Ільменські словени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ільменські слов'яни)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ільменські́ словени, Ільменські слов'яни, Ільменські словіни — східнослов'янське плем'я (чи племінний союз), що заселяло з 6 століття північні території поблизу озера Ільмень, від якого й походить його назва.

Східнословянські племена у VIII-IX ст.

Академік Валентин Сєдов пов'язує ільменських словін із відгалуженням венедських слов'ян, що залишили Вісленський край і оселилися в V–VI століттях у північній частині Східно-Європейської рівнини серед прибалтійсько-фінського населення (племенами водь; весь; іжора, що належали до фінно-угорської мовної групи та частково племенами балтської групи) й поступово їх асимілювали[1]. Цей процес тривав кілька сторіч і завершився слов'янізацією балтів та фінномовних мешканців. До раннього середньовіччя в Ільменському краї належить культура новгородських сопок. Унаслідок цього утворилася своєрідна етнографічна група — літописні словени зі своїм племінним центром Новгородом (уперше згадується в літописі під 859 р.).

Науці відомий четвертий східнослов'янський етнос — псково-новгородці, що постали з ільменських словен, але у XV–XVI ст. були асимільовані росіянами в процесі експансії Московського князівства на захід.[2][3]

Протягом IX–X ст. словени поширилися на північний захід і північний схід, досягнувши ярославського й костромського Поволжя, а також на південь — до Волго-Окського межиріччя. Разом з кривичами та іншими східнослов'янськими племенами ільменські словени брали участь в освоєнні ярославського й костромського Поволжя та Волго-Клязьминського межиріччя (територія майбутньої Ростово-Суздальської землі), асимілюючи місцеві фінно-угорські племена[джерело?].

Згадки про ільменських словен містяться у давньоруських літописах («Повість временних літ») та іноземних хроніках.

В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Славію, як правило, бачать в землі ільменських словен, головним містом яких у Х ст. став Новгород

Племінна назва[ред. | ред. код]

За літописом Нестора, слов'яни, що «прийшли й сіли … Ті ж слов'яни, котрі сіли поблизу озера Ільмень, назвалися власним ім'ям — словенами…». Ільменські слов'яни були відгалуженням кривичів.

Стосунки з Київським князівством[ред. | ред. код]

Наприкінці IX столітті(882) Новгород з навколишніми землями увійшов до складу Київської Русі, ставши другим (після Києва) її політичним і культурним центром.

У процесі розпаду Київської Русі, 1136 року у Новгороді спалахнуло антикиївське повстання і виникла окрема Новгородська феодальна республіка, однак її тісні зв'язки з Києвом не переривалися. Вона вела успішні війни проти німецьких і шведських агресорів. Монголо-татарам не вдалося захопити Новгородську республіку, але вона визнала себе васалом Золотої Орди й платила їй данину.

Протягом IX–XIV ст. на Новгородській землі відбувалися етногенетичні процеси у напрямі формування окремого новгородського етносу, проте в середині XV ст. вони були перервані. Новгородська республіка була перешкодою для об'єднання російських земель навколо Москви, тому в 1478 Новгородська земля була захоплена московським князем Іваном ІІІ й включена до складу Великого князівства Московського. Внаслідок цього Московська держава значно збільшилась у розмірах та силі. Іван III обклав населення Новгородської землі контрибуцією і депортував близько 72 тис. людей до Московської держави. Проте московські царі ще протягом довгого часу вдавалися до масових знищень і депортацій новгородців, аж поки наприкінці XVI ст. вони повністю були асимільовані московитами, хоч діалектні особливості їхнього мовлення все ж таки збереглися.

Останні спогади[ред. | ред. код]

Востаннє ільменські словени згадуються літописом під таким племінним ім'ям 1072 року в Руській Правді.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв М.. 1982. 382 с.
  2. Ярослав Дашкевич - Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе. — К., 1993
  3. Леонід Залізняк, Походження українського народу // К., 1996

Джерела та література[ред. | ред. код]