Ільяс Храуї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільяс Храуї
араб. إلياس الهراوي
Elias Hraoui President.jpg
Народився 4 вересня 1926(1926-09-04)[1]
Захла, Ліван
Помер 7 липня 2006(2006-07-07)[2][3] (79 років)
Бейрут, Ліван
·злоякісна пухлина
Країна Flag of Lebanon.svg Ліван
Діяльність політик, адвокат
Alma mater Saint Joseph Universityd
Посада Президент Лівану[d]
Партія незалежний політик
Конфесія Маронітська католицька церква
У шлюбі з Mona Hrawid
Нагороди
кавалер Великого хреста на ланцюгу ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Grand Cordon of the National Order of the Cedar‎ Орден Заслуг (Ліван)

Ільяс Храуї (араб. الياس الهراوي‎; 4 вересня 1926(19260904) — 7 липня 2006) — ліванський політик та адвокат. президент Лівану (1989—1998).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Хауч-Аль-Умаре, поблизу міста Захле, в заможній родині землевласників маронітів в долині Бекаа 4 вересня 1926 року.[4][5] Його батьки були Халіль Храуї та Хелена Харб.[6] Отримав диплом фахівця в області комерції в Інституті Сагессе у 1947 році.[7] Згодом вступив до Університету Святого Йосипа в Бейруті на правовий факультет, але не закінчив його.[7]

Займався сільським господарством.[8] Будучи успішним в ньому, почав експортувати овочі, працюючи з великими швейцарськими компаніями. Він також очолював кооператив Бекаа з виробництва цукрових буряків. Але його бізнес був знищений в результаті громадянської війни, що відбувалася в країні з 1975 по 1990 рр., тоді він перейшов на імпорт нафти.[9]

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Будучи членом політично активної сім'ї, слідом за своїми братами Жоржем і Жозефом був обраний до Національної Асамблеї Лівану у 1972 році. З 1980 по 1982 рр. — він перебував на посаді міністра громадських робіт при кабінеті прем'єр-міністра Шафіка Ваззана при президенті Ільяс Саркіс.[8] Його діяльність на цій посаді була пов'язана зі будівництвом мостів та доріг.[9]

Був членом незалежного маронітського католицького блоку в Національній асамблеї. Цей блок складався з 9 реформаторів, маронітів-католиків, які виступали за очищення християнських ополченців і підтримка хороших відносин з мусульманами і Сирією.[10]

Президент Лівану[ред. | ред. код]

Був обраний президентом Лівану в Парк Готелі в місті Чтаура 47 з 53 членів парламенту 24 листопада 1989 року[8] через 2 дні після вбивства президента Лівану Рене Моавада.[11] Будучи президентом, вніс поправки до Конституції Лівану, які оформили результати таіфської угоди, які надали мусульманському населенню великі права і вплив ніж було раніше.

Так як палац Баабда, президентська резиденція, був зруйнований під час бомбардувань сирійською армією в жовтні 1990 року, котра прагнула вибити звідти генерала Мішеля Ауна, Храуї оселився в бейрутських апартаментах майбутнього прем'єр-міністра Лівану Рафіка Харірі.[12] 13 жовтня 1990 року при підтримці сирійської армії змусив генерала Ауна здатися, після чого приступив до відновлення Лівану від наслідків громадянської війни. 22 травня 1991 року підписав договір про дружбу і співробітництво з Сирією, за яким Ліван зобов'язувався не надавати свою територію для чиїхось дій ворожих сирійським інтересам.[13]

У 1992 році призначив на посаду прем'єр-міністра Лівана Рафіка Харірі.[14] Храуї брав участь у нарадах кабінету міністрів, щоб контролювати виконавчу владу країни.[15]

У ліванському суспільстві дають різні оцінки часів його президентства. Одні відзначають його активну боротьбу проти збройних ополченців, та закінчення громадянської війни, що розривала країну на частини протягом 15 років, і примирення основних політичних сил Лівану. Його прихильники бачили в ньому прагматичного політика, що ставив національні інтереси вище релігійних розбіжностей і прагнув налагодити мирне співіснування релігійних громад. Однак його спроба узаконити цивільні шлюби викликала різку протидію релігійних авторитетів.[8] Деякі звинувачували його в тому, що він сприяв роззброєнню всіх християнських і більшості мусульманських ополчень, яке не торкнулося Хезболли і шиїтської політичної партії. Також його критики відзначали, що він був дуже прихильний до сирійських інтересів, і що підписаний ним договір про дружбу і співробітництво з Сирією перетворював Ліван в якусь подобу сирійської колонії. Крім того він піддавався осуду за поправки до Конституції Лівану, що дозволили йому продовжити термін своїх повноважень ще на 3 роки 13 жовтня 1995 року.[16] Колишній президент Амін Жмайель висловився тоді, що такі дії підривають конституційні засади ліванської нації.

Подав у відставку з посади президента Лівану 23 листопада 1998 року.[7]

Храуї помер від злоякісної пухлини у шпиталі Американського університету в Бейруті 7 липня 2006 року.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Proleksis enciklopedija — 2009.
  2. http://www.khaleejtimes.com/DisplayArticleNew.asp?xfile=data/middleeast/2006/July/middleeast_July127.xml&section=middleeast&col=
  3. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/273645/Elias-Hrawi
  4. а б Elias Hrawi. The Independent. 2006-07-11. Процитовано 2013-08-03. 
  5. Kifner, John (1989-11-25). Elias Hrawi; An Earthy Politician Who Makes Both Ends Meet. The New York Times. с. 4. Процитовано 2013-08-03. 
  6. Announcement the death of former Lebanese President Elias Hrawi in Beirut. 26 September. 2006-07-07. Процитовано 2013-08-03. 
  7. а б в Elias Hrawi. Presidency of the Republic of Lebanon. Архів оригіналу за 2013-09-06. Процитовано 2012-07-15. 
  8. а б в г Former President Hrawi loses fight against cancer. The Daily Star. 2006-07-08. Процитовано 2013-08-03. 
  9. а б Elias Hrawi. Embassy of Lebanon, USA. Процитовано 2013-08-03. 
  10. Kifner, John (1989-11-25). Elias Hrawi; An Earthy Politician Who Makes Both Ends Meet. The New York Times. 
  11. Seeberg, Peter (2007-02). Fragmented loyalties. Nation and Democracy in Lebanon after the Cedar Revolution (Working Papers). University of Southern Denmark. Архів оригіналу за 2014-01-04. Процитовано 2013-08-04. 
  12. Salem, Paul E. The wounded republic: Lebanon's struggle for recovery // Arab Studies Quarterly : journal. — 1994. — 22 September.
  13. Elias Hrawi, 80, Ex-Chief of Lebanon, is Dead. AFP (The New York Times). 2006-07-08. Процитовано 2013-08-04. 
  14. Middle East Review. — ISBN 978-0-7494-4066-4.
  15. Philip G. Roeder; Donald S. Rothchild. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-0-8014-8974-7.
  16. Abdelnour, Ziad K. Syria and the Presidential Succession in Lebanon // Middle East Intelligence Bulletin. — Т. 6, № 2—3.