Ільїн Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільїн Іван Олександрович
Iljin02.jpg
Народився 28 березня (9 квітня) 1883
Москва, Російська імперія
Помер 21 грудня 1954(1954-12-21)[1][2] (71 рік)
Zollikond
Поховання Новий донський цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1954–1991).svg РРФСР
Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Веймарська республіка
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Діяльність філософ, письменник, викладач університету
Галузь філософія і юриспруденція
Alma mater Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Науковий ступінь доктор філософії
Вчителі Новгородцев Павло Іванович
Відомі учні A. S. Akhmanovd
Знання мов російська[1] і німецька
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, Імператорський Московський університетd і Q18399411?
Автограф Автограф Ивана Ильина.jpg

Ільїн Іван Олександрович (18831954) — російський філософ, письменник, публіцист. Народився у Москві, Російська імперія. Після більшовицького перевороту 1917 року емігрував з Росії. Ідеолог Російської загальновійськової спілки. Гегельянець, один із ідеологів російського месіанства та фашизму[3][4][5], критик комунізму й колективного Заходу[5]. Помер у Швейцарії. Справив вплив на світогляд російських правих мислителів та політиків, зокрема Олександра Солженіцина. Часто цитувався Володимиром Путіним.

Цитати[ред. | ред. код]

Фашизм[ред. | ред. код]

« рос. Фашизм возник как реакция на большевизм, как концентрация государственно-охранительных сил направо. Во время наступления левого хаоса и левого тоталитаризма - это было явлением здоровым, необходимым и неизбежным. Такая концентрация будет осуществляться и впредь, даже в самых демократических государствах: в час национальной опасности здоровые силы народа будут всегда концентрироваться в направлении охранительно-диктаториальном. Так было в древнем Риме, так бывало в новой Европе, так будет и впредь... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима "фашистским". Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их.[4] «

Україна[ред. | ред. код]

« рос. Украина признается наиболее угрожаемою частью России в смысле отделения и завоевания. Украинский сепаратизм есть явление искусственное, лишенное реальных оснований. Он возник из честолюбия вожаков и международной завоевательной интриги.
Отделившись, это государство предает само себя на завоевание и разграбление иностранцам. Малороссия и Великороссия связаны воедино верой, племенем, исторической судьбой, географическим положением, хозяйством, культурой и политикой. Иностранцы, подготовляющие расчленение, должны помнить, что они объявляют этим всей России вековую борьбу. Не будет мира и хозяйственного расцвета на востоке при таком расчленении. Россия превратится в источник гражданских и международных войн на века. Расчленяющая держава станет ненавистнейшим из врагов национальной России. В борьбе с нею будут пущены в ход все союзы и всякие средства... Национальная Россия не ищет ничьей погибели, но она сумеет ответить своевременно на всякую попытку расчленения и будет бороться до конца. Всякой державе выгодней иметь Россию другом, а не врагом. История еще не сказала своего последнего слова
[6]
«

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Німецькою[ред. | ред. код]

  • Kommunismus oder Privateigentum? Berlin: Verlagsanstalt d. Deutschen Hausbesitzes, 1929.
  • Wider die Gottlosigkeit. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • Die Ziele und die Hoffnungen; Die Arbeitsmethoden; Das System des Terrors; Kommunismus als Beamtenherrschaft; Das Schicksal des russischen Bauern; Die Lage der Arbeiter // Welt vor dem Abgrund. Politik, Wirtschaft und Kultur im kommunistischen Staate. Berlin: Eckart-Verl., 1931. S. 15-34, 35-53, 99-118, 119—142, 183—218, 371—400.
  • Gift — Geist und Wesen des Bolschewismus. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • (mit A. Ehrt als J. Schweikert) Entfesselung der Unterwelt. Berlin: Eckart-Verl., 1932.
  • Was hat das Martyrium der Kirche in Sowjet-Rußland den Kirchen der anderen Welt zu sagen? Neukirchen: Stursberg, 1936.
  • Der Angriff auf die christliche Ostkirche. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Das Martyrium der Kirche in Rußland. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Ich schaue ins Leben. Berlin: Furche-Verl., 1938.
  • Wesen und Eigenart der russischen Kultur. Zürich: Aehren Verl., 1942.
  • Die ewigen Grundlagen des Lebens. Zürich: Aehren Verl., 1943.
  • Das verschollene Herz. Bern: Haupt, 1943.
  • Blick in die Ferne. Affoltern am Albis: Aehren Verl., [1945].
  • Die Philosophie Hegels als kontemplative Gotteslehre. Bern: Francke, 1946.

Біографія[ред. | ред. код]

Критика[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]