Іларіон (Капрал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іларіон (Капрал)
6-й першоієрарх РПЦЗ митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський
18 травня 2008 — 16 травня 2022
Обрання: 12 травня 2008 року
Церква: РПЦЗ
Попередник: Лавр (Шкурло)
Наступник: Миколай (Ольховський)
 
Альма-матер: Сиракузький університетd
Діяльність: православний священник
Національність: Канада Канада,Україна Україна
Громадянство: Канада Канада
Тезоіменитство: 3 листопада за новим стилем
Ім'я при народженні: Ігор Олексійович Капрал
Народження: 6 січня 1948(1948-01-06)
Спіріт-Рівер, Спіріт-Рівер № 133, Альберта, Канада
Смерть: 16 травня 2022(2022-05-16) (74 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Батько: Олексій Маркович Капрал
Мати: Єфросинія Григорівна Касьянюк
Священство: 4 грудня 1975 року
Чернецтво: 2 грудня 1974 року
Єпископства: 10 грудня 1984 року

Нагороди:

Медаль Століття (Австралія), Орден Сергія Радонезького 2 ступеня, Орден Серафима Саровського 2 ступеня,

CMNS: Іларіон у Вікісховищі

Митрополит Іларіон (в миру Ігор Олексійович Капра́л;6 січня 1948(1948-01-06), Спіріт-Рівер, Альберта — 16 травня 2022(2022-05-16), Нью-Йорк, Нью-Йорк) — першоієрарх Російської православної церкви за кордоном; митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський.

З 18 травня 2008 року до смерті — митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський РПЦЗ, — перший за її історію затвержений на посаді Священним синодом РПЦ.

20 червня 1996 — травень 2008 — архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський. З 17 травня 2007 ріку після підписання Акту про канонічне спілкування РПЦЗ і РПЦ, увійшов також до складу її єпископату.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Батьки походили з села Обенижі колишньої Волинської губернії (сьогодні в складі Турійського району Волинської області, Україна). 1929 року, коли Волинь була в складі Польщі, батьки емігрували до Канади, де отримали в провінції Альберта 160 акрів землі і 100 доларів готівкою, а також молоток і сокиру для будівництва будинку[1].

Народився 6 січня 1948 року в Спіріт-Рівер вдома, позаяк мати не встигла виїхати до шпиталю. У свідоцтві про народження зареєстрований Григорієм, при хрещенні отримав ім'я Ігор.

Дитинство було важким: «сім'я не вибивалася зі злиднів. Ферма дозволяла лише зводити кінці з кінцями, попри те, що сіяли пшеницю, овес, ячмінь, тримали худобу, але в суворих кліматичних умовах життя було непередбачуване. Через бідність батькові весь час доводилося шукати роботу»[2]. З ранніх років Ігор відвідував Свято-Троїцьку церкву, розташовану неподалік від рідного міста. 1959 року парафія разом з архієпископом Пантелеймоном (Рудиком) перейшла до юрисдикції Московського патріархату, в ній були сильні українські автокефальні настрої.

1966 — закінчив гімназію і планував вступ до семінарії. Спочатку архієпископ Едмонтонський Пантелеймон запропонував Ігореві навчатися у Франції в духовній семінарії Московського Патріархату у Вільмуасоні, створену митрополитом Миколаєм (Єрьоміним). Але до того часу семінарія закрилася, і архієпископ Пантелеймон став клопотати про вступ Ігоря до духовної семінарії в СРСР:

«Цілий рік владика вів переговори з Ленінградською семінарією, але врешті-решт отримав рішучу відмову. Значно пізніше я дізнався, що КДБ допитувало моїх родичів в Україні, з метою дізнатися чому я хочу навчатися в Росії. Мені тоді було всього 18 років. В цей час я отримав копії двох відкритих листів, складених о. Глібом Якуніним і о. Миколаєм Ешліманом на ім'я Патріарха Алексія I, прем'єр-міністра О. Н. Косигіна і генерального секретаря Л. І. Брежнєва щодо переслідування віри в СРСР. Ці листи відкрили мені очі на багато що. Особливо мене збентежила стаття відомого митрополита Ленінградського Никодима в журналі „Єдина церква“, в якій він хвалив комунізм і говорив, що у комунізму і християнства одна загальна ідея. Ця стаття мене просто шокувала. Я зрозумів, що не можу більше залишатися в юрисдикції Московської Патріархії і моє місце бути з Закордонним Синодом»[2]

Перейшовши до РПЦЗ, став духовним сином єпископа Едмонтонського Сави (Сарачевича), під впливом якого Ігор вирішив прийняти чернецтво.

1967 — у 19 років вступив до Свято-Троїцької духовної семінарії у Джорданвілі, штат Нью-Йорк. Після закінчення семінарії 1972 року, вступив до Свято-Троїцького монастиря послушником.

2 грудня 1974 — пострижений у рясофор з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського.

