Імажинальна географія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Імажина́льна геогра́фія (географія образів, образна географія) — міждисциплінарний науковий напрям у рамках гуманітарної географії, що вивчає особливості та закономірності формування й організації географічних образів, структури даних образів, специфіку їх моделювання, способи і типи репрезентації та інтерпретації.[1]

Синоніми терміну «імажинальна географія» — образна географія, географія уяви, імагінативна географія, імажинальна спаціологія, філософічна географія. У семантичному відношенні найбільш широкий термін — «образна географія»; найбільш вузький — «географія уяви».

Історія науки[ред.ред. код]

Латентний період[ред.ред. код]

Початок формування імажинальної географії сягає другої половини XIX — початку XX століття. Тоді розвиток хорологічної концепції в географії, широке використання поняття ландшафту, поява французької школи географії людини й антропогеографії, феноменології, зародження некласичних наукових методів дослідження привернули увагу наукових співтовариств до проблематики образних репрезентацій земного простору.

У контексті країнознавчих робіт даного періоду поняття пейзажу або ландшафту є інваріантом географічного образу, а сам географічний образ стає безпосереднім методологічним і теоретичним «інструментом» дослідження в географічній науці. Сенс пейзажного, так само як і образно-географічного дослідження полягає у виявленні та використанні найбільш яскравих рис, знаків, символів певної місцевості, району та / або країни.[2]

Паралатентний період[ред.ред. код]

Паралатентний, або напівприхований, період становлення імажинальної географії охоплює 19201940 рр., коли розвиток культурного ландшафтознавства, культурної географії, сакральної географії, геоісторії (французька школа Анналів), регіоналістики і краєзнавства, гештальтпсихології та біхевіоризму, екзистенціальної філософії дозволили науково сформулювати проблему дослідження образів простору.

Базовий період[ред.ред. код]

Даний період становлення імажинальної географії охоплює 19501980-і роки. У цей час відбувається швидкий розвиток культурної та гуманістичної географії. З'являється поняття постмодерну, що дозволяє широко розробляти проблематику імажинальних теорій і практик. Виникають наукові дослідження образів місць, територій і просторів у культурній та гуманістичній географії, географії мистецтва та естетичній географії, соціології, психології, культурній антропології, історії, літературознавстві. Різко актуалізуються поняття регіональної ідентичності та регіональної (просторової) міфології; починають домінувати знаково-символічні інтерпретації культурних ландшафтів; формується комплекс когнітивних наук, у рамках якого можливі більш ефективні методи імажинальних досліджень.

Когнітивно-інституціональний період[ред.ред. код]

У когнітивно-інституціональний період становлення імажинальної географії (19902000 рр.) з'являються монографії з імажинальної географії, починають формуватися суміжні наукові напрямки (когнітивна географія, міфогеографія); виникає загальне гуманітарно-географічне концептуальне (дослідне) поле, що дозволяє чітко ідентифікувати імажинально-географічну проблематику; розробляються основи моделювання географічних образів.

Сучасний період[ред.ред. код]

На початку XXI століття імажинальна географія здійснює концептуальний вплив на розвиток культурної антропології, культурології, політології, історії (особливо регіональної та локальної історії), літературознавства, комплексного містознавства та регіонознавства. Концептуальний розвиток імажинальної географії пов'язаний з художніми практиками і проектами у сфері літератури, візуальних мистецтв (кіно, відео, живопису та графіки), архітектури. На межі імажинальної географії з художніми практиками формуються гібридні художньо-дослідницькі напрями — метагеографія та метакраєзнавство.

Понятійно-термінологічний апарат[ред.ред. код]

За Д. М. Замятіним центральним поняттям імажинальної географії є географічний образ — система взаємопов'язаних і взаємодіючих знаків, символів, архетипів і стереотипів, яка яскраво й водночас просто характеризує будь-яку територію (місце, ландшафт, регіон, країну).[3]

Також у конконцептуальне поле імажинальної географії входять:

Моделювання географічних образів[ред.ред. код]

Моделювання географічних образів — область імажинальної (образної) географії, що займається вивченням процесів формування, розвитку та структурування географічних образів.[4]

Моделювання географічних образів включає дві основні частини:

  • 1) теорія моделювання географічних образів;
  • 2) методика і прикладні аспекти моделювання географічних образів.

