Ілюзія Еббінгауза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Два помаранчеві кола мають абсолютно однакові розміри, проте, ліве коло видається меншим.

Ілюзія Еббінгауза або кола Титченера — оптична ілюзія сприйняття відносних розмірів. Найвідоміша версія цієї ілюзії полягає в тому, що, коли два кола, ідентичні за розмірами, поміщаються поруч, причому навколо одного з них знаходяться кола великого розміру, тоді як інше оточене маленькими колами, перше коло здається менше за друге.

Історія і тлумачення[ред.ред. код]

Ілюзія названа ім'ям німецького психолога Германа Еббінгауза (1850–1909), що вперще описав це явище. В англомовному середовищі вона стала популярна завдяки підручнику експериментальної психології Титченера, опублікованого 1901 року, звідси - інша назва ілюзії — «кола Титченера».[1]

Зазвичай вважається, що цей обман зору пов'язаний зі сприйняттям розмірів, проте недавно з'явилася думка, що критичним чинником виникнення цієї ілюзії є відстань центрального кола від інших кіл, що оточують його, і замкненість кільця, що дозволяє розглядати ілюзію Еббінгауза як різновид ілюзії Дельбефа. Якщо навколишні кола розташовуються близько до центрального кола, воно здається більшим, і навпаки, якщо вони знаходяться на великій відстані, центральне коло виглядає меншим. Очевидно, розмір описаних кіл править за орієнтир щодо того, наскільки близько вони можуть перебувати від центрального кола, що призводить в багатьох дослідженнях до плутанини між двома показниками (розміри та відстань).[1]

Ілюзія Еббінгауза грає ключову роль в сучасних наукових суперечках про існування в зоровій корі двох окремих потоків перероби інформації, що стосуються процесів сприйняття (розпізнавання) та виконання дій (детальніше див.: Two Streams hypothesis (англ.)). Доведено, що ілюзія Еббінгауза спотворює сприйняття розміру, але коли суб'єкт повинен відреагувати на візуальний образ дією, такою як схоплювання, розміри об'єкта сприймаються без спотворень.[2] Проте відносно недавно з'явилася публікація,[3] в якій стверджується, що оригінальні експерименти були виконані з великими похибками. У цих експериментах стимули обмежували можливість помилки при акті хапання, що робило «хапальну» відповідь точнішою. До того ж, дві версії стимулу — візуально велика і мала — поставали ізольовано (тобто не було другого центрального кола, яке б служило для порівняння), тож, на думку В. Франца зі співавторами, і були отримані результати, які говорять про відсутності ілюзії. Автори згаданої публікації роблять висновки, що ілюзія Еббінгауза вносить спотворення, незалежно від конкретного каналу (шляху) обробки зорової інформації («розпізнавання» або «дії»).

В іншому сучасному дослідженні стверджується, що на сприйнятливість до цієї ілюзії, а також ілюзії Понці, позитивно впливають розміри первинної зорової кори конкретного індивіда.[4]

У тварин[ред.ред. код]

Є відомості, що до ілюзії Еббінгауза (як і до низки інших) схильні деякі види птахів (кури, голуб, деряби, папуги жако)[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Roberts B, Harris MG, Yates TA. The roles of inducer size and distance in the Ebbinghaus illusion (Titchener circles). // Perception.. — 34 (2005) (7) С. 847-56. DOI:10.1068/p5273. PMID 16124270.
  2. M. A. Goodale & David Milner Separate pathways for perception and action // Trends in Neuroscience. — 15 (January 1992) (1) С. 20-25. DOI:10.1016/0166-2236 (92) 90344-8. PMID 1374953.
  3. V. H. Franz, F. Scharnowski and K. R. Gegenfurtner Illusion effects on grasping are temporally constant not dynamic // J Exp Psychol Hum Percept Perform. — 31 (2005) (6) С. 1359-1378. DOI:10.1037/0096-1523.31.6.1359. PMID 16366795.
  4. D Samuel Schwarzkopf, Chen Song & Geraint Rees The surface area of human V1 predicts the subjective experience of object size // Nature Neuroscience. — 14 (January 2011) С. 28-30. DOI:10.1038/nn.2706.
  5. "Статевий відбір породжує ілюзії ", Елементи.ru