Безбородько Ілля Андрійович

Ілля Андрійович Безбородько
Народився	16 (27) лютого 1756(1756-02-27) Глухів, Гетьманщина
Помер	3 (15) червня 1815(1815-06-15) (59 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd
Громадянство	Гетьманщина → Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	політик, військовий діяч
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Титул	граф
Посада	Список міністрів закордонних справ Росії
Військове звання	генерал-поручик
Конфесія	православ'я
Рід	Безбородьки
Батько	Андрій Якович Безбородько
Мати	Євдокія Михайлівна Забіла
Родичі	Скоропадські, Кочубеї, Оскаловичі, Рюміни
Брати, сестри	Безбородько Олександр Андрійович і Ulyana Bezborodkod
У шлюбі з	Ганна Іванівна Ширай
Діти	Любов, Андрій, Клеопатра, Максимілян
Нагороди	Орден Святої Анни, Орден святого Георгія, Орден Святого Олександра Невського, Орден Святого Володимира
Медіафайли у Вікісховищі

Безборо́дько Ілля́ Андрі́йович (*27 лютого 1756(17560227), Глухів, Гетьманщина — † 15 червня 1815, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український шляхтич, генерал-поручик, граф, сенатор Російської імперії, дійсний таємний радник, молодший брат Олександра Безбородька.

Життєпис

Походив з української шляхетської родини, представників козацької старшини. Народився у м. Глухів. Син Андрія Яковича Безбородька, генерального писаря, та Євдокії Михайлівни Забіли. У 1771 році вступив на дійсну військову службу, брав участь у воєнних діях проти турків у 1773 і 1774 роках. У 1785 році отримав звання бригадира, згодом — призначення до головної провіантської канцелярії. У 1790 році служив під командуванням Олександра Суворова: генерал, командир 4-ї колони.

За виявлені під час штурму Ізмаїла мужність і хоробрість нагороджений орденом святого Георгія 3-го ступеня. У 1792 році, після закінчення російсько-турецької війни 1787-1791 рр., отримав у дарунок від Катерини II понад 12 тис. десятин землі на правому березі Бузького лиману (на місці сучасного села Парутине). Заселив отримані землі кріпаками з Чернігівщини та інших місцевостей України. 1793 року його нагороджено прикрашеною діамантами золотою шаблею з написом «За хоробрість».

З 1795 року Ілля Безбородько служить уже у званні генерал-поручика. У квітні 1797 року в день своєї коронації імператор Павло I нагородив його орденом святого Олександра Невського, а 1798 року призначив дійсним таємним радником і сенатором. На службі Безбородько перебував до 1799 року, коли пішов у відставку.

Після смерті брата Ілля Андрійович успадкував усе його майно.

Відзнаки

Погруддя графа Іллі Безбородька перед "старим" корпусом Ніжинського університету

У 1805 році імператор Олександр I нагородив Іллю Андрійовича орденом св. Володимира 1-го ступеня — переважно за те, що він пожертвував на заснування Ніжинської гімназії вищих наук будинок із садом, а також видав з цією метою 210 тис. карбованців, призначених його братом Олександром Безбородьком для благодійних справ. До того ж зобов'язався й надалі вносити на утримання гімназії по 150 тисяч карбованців щороку.

Граф Ілля Андрійович Безбородько мав «височайше пожалуване» йому звання Санкт-Петербурзького губернського очільника дворянства. Помер 15 червня 1815 року, похований в Олександро-Невській лаврі.

Цікаві факти

• У 1789 р. граф Безбородько, перебуваючи в Петербурзі, став масоном.
• Мав колекцію зброї часів Хмельниччини й шаблю Богдана Хмельницького.

Див. також

• Безбородьки

Посилання

• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 20. Князь Олександр Безбородько^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Джерела та література

• «Довідник з історії України». — К., 2001