. код]

Під час звернення Президента України Володимира Зеленського, було анонсовано повернення ікони в Україну, за що Президент висловив подяку ієрархам, духовенству та вірним української православної церкви США.[2]

Списки ікони[ред. | ред. код]

  • Ікона святого Миколи Доброго - список ікони Миколи Мокрого, перед якою сталось "Чудо з половчином в Києві".[3][4]
  • Ікона святого Миколи Жидичинського - ікона, що згадується в Іпатіївському літописі від 1227 року. Відповідно до тексту літопису, князь Данило Галицький поїхав "клянятись та молитись" святому Миколі в Жидичин, що на Волині.[3]
« староукр."Еха Данилъ въ Жидичинъ кланѧтьсѧ и молитисѧ ст҃моу Николѣ."

укр. "Їде Данило в Жидичин кланятись та молитись святому Миколі."

«
  • Ікона святого Миколая Дворищенського - завдяки якій отримав зцілення найстарший син Володимира Мономаха князь новгородський Мстислав Великий.[1] За легендою Мстиславові приснився Микола Чудотворець з пропозицією допомоги, якщо князь помолиться Миколі, що в Софії Київській. Князь відправив посольство в Київ, проте посли повернулись з іконою Миколи, яку знайшли плаваючою в озері Ільмень біля острова Липно.
  • Ікона святого Миколи Липного.

Вшанування[ред. | ред. код]

За давньою традицією щочетверга після літургії перед чудотворною іконою відправлявся молебень із акафістом св. Миколаю.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Миколи Мокрого і Миколи Пуcтинcького: пошук утрачених раритетів] Архівовано 11 травня 2022 у Wayback Machine.