З 1975 року викладав у Свято-Троїцькій духовній семінарії Святе Письмо Нового Заповіту, моральне і порівняльне богослов'я, та біблійну археологію. 4 грудня 1975 архієпископом Аверкієм (Таушевим) († 1976), в якого був келійником, — висвячений в ієродиякона. Таким чином виявився останнім ставлеником архієпископа Аверкія до його смерті, і служив йому як келійник.

1976 — закінчив Сиракузький університет зі ступенем магістра слов'янознавства та російської літератури.

Служіння[ред. | ред. код]

17 квітня 1976 року єпископом Манхеттенським Лавром (Шкурлою) був висвячений на ієромонаха. З 1973 по 1988 рік був редактором журналу «Orthodox Life» (офіційне англомовне видання Свято-Троїцького монастиря в Джорданвілі[3]), працюючи одночасно у монастирській друкарні. Влітку 1979 року був направлений до Єрусалима для духовного окормлення жіночих обителей. Після закінчення відрядження був призначений духівником Свято-Троїцького монастиря в Джоржанвілі. 30 серпня 1983 року рішенням Архієрейського Синоду РПЦЗ був нагороджений золотим Синодальним хрестом.

Вікарій Східно-Американської єпархії[ред. | ред. код]

10 грудня 1984 року рукопокладений в єпископа Манхеттенського, вікарія Східно-Американської єпархії. Хіротонію звершили: митрополит Філарет (Вознесенський), архієпископ Чиказький і Детройтський Серафим (Іванов), архієпископ Лос-Анджелеський і Південно-Каліфорнійський Антоній (Сінкевич), архієпископ Монреальський і Канадський Віталій (Устинов), архієпископ Сиракузький і Троїцький Лавр (Шкурло), архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський Павло (Павлов), єпископ Вашингтонський Григорій (Граббе), єпископ Берлінський і Германський Марк (Арндт) і єпископ Клівлендський Аліпій (Гаманович)[4]. Після чого опікувався парафіями в штаті Пенсільванія.

Собором єпископів був затверджений на посаді Заступника Секретаря Архієрейського Синоду. За відомостями журналу «Русский Newsweek» (зі слів онука протопресвітера Олександра Кисельова — протоієрея Петра Холодного) як офіційний представник Архієрейського Синоду РПЦЗ неодноразово відвідував СРСР.

На богослужінні щодо 1025 річниці Хрещення Русі. Церква Святого Володимира у Джексоні, Нью-Джерсі (2013)

Влітку 1990 року відвідав Росію (Валаам і Санкт-Петербург) та Україну (Київ і Почаївську лавру), де познайомився з намісником архімандритом Онуфрієм (Березовським) — майбутнім предстоятелем УПЦ МП. Тоді ж вперше зустрівся зі своїми родичами в Україні.

Брав участь у святкуванні 1000-ліття Хрещення Володимиро-Суздальської Русі в Цареконстантинівському соборі Суздаля, який приєднався до РПЦЗ 1990 року, очолював прес-конференцію в журналі «Огонёк», присвячену спробам товариства «Пам'ять» втягнути РПЦЗ до політичної діяльності.[5] 1992 — Архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський Іларіон місцеблюститель першоієрарха РПЦЗ. У грудні 1995 року отримав титул єпископа Вашингтонського з місцеперебуванням у Нью-Йоркці.

14-20 січня 1996 року відвідав місію РПЦЗ на Гаїті, приїзд єпископа Іларіона став першим відвідуванням країни православним архієреєм українського походження.

Архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський[ред. | ред. код]

20 червня 1996 року, за негараздів в Австралійській єпархії, що виникли після відходу на упокій Архієпископа Павла (Павлова), Іларіона було призначено на Сіднейську і Австралійсько-Новозеландську кафедру з возведенням у сан архієпископа. З того ж року він головний редактор офіційного друкованого органу Сіднейської єпархії, щомісячного журналу «Церковне слово».

Звершує хіротонію во пресвітера

На Нью-Йоркському Архієрейському Соборі РПЦЗ, що відбувся з 13 по 17 грудня 2003 року, за пропозицією митрополита Лавра був нагороджений правом носіння діамантового хреста на клобукові[6].

27 січня 2005 року рішенням Архієрейського Синоду визначений головою Передсоборної комісії з влаштування і проведення IV Всезакордонного Собору[7]

16 березня 2008 — в день кончини Першоієрарха РПЦЗ митрополита Лавра, призначений заступником Голови Архієрейського Синоду і Головою передсоборної комісії, яка підготувала Архієрейський Собор[8][9].

Першоієрарх РПЦЗ[ред. | ред. код]

12 травня 2008 — обраний Архієрейським Собором РПЦЗ її Першоієрархом,[10][11][12] отримав 9 голосів з 11[13]. 14 травня — затверджений Священним Синодом Московського Патріархату на посаду Першоієрарха з возведенням у сан митрополита[14][15].

