Іконографія Ісуса Христа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іконографія Ісуса Христа — сукупність систем, шкіл і творів, що зображують Ісуса Христа.

Про необхідність зображень Ісуса Христа для життя християнина, для пізнання Бога прп. Іоанн Дамаскін писав: "… за посередництвом іконного живопису ми споглядаємо зображення тілесного Його виду, і чудес, і страждань Його … І шануємо і вклоняємося тілесному вигляду Його. А споглядаючи тілесний вигляд Його, ми йдемо, наскільки це можливо, до споглядання і слави Його Божества "[1]. Зображення Ісуса Христа від I ст. не збереглися. Однак, за свідченням Отців VII Вселенського Собору, «передання робити живописні зображення існувало ще за часів апостольської проповіді»[2]. Згідно з церковним Переданям, перша ікона Спасителя з'явилася ще за часів Його земного життя. Це Нерукотворний образ Ісуса, історія якого пов'язана з царем Осроена Абгарем V бар Ману Уккама. Євагрій Схоластик в «Церковній історії» пише, що цю «нерукотворну ікону… не руки людей створили»[3]. У 944 р. візантійський імп. Роман I Лакапин виміняв Нерукотворний образ на 200 полонених мусульман і його урочисто перенесли зі столиці Осроена Едесси в Константинополь, де помістили в Фароському храмі Великого імператорського палацу (в честь цієї події було встановлено церковне свято — Перенесення Нерукотворного образу Спасителя (16 серпня)). Після розгрому Константинополя хрестоносцями в 1204 р сліди святині губляться.

Іконографія Ісуса Христа в ранньохристиянському мистецтві (1-ша пол. III — поч. IV ст.)[ред. | ред. код]

Ікона: Ісус зціляє кровоточиву жінку

Найбільш ранні христ. зображення (перш за все сцени), що включають образ Ісуса Христа, знаходяться в римських катакомбах 1-шої пол. III — 1-й пол. IV ст., На саркофагах того ж часу, в «домашній церкві» в Дура-Европос (232/3 або між 232 і 256). Тематика розписів катакомб заснована на сюжетах Старого і Нового Завітів. Коло сюжетів невелике: «Воскресіння Лазаря», «Христос і самарянка», «Зцілення розслабленого» — в катакомбах Калліста (1-ша пол. III ст.); «Воскресіння Лазаря», «Зцілення кровоточивої» — в катакомбах Претестата (IV ст.); «Насичення п'яти тисяч», «Вигнання бісів» — в катакомбах св. Севастіана (III ст.); «Приборкання бурі на морі», «Зцілення розслабленого», «Жінки-мироносиці біля гробу Господнього» — у Дура-Европос. У ряді сцен («Хрещення», «Євхаристійний трапеза», «Множення хлібів») представлений умовний образ юнака, а не історичне зображення Ісуса Христа.

Символічні зображення Ісуса мали на меті розкрити різні сторони Його земного служіння і вчення. Наприклад старозавітна історія про Йону в череві кита символізувала 3-денне перебування Ісуса у гробі і Його воскресіння, а зображення праведного Ноя в ковчезі - порятунок Ісусом людського роду від смерті; при цьому використовувалися і символічні образи античного та міфологічного походження[4].

Один з найбільш значущих рпнньохристиянських символів - риба. В його основі - вислів: «Ісус Христос Син Божий Спаситель» (Ιησοῦς Χριστὸς Θεοῦ Υἱὸς Σωτήρ), початкові літери якого складають древнегреч. слово ἰχθύς (що по грецьки - риба; див. ст. Іхтіс). Зв'язок цього символу з таїнством Хрещення, розкритий в словах Тертуліана: «Ми маленькі рибки, ведені нашим Іхтіс, ми народжуємося у воді і можемо врятуватися не інакше як перебуваючи у воді»[5], знайшов вираження і в давньохристиянському мистецтві (напр., зображення риб і якоря на похоронній стели III ст., Музей Терм, Рим). Зображення риби і хліба є символом таїнства Євхаристії (катакомби Калліста; оклад Євангелія зі скарбниці собору в Мілані, V ст .;). На рельєфі релікварію з Брешії (бл. 340, Музей Коррер, Венеція) співвіднесені зображення риби і півня, ймовірно вказують на смерть і воскресіння Спасителя[6].

Інші поширений ранньохристиянський символ - виноградна лоза, зображення яке є символом, з одного боку, Ісуса Христа і Церкви: відповідно до слів: «Я є лоза, а ви - гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду »(Ін 15:5), з іншого - Євхаристії: згідно Клименту Олександрійському, «виноград дає вино, як Слово дало свою кров »[7].

