Ілюзія Еббінгауза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Два помаранчеві кола мають абсолютно однакові розміри, проте, ліве коло видається меншим.

Ілюзія Еббінгауза або кола Титченера — оптична ілюзія сприйняття відносних розмірів. Найвідоміша версія цієї ілюзії полягає в тому, що, коли два кола, ідентичні за розмірами, поміщаються поруч, причому навколо одного з них знаходяться кола великого розміру, тоді як інше оточене маленькими колами, перше коло здається менше за друге.

Історія і тлумачення[ред.ред. код]

Ілюзія названа ім'ям німецького психолога Германа Еббінгауза (1850–1909), що вперще описав це явище. В англомовному середовищі вона стала популярна завдяки підручнику експериментальної психології Титченера, опублікованого 1901 року, звідси - інша назва ілюзії — «кола Титченера».[1]

Зазвичай вважається, що цей обман зору пов'язаний зі сприйняттям розмірів, проте недавно з'явилася думка, що критичним чинником виникнення цієї ілюзії є відстань центрального кола від інших кіл, що оточують його, і замкненість кільця, що дозволяє розглядати ілюзію Еббінгауза як різновид ілюзії Дельбефа. Якщо навколишні кола розташовуються близько до центрального кола, воно здається більшим, і навпаки, якщо вони знаходяться на великій відстані, центральне коло виглядає меншим. Очевидно, розмір описаних кіл править за орієнтир щодо того, наскільки близько вони можуть перебувати від центрального кола, що призводить в багатьох дослідженнях до плутанини між двома показниками (розміри та відстань).[1]

Ілюзія Еббінгауза грає ключову роль в сучасних наукових суперечках про існування в зоровій корі двох окремих потоків перероби інформації, що стосуються процесів сприйняття (розпізнавання) та виконання дій (детальніше див.: Two Streams hypothesis (англ.)). Доведено, що ілюзія Еббінгауза спотворює сприйняття розміру, але коли суб'єкт повинен відреагувати на візуальний образ дією, такою як схоплювання, розміри об'єкта сприймаються без спотворень.[2] Проте відносно недавно з'явилася публікація,[3] в якій стверджується, що оригінальні експерименти були виконані з великими похибками. У цих експериментах стимули обмежували можливість помилки при акті хапання, що робило «хапальну» відповідь точнішою. До того ж, дві версії стимулу — візуально велика і мала — поставали ізольовано (тобто не було другого центрального кола, яке б служило для порівняння), тож, на думку В. Франца зі співавторами, і були отримані результати, які говорять про відсутності ілюзії. Автори згаданої публікації роблять висновки, що ілюзія Еббінгауза вносить спотворення, незалежно від конкретного каналу (шляху) обробки зорової інформації («розпізнавання» або «дії»).

В іншому сучасному дослідженні стверджується, що на сприйнятливість до цієї ілюзії, а також ілюзії Понці, позитивно впливають розміри первинної зорової кори конкретного індивіда.[4]

У тварин[ред.ред. код]

Є відомості, що до ілюзії Еббінгауза (як і до низки інших) схильні деякі види птахів (кури, голуб, деряби, папуги жако)[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Roberts B, Harris MG, Yates TA. (2005). The roles of inducer size and distance in the Ebbinghaus illusion (Titchener circles).. Perception. 34 (7). с. 847–56. doi:10.1068/p5273. PMID 16124270. 
  2. M. A. Goodale & David Milner (January 1992). Separate pathways for perception and action. Trends in Neuroscience 15 (1). с. 20–25. doi:10.1016/0166-2236 (92) 90344-8. PMID 1374953. 
  3. V. H. Franz, F. Scharnowski and K. R. Gegenfurtner (2005). Illusion effects on grasping are temporally constant not dynamic. J Exp Psychol Hum Percept Perform 31 (6). с. 1359–1378. doi:10.1037/0096-1523.31.6.1359. PMID 16366795. 
  4. D Samuel Schwarzkopf, Chen Song & Geraint Rees (January 2011). The surface area of human V1 predicts the subjective experience of object size. Nature Neuroscience 14. с. 28–30. doi:10.1038/nn.2706. 
  5. "Статевий відбір породжує ілюзії ", Елементи.ru