У день інтронізації, 2008

18 травня 2008 року в Синодальному Знаменському храмі (Нью-Йорк) відбулося возведення Іларіона на престол. Крім ієрархів РПЦЗ на богослужіннях були присутні єпископи і священики Константинопольського, Антіохійського, Єрусалимського Патріархатів, Православної Церкви в Америці.

З 10 грудня 2008 року — член Комісії з підготовки Помісного собору РПЦ.[16]

24 грудня 2008 року Священним Синодом, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського собору самокерованих Церков у складі Московського Патріархату», включений до складу Священного синоду, що є за Статутом Президією Архієрейського Собору, на час роботи Собору 2009 року.

30 січня 2013 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору.[17]

24 грудня 2015 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[18].

18 липня 2017 року в Троїце-Сергієвій Лаврі Патріархом Кирилом, за церковні заслуги та у зв'язку з 10-річчям відновлення канонічного спілкування єдиної Помісної Російської Церкви удостоєний права носіння другої панагії в межах РПЦЗ[19].

Восени 2017 року повідомив предстоятелю УПЦ КП патріарху Київському Філарету, що керівництво РПЦ бажає піти на зближення з Київським патріархатом. 11 листопада делегація Київського Патріархату прибула до Москви вести перемовини з митрополитом Іларіоном (Алфеєвим), який переконав їх запропонувати Київському патріархату підготувати листа від імені Філарета, який могли б зачитати на Архієрейському Соборі РПЦ[20].

16 листопада Філарет написав 2 листи — один на ім'я архієрейського Собору РПЦЗ, інше — на ім'я Першоієрарха РПЦЗ[21].

28 листопада 2017 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[22].

Помер 16 травня 2022 року в одній з лікарень Нью-Йорка[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Speech by Protopriest Michael Protopopoff, Dean of Victoria and Tasmania, on the 20th Anniversary Celebration of Archbishop Hilarion. Архів оригіналу за 9 березня 2008. Процитовано 18 лютого 2018.
  2. ↑ а б Інтерв'ю архієпископа Ілариона. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 16 травня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Biography of Archbishop Hilarion. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2018.
  5. ↑ СПРАВКА: Архіепископ Сіднейський й Австралійсько-Новозеландський Іларион (Капрал), місцеблюститель першоієрарха РПЦЗ МП. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 19 лютого 2018.
  6. ↑ Архієрейський Собор 2003 р. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  7. ↑ Православна Церква Закордоном. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 18 лютого 2018.
  8. ↑ Русская Православная Церковь Заграницей — Офіційний сайт!. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  9. ↑ До избрания нового главы РПЦЗ обязанности председателя Синода будет исполнять архиепископ Иларион. [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] Интерфакс.ru 17 березня 2008 р.
  10. ↑ Первоиерархом Русской Зарубежной Церкви избран архиепископ Иларион [Архівовано 2 серпня 2021 у Wayback Machine.] На офіційному сайті МП 12 травня 2008 р.
  11. ↑ Главой Русской Зарубежной Церкви стал архиепископ Сиднейский и Австралийско-Новозеландский Иларион [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] NEWSru.com 12 травня 2008 р.
  12. ↑ Павел Круг. Компромиссный Иларион. Ближайший сподвижник покойного митрополита Лавра скорее всего станет его преемником. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 18 лютого 2018.
  13. ↑ Глава Руської зарубіжної церкви урочисто возведений у сан [Архівовано 19 травня 2008 у Wayback Machine.] РІА «Новини» 18 травня 2008 р.
  14. ↑ Священний Синод Руської Православної Церкви затвердив обрання архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландського Іларіона Першоієрархом РПЦЗ [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] На офіційному сайті МП 14 травня 2008 р.
  15. ↑ Патріарх Алексій II і Священний Синод затвердили обрання нового першоієрарха РПЦЗ [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] NEWSru.com 14 травня 2008 р.
  16. ↑ Журналы заседания Священного Синода Русской Православной Церкви от 10 декабря 2008 года. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 18 лютого 2018.
  17. ↑ Журналы заседания Священного Синода от 30 января 2013 года : Русская Православная Церковь. Отдел внешних церковных связей. Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 1 лютого 2013.
  18. ↑ ЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода от 24 декабря 2015 года / Официальные документы / Патриархия.ru. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 18 лютого 2018.
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Оприлюднено лист Філарета першоієрарху РПЦЗ з проханням про автокефалію. УНІАН. 12 грудня 2017. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 4 травня 2021.
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ В Бозе почил Высокопреосвященнейший ИЛАРИОН, митрополит Восточно-Американский и Нью-Йоркский, Первоиерарх Русской Зарубежной Церкви (рос.). Официальная страница Архиерейского Синода Русской Православной Церкви заграницей. 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іларіон_(Капрал)&oldid=41861009