Як символічного зображення Ісуса мистецтво широко використало античний образ Доброго Пастиря. Зображення юнака або чоловіка в короткій туніці з вівцею на плечах і з оточуючими його вівцями в III-V ст. зустрічаються повсюдно: в розписах римських катакомб, в мозаїках базилік і гробниць (в соборній базиліці в Аквілєє, ​​сер. IV ст., в мавзолеї Галли Плацидии в Равенні), на рельєфах саркофагів ( Музеї Ватикану, IV ст.), на надгробних стелах (Музей Терм, Рим, III-IV ст.), у вигляді статуй. Пізньоантичний буколічний образ пастуха і гармонійної природи отримав в християнському мистецтві новий зміст. Пастух з вівцею на плечах став символом божественного людинолюбства[8], прекрасний сад - образ раю, де разом зі своїм пастирем - Ісусом Христом перебувають душі праведників. Образ Доброго пастиря в раннехрістиянському мистецтві співвідноситься з темою Хрещення, наприклад в розписах хрещальні в Дура-Європос, в рельєфах саркофагів (саркофаг з церкви Санта-Марія Антиква в Римі, бл. 270), в мозаїках баптистеріїв (собору Сан-Джованні ін Фонте в Неаполі, 2-га пол. IV ст.; в Латеранському баптистерії, IV ст.). Образ Доброго Пастиря пов'язаний також з темою навчання, де паства - учні (пор .: Ін 21. 15-17; Еф 4. 11). Символічним зображенням Ісуса Христа - Вчителя є також фігура античного філософа[9]. Так, на рельєфах саркофага з церкви Санта-Марія Антиква послідовно представлені Хрещення, Добрий Пастир, філософ який сидить, Оранта, прор. Іона і вівці що пасуться в саду. Зображення Ісуса як античного філософа, оточеного учнями, збереглися в катакомбах Люцини і катакомбах Калліста[4].

Міфологічний образ Орфея, що приборкує своєю лірою диких звірів, також був переосмислений древнехрістиянським мистецтвом як символічне зображення Ісуса (катакомби Калліста, кубікула Орфея). Ймовірно, на ту ж традицію спирався Климент Олександрійський, протиставляючи Ісуса Христа - Орфею[10]. Збереглося також рідкісне зображення Ісусуса Христоста у вигляді Геліоса, одягненого в сяючі білий одяг і керуючого колісницею, що мчиться по золотому, в пагонах виноградної лози небосхилу. Його голова оточена 7-променевим німбом (мозаїка зводу гробниці Юлії під старою базилікою ап. Петра в Римі)[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ioan. Damasc. De imag. 3. 12 // PG. 94. Col. 1336
  2. ДВС. Т. 4. с. 440
  3. Evagr. Schol. Hist. Eccl. IV 27
  4. а б в ИИСУС ХРИСТОС. www.pravenc.ru. Процитовано 2018-09-15. 
  5. Tertull. De bapt. 1
  6. Sauser E. Fisch // LCI. Bd. 2. Sp. 37-38
  7. Clem. Alex. Paed. I 5 // PG. 8. Col. 634
  8. Grabar. 1979. P. 26
  9. Grabar. 1979. P. 27
  10. Clem. Alex. Protrept. 1. 3-5

Література[ред. | ред. код]

  1. Покровский Н. В. Евангелие в памятниках иконографии. СПб., 1892. М., 2001;
  2. Dobschütz E., von. Christusbilder: Untersuch. z. christl. Legend. Lpz., 1899;
  3. Кондаков Н. П. Иконография Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа. СПб., 1905, 2001 p;
  4. Millet G. La dalmatique du Vatican: Les élus, images et croyances. P., 1945. P. 42-44;
  5. Gerstinger H. Über Herkunft und Entwicklung der anthropomorphen byzant.-slavischen Trinitätsdarstellungen des sogenannten Synthronoi- und Paternitas (Otächestwo) Typus // FS W. Sas-Zaloziecky zum 60. Geburtstag. Graz, 1956. S. 79-85;
  6. Mango С. The Brazen House: A Study of the Vestibule of the Imperial Palace of Constantinople. København, 1959;
  7. Frolow A. Le Christ de la Chalké // Byz. 1963. Vol. 33. P. 107—120; Wessel K. Christusbild // RBK. 1966. Bd. 1. Lfg. 7. S. 1014—1020;
  8. Papadopoulos S. A. Essai d'interpretation du thème iconographique de la Paternité dans l'Art byzantin // Cah. Arch. 1968. vol. 18. P. 121—136; LCI. Bd. 1. Sp. 390—454;
  9. Onasch K.Ketzergeschichtliche Zusammenhänge bei der Entstehung des anthropomorphen Dreieinigkeitsbildes der byzant.-slavischen Orthodoxie // Bsl. 1970. T. 31. N 2(A). S. 229—243;
  10. Grabar A. Les Voies de la création en iconographie chrétienne: Antiquité et Moyen Âge. P., 1979, 19942;
  11. Грабар А. Император в визант. искусстве. М., 2000;
  12. Герстель Ш. Чудотворный Мандилион: Образ Спаса Нерукотворного в визант. иконогр. программах // Чудотворная икона в Византии и Др. Руси / Ред.-сост. А. М. Лидов. М., 1996. С. 76-87;
  13. Смирнова Э. С. «Спас Златая Риза»: К иконогр. реконструкции чтимого образа XI в. // Там же. С. 159—182;
  14. Успенский Л. А. Богословие иконы Правосл. Церкви. Коломна, 1997п;
  15. Haustein-Bartsch E. «Siehe, der Hueter Israels schlaeft noch schlummert nicht»: Zur Ikonographie des «Nichtschlafenden Auges» in der Kunst des christlichen Ostens // «Die Weisheit baute ihr Haus»: Untersuch. zu Hymnischen und Didaktischen Ikonen / Felmy K. Ch., Haustein-Bartsch E., Hrsg. Münch., 1999. S. 213—250;
  16. Бельтинг Х. Образ и культ: История образа до эпохи искусства. М., 2002;
  17. Родникова И. С. Икона «Спас Недреманное Око» из Псковского музея: К истории иконогр. извода. Псков, 2003;
  18. Спас Нерукотворный в рус. иконе / Авт.-сост.: Л. М. Евсеева, А. М. Лидов, Н. Н. Чугреева. М., 2005; Фельми К.-Х. Иконы Христа: Пер. с нем. М., 2007.