Ільяс Цудахарський
| Ільяс Цудахарський | |
|---|---|
незакод. Ильяс-ХӀяжи МяхӀмадла урши  | |
| Народився | 1829 Аметеркмахі, Акушинський район |
| Помер | 24 квітня (7 травня) 1904 Казань, Російська імперія |
| Поховання | Parauld |
| Вчителі | Q62713690? |
| Відомі учні | Алі-Хаджі Акушинський |
Ільяс ібн Махмуд ібн Мухаммад ібн Амір ал-Цудахарі (ал-Цудакарі) ал-Аматхаркмакі ад-Даргі, або Ільяс Цудахарський (1829, Аметеркмахи, Акуша-Дарго — 1904/1905, Казань, Казанська губернія, Російська імперія) — дагестанський учений-суфій кінця XIX століття, який зробив істотний внесок у розвиток теорії і практики суфізму в Дагестані. Халідійський шейх накшбандійського тариката. 1888 року засланий царською владою на заслання вглиб Росії, де згодом і помер від хвороби.
Народився в селищі Аметхаркмакі — відсілку Цудахара — в сім'ї вільного уздені Мухаммада. Відомості про дати народження та смерть суперечливі. Згідно з листами сучасників з його рідного села — він народився 1829 року. За даними, озвученими на конференції пам'яті Ільяса він народився 1836 і помер у 1904—1905 роках. Як вказує дослідник Магомед Абдуллаєв, інші джерела вказують 1827 і 1908 відповідно[1].
Крім рідної даргинської мови, Ільяс знав також кумицьку й арабську. У Цудахарі займався вивченням ісламської юриспруденції в Ільяса сина Алібека. Як пише сам Ільяс, він вивчав науки в даргинських селах Акуша, Мугі, Урахі[2][1]. Пізніше проходив навчання також у селах Кака-Шура та Доргелі[3]. Згодом Ільяса зацікавив накшбандійський тарикат, для вивчення якого він став учнем Ахмеда-Хаджі з Дангулі, пізніше почав навчатися в Абдурахмана-Хаджі ас-Сугурі[4], від якого отримав іджазу накшбандійського тарикату[5].
Після смерті Абдурахмана Ільяс почав відкрито проповідувати тарикатське вчення. До нього звідусіль стікався народ. Його учнем був і шейх Алі-Хаджі Акушинський[6]. Царська адміністрація бачила в подібній народній популярності шейха можливість чергового антиросійського повстання, через що 1888 року Ільяс і ще 5 шейхів (Мухаммад-Хаджіяв Османов з Кікуні, Абдаллах Хаджіяв з Гімрі, Сулайманхаджжі з Апши, Узун-Хаджі з Салта, Мусаа Хаджияв з Кукні) були заарештовані та заслані вглиб Росії[7][6].
В архівній довідці про арешт Ільяса-Хаджі сказано, що він був засланий у віддалені місця Сибіру «за розповсюдження серед населення Дагестану мусульманського вчення „тарикат“ і виклик надмірного розвитку релігійного фанатизму». Після клопотання вони отримали дозвіл на приміщення в одній із внутрішніх губерній, призначили Самарську губернію. У довідці також описують Ільяса: «Від роду 60 років, одружений, атестований як „хороший“»[6].
Як пише Назір ад-Дургелі, під час заслання до нього йшли люди з усіх кінців Дагестану, Казані й інших місць. Він товаришував з вченими шейхами Казані, Татарії. Ісмаїл Ґаспринський, редактор газети «Тарджуман», надіслав йому листа, в якому хотів знати про спосіб переписування Корану дрібними літерами, розміром з долоню. Ільяс відповів на це згодою і відправив на його адресу вірші, висловивши подяку. Після цього маленький Коран, який надрукували в Бахчисараї, набув широкого поширення в інших областях[5].
Після більш ніж шестирічного перебування в царському засланні Ільяс тяжко захворів і перебував у такому стані цілий рік. З ним у засланні знаходилися його дочка Аматулла та сини Махмудгаджі та Мухаммадгаджі, які дбали про нього під час хвороби[8].
Помер 24 квітня 1904 року або 1905 року у засланні в Казані[5], його тіло перевезли в Дагестан і поховали в Параулі[9].