Як матеріал вивчення в моделюванні географічних образів використовуються тексти різного типу (як вербальні, так і невербальні), а також візуальне мистецтво, кіно, фотографія, музика, архітектура. Об'єктом дослідження може виступати як конкретна географічна територія (ландшафт, культурний ландшафт, населений пункт, місто, район, країна), так і певний художній твір або текст (письмовий, візуальний і т. д.). Проміжним (перехідним) об'єктом дослідження можуть бути людські спільноти різного рангу і розміру (етнічна, культурна чи соціальна група, територіальна спільність, населення міста, професійне співтовариство, віртуальне співтовариство, нація).

Автономною частина процесу моделювання географічних образів є створення образно-географічної карти — графічної моделі географічних образів будь-якої території або акваторії (місця, ландшафту, місцевості, річки, населеного пункту, міста, регіону, країни, континенту і т. д.).[5]

Розробка та побудова образно-географічних карт — це основний метод імажинальної географії. Створення конкретної образно-географічної карти можна розглядати як процес інтерпретації досліджуваних географічних образів.

Практичне застосування[ред.ред. код]

Прикладні проекти у сфері імажинальної географії пов'язані з маркетингом територій, країн, регіонів і місць, розробкою іміджів територій у рекламі, PR, туристичному бізнесі, інвестиційній діяльності.

Зокрема, Е. О. Галумов для створення позитивного образу країни У світі пропонує вибудувати наступну послідовність образного сприйняття держави:[6]

  • політико-географічний образ країни, що являє собою концентрацію провідних географічних знаків, символів і характеристик держави в політичному відношенні;
  • природно-ресурсний образ як концентрація провідних ознак та символів ресурсних багатств в природному, ландшафтному або кліматичному відношенні;
  • цивілізаційно-культурний образ у вигляді національного культурного символу, що становить історичну спадщину країни і впізнається у всьому світі;
  • соціоментальний образ як концентрація провідних соціальних ознак, символів, рис народу в ментальному відношенні;
  • виробничо-економічний образ як концентрація провідних економічних символів, знаків, можливостей країни в науковому, промисловому та іншому виробничому відношенні; як символ благополуччя, могутності та впливовості держави;
  • національно-ціннісний образ країни — концентрація провідних знаків і символів, що виражають державні інтереси, цілі в національно-ідейному відношенні.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Замятин Д. Н. Гуманитарная география: основные направления, категории, методы и модели // Культурная и гуманитарная география. — 2012. — Т. 1. — №. 1. — С. 12-14, 17.
  2. Замятин Д. Н. Культура и пространство: Моделирование географических образов. — М.: Знак, 2006. — 488 с. — ISBN 5-9551-0144-6.
  3. Имажинальная (образная) география. Материалы к словарю гуманитарной географии // Гуманитарная география: Научный и культурно-просветительский альманах / Сост., отв. ред. Д. Н. Замятин; авт. Абдулова И., Амоголонова Д., Герасименко Т. и др. — Вып. 4. — М.: Институт наследия, 2007. — С. 291–296.
  4. Замятин Д. Н. Моделирование географических образов: Пространство гуманитарной географии. — Смоленск: Ойкумена, 1999. — 256 с. — ISBN 5-93520-003-1
  5. Образно-географическая карта. Материалы к словарю гуманитарной географии // Гуманитарная география: Научный и культурно-просветительский альманах / Сост., отв. ред. Д. Н. Замятин; авт. Абдулова И., Амоголонова Д., Герасименко Т. и др. — Вып. 4. — М.: Институт наследия, 2007. — С. 322–325.
  6. Новиков А. В. Географический имидж государства. // Имидж государства/региона: современные подходы: новые идеи в теории и практике коммуникации: сб. науч. трудов. Вып. 3 /отв. ред. Д. П. Гавра. — СПб.: Роза мира, 2009. — 264 с.