Іконостас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.

Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.

Ще у Візантії IV–VI ст. з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII ст. вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки в XIV ст. в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились в 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло.

Виникнення[ред.ред. код]

Найбільш ранні відомості про повне розмежування основного об’єму храму від його вівтарної частини можна зустріти у “Діянні римських пап” (“Liber Pontificalis”) де згадуються вишиті золотом пелени-завіси замовлені папою Пасхалієм І (817-824) для арок вівтаря у соборі святого Петра.[1] Однак, сам легкий матеріал та сюжетність різних комплектів цих завіс, які, очевидно змінювались протягом літургічного року (на одному комплекті зображались “діяння апостолів”, а на іншому “Воскресіння”), свідчать про нестійкість цієї практики, що була також відома і на Сході. Проте брак детальних відомостей, не дає можливості точно сказати, наскільки повно ці завіси відокремлювали віруючих від вівтарної частини.

Початок формування іконостасу у нинішньому його розумінні відноситься до ХІ століття. Саме тоді вівтарна перегородка, що являла собою лише ряд колон, котрі акцентували увагу на вівтарі стала завішуватись суцільною завісою, після перенесення туди Святих Дарів, у ряді візантійських монастирів, про що згадується в одному із літургічних коментарів Миколая Андідського (друга половина ХІ ст.)[2]. Відомий також лист Никити - синкела Софійського Собору Константинополя до богослова Студійського монастиря Никити Стифата. У ньому іде мова про звичай у деяких монастирях закривати весь вівтар завісою під час приготування Євхаристії, таким чином, щоб ззовні віруючі не бачили священиків[3] Тут же наводиться приклад патріарха Євстахія (1019-1025), який таким способосм служив Літургію. Никита Стифат підтримує цю практику, стверджуючи, що лише священики можуть бачити таїнство[4], повністю візуально розділивши євхаристійну спільноту. Проте у цей, початковий період свого існування, таке повне відокремлення, ще не мало форми обов’язкового канонічного припису, і використовувалось не всюди. Разом із суцільною завісою стали виникати і іконописні зображення що її супроводжували і мали замінити віруючим огляд священиків у вівтарі. Остаточно практика влаштування іконостасів та їх структура закріпились у XV столітті[5].

Будова і елементи іконостасів[ред.ред. код]

Іконостас Покровського собору Олександрії, освяченого 1996 року

Відображаючи ідею Небесного граду, загальна композиція іконостасу визначалася габаритами самого храму, розмірами ікон, їх взаємним розташуванням та кольоровою гамою.

В іконостасі влаштовувалося три входи: північний, південний і центральний — Царські врата, головним сюжетом котрих було зображення чотирьох євангелістів і сцени Благовіщення.

Ряди ікон, т. зв. чини розташовуються на тяблах у певній послідовності:

  • 1-й ярус з Царськими вратами, це — т. зв. місцевий чин, у якому знаходяться зображення Господа і Богоматері, ікони святих, яким присвячено храм, а також самі шановні у даній місцевості (т. зв. місцеві).
  • Над ним розташований вузький т. зв. малий святковий чин.
  • Вище знаходиться Деісусний чин — головна частина іконостасу, де в центрі зображено Спасителя, а зліва і справа розміщаються ікони Богоматері, Іоанна Хрестителя і апостолів.
  • Наступний ярус — Святковий чин із показом дванадцяти найголовніших свят православної церкви, а саме: Хрещення, Вшестя, Благовіщення, Вхід Господа в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Преображення Господнє, Успіння, Різдво Пресвятої Богородиці, Здвиження Животворящого Хреста Господня, Покров Пресвятої Богородиці, Введення до Храму Пресвятої Богородиці, Різдво Христове.
  • Ще вище — Пророцький чин, у якому представлені лики пророків по боках від ікони Богоматері з Дитиною,
  • Верхній ярус — Прабатьківський чин, що складається з батьків і патріархів Церкви із зображенням Бога Отця в центрі.

Вся композиція увінчана зображенням хреста.

Загалом розвиток композицій іконостасу збігався зі стильовим розвитком мистецтва. Так, архітекторами XIX ст. створювали їх у вигляді тріумфальних арок.

Друге значення слова іконостас — кіот в інтер'єрі церкви, який примикає до стовпа або простінка.

Найцінніші іконостаси України[ред.ред. код]

В Україні збереглося багато іконостасів, які мають велику художню цінність:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. CroquisonJ. L’iconographie chrétienne à Rome d'aprèsle "Liber pontifi-calis" // Byzantion, 34 (1964), p.594–602
  2. Nicholaus Andidorum. Prototheoria // PG,140. Col.445c.
  3. Nicetas Stethatos . Opuscules et lettres / Еd. par J.Darrouzes. Paris, 1961,р.232–234.
  4. Nicetas Stethatos . Opuscules et lettres / Еd. par J.Darrouzes. Paris, 1961, р.280–291
  5. А.М. Лидов Иконостас: Происхождение — развитие — символика: М.: Прогресс-Традиция, 2000 -С.348 ISBN 5-89826-038-2

Література[ред.ред. код]