Дві його дочки були одружені і залишилися на батьківщині: Хапісат — у селищі Каракадані Левашинського району та Напісат — у селищі Тебек Акушинського району[8].
Знаний як автор двох праць: арабомовний твір «Суллам ал-мюрид» (араб. سلم المرید у перекладі «Сходи мурида») і «Кіфая ал-мюрид фі-т-таріка ат-тавхід» («Достатність для мурида на шляху єдинобожжя») кумицькою. Праці видали в Казані 1904 року[10]. Дві рукописні копії «Кіфая ал-мурид» знаходяться в параульській джума-мечеті[11].
За своєю структурою «Кіфая ал-мурид» складається з основних розділів: іман, іслам й іхсан[12].
- Перший розділ присвячений основним поняттям ісламської догматики: віру у Всевишнього, опис Його атрибутів, віру в ангелів, у священні книги й інше.
- Другий розділ про мусульманське право містить мінімум знань для вступу в тарикат.
- Третій розділ розглядає питання суфійської етики, а також практики накшбандійського тарикату. Докладно розглянуто порядок й умови покаяння, ініціація адептів у тарикат, а також практика індивідуального та колективного зікра[13].
В іншому творі «Суллам алмурид» наводиться сильсиля (ланцюжок) тарикатських шейхів, починаючи від пророка Магомета до самого Ільяса Цудахарського[14]. Детально розглядається зікр — таємний зікр, гучний, зікр серцем, правила колективного зікра, наводяться хадиси про зікр. Шейх роз'яснює, що вважається «достовірною істиною», «достовірним джерелом», прикріплює слова шейхів тарикатів на цю тему[15].
На місці могили шейха знаходиться зіярат (місце паломництва). 21 жовтня 2004 року за підтримки глави Махачкали Саїда Амірова організовано вечір пам'яті на честь 175-річчя від дня народження Ільяса-Хаджі. Участь у події взяли глави адміністрацій, наукова та творча інтелігенція й інші. Свої доповіді представили: Д. Аміров — «Шейх Ільяс-Хаджі Цудахарі — відомий релігійний, суспільно-політичний діяч, популярний тарикатський шейх і мусульманський алім»; Магомед Абдуллаєв — «Тарикатські погляди шейха Ілляса-Хаджі» й інші. Після виступили релігійні діячі з доповіддю про накшбандійський тарикат[1].
- ↑ а б в Абдуллаев, 2007, с. 425.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 86.
- ↑ Шихалиев Ш. Ш. Арабографические сочинения по суфизму на кумыкском языке в контексте развития Дагестанской суфийской литературы // История, археология и этнография Кавказа. — 2014. — Вип. 3 (39) (22 квітня). — С. 71–79. — ISSN 2618-6772. Архівовано з джерела 9 червня 2022.
- ↑ Рагимов А. А. Ислам и кавказская война XIX века. — М. : Дагестанское книжное изд-во, 2004. — С. 56. — ISBN 978-5-297-01050-5.
- ↑ а б в Назир из Дургели, 2012, с. 146.
- ↑ а б в Абдуллаев, 2007, с. 426.
- ↑ Назир из Дургели, 2012, с. 145.
- ↑ а б Абдуллаев, 2007, с. 427.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 87.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 88.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 89.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 90.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 91.
- ↑ Шихалиев, 2009, с. 84.
- ↑ Магомедова З. А., Османова М. Н. Суфийская тематика в арабоязычной печатной книге Дагестана начала XX в // История, археология и этнография Кавказа. — 2007. — Вип. 12 (22 квітня). — С. 28–39. — ISSN 2618-6772. Архівовано з джерела 9 червня 2022.
- Абдуллаев М. А. Шейх Ильяс-Хаджи из Цудахара (1829—1904 гг.) // Мыслители Дагестана. — Мх. : Эпоха, 2007. — С. 424—432.
- Наврузов А. Р. Суфизм на Кавказе. Сборник статей. — Мх. : Центр иранистики факультета востоковедкния ДГУ, 2009. — 22 квітня.
- Назир ад-Дургели. Услада умов в биографиях дагестанских учёных / Шихсаидов А. Р. — 2012.
- Шихалиев Ш. Ш. Дагестанская суфийская литература XIX — нач. XX вв.: текстологический и источниковедческий разбор // Исламоведение. — 2009. — 22 